130100 (720605), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

3-6р. – ігрова діяльність.

Формування уяви та символичної функції, орієнтації на загальний зміст людських відношень та дій, відокремлення в них моментів співпорядкування та керування процесів утворення особистості.

6-10р. – навчальна діяльність.

Теоретична свдіомість та мислення, розвиток відповідних їм здібностей, рефлексія, аналіз та розумове планування форм, потреб і мотивів навчання.

10 – 15р. – суспільно-корисна діяльність.

Характеризується потягом брати участь у суспільно-корисній праці, вміння будувати спілкування у різних комплексному врахуванні норм взаємовідносин, вміння оцінити можливість власного „я”-самосвідомість.

15-18р. – навчально-професійна діяльність.

Потреба у праці, професійне самовизначення, пізнавальні інтереси та елементарне визначення пізнавальних інтересів та елементів досліджуваних вмінь та навичок.

Стосовно розвитку дитини, можемо сказати одне, що основні проблеми невідривно ходять разом, такі як психічна готовність дитини до вступу до школи. Адже по мірі розвитку дитини розширюються та поглиблюються форми його спілкування з дорослими. Від форм емоційної реакції на дорослого дитина поступово переходить до реагування на слова певного значення. Також здатність до розширення контактів дитини з навколишнім світом, гра стає біль складнішою, з'являється сюжетне, а потім і рольова, в яких дитина приймає на себе певну роль. Тобто гра сприяє всебічному розвитку дитини – розвитку її сприйняття, уяви.

І ось дитина пішла до школи, теперь вплив відповідних вимог, діяльності рівень психічного розвитку значно підвищується.

Значно посилюється регулююча функція, в цьому віці діти вжене такі імпульсивні, не витримані, як раніше, можуть вже гальмувати свої емоції.

Увага стає більш стійкою та тривалою, у дітей розвивається здатність, в відомих межах, планувати свою діяльність, організовувати її.

Отже, 7 років – це переломний кризовий вік, бо з вступом до школи змінюється соціальний стан дитини в суспільстві, це нове місце, нові вимоги, новий вид діяльності. Саме в цьому році відбувається великий стрибок уперед психічного розвитку дитини.

Психічна готовність дитини до шкіоли включає такі моменти:

• мотиваційні;

• розумові;

• емоційно-вольові.

До розумового відноситься: мислення, пам'ять, сприймання.

Мотиваційні: різнонавчальні інтереси, позитивні емоції.

В цьому віці з'являється підзнання своє соціальної ролі: „я – учень”.

Стабілізація особистості включає в себе такі поняття:

• покращення настрою. Тобто діти у 16-17р., незалежно від їх темпераменту, ста.ть більш спокійними, ніж у 11-15р.;

• розвиток саморегуляції (посилення, контролю проявів властивості своєї особистості у поведінці та власних емоцій);

• спостерігається стабілізація самооцінки, хоча і можливі конфлікти між уявленням та зовнішньою оцінкою;

• формування світогляду;

• підвищення загального рівня самооцінки;

• розвиток моральної стійкості.

Самовизначення розглядається на 2-х рівнях: професійне й особистісне (ставляться такі запитання: „Ким хочу стати?” та „Яким маю бути?”). Різниця тільки в тому, що підліток фантазує про майбутнє, а юнак планує.

Професійне та особистісне самовизначення є центральним новоутворенням.

Усвідомлення часової перспективи (розвиток сприймання, в юнацькому віці – формується „Я-концепція”).

Основні потреби юнака – потреба у визнанні оточуючими його самосвідомості; потреба у коханні; у самозрості.

Динаміка розвитку особистості дитини в період юнацтва більш бурхливе та об'єднує в собі підлітково нові потреби і інтереси соціального походження: з'являються інтереси до спілкування з дорослими, а вчителя сприймаються, як люди з особливими якостями та потребами.

Як слідство, виникає пізнавальна діяльність та розумовий розвиток учня, формування свідомого суб'єкта діяльності. Педагогічна психологія вивчає форму та мету управління розвиваючою діяльністю учнів, де процес навчання та виховання досліджується закономірність пізнавальних процесів, вольових та самостійності в навчальній діяльності, а також суспільно-корисній діяльності.

Фундамент положення сучасної педагогічної психології – сутність індивідуального психічного розвитку людини є засвоєння суспільно-історичного досвіду, зафіксованого в предметно-матеріальної та духовної культури. Все це відбувається шляхом активної діяльності дитини.

1. Психологія навчання – досліджує закономірність засвоєння знань і формувань вмінь та навичок.

2. Психологічне виховання – закономірне цілеспрямоване формування особистості.

3. Психологічна особистість і діяльність педагога.

4. Психологічно-педагогічне спілкування.

Педагогічна психологія є практичною дисципліною, яка стає між загальною психологією та педагогікою. Поєднання їх сприяє формуванню особистості вчителя як професіонала і оптимального процесу навчання й виховання.

Основним завданням педагогічної психології є:

• дослідження встановлення усіх психічних функцій та якостей особистості;

• визначення якостей особистості дитини, яка впливає на успіхи в навчанні та розробка засобів та метод виховання через випереджаючий особистісний розвиток;

• забезпечення розвиваючого ефекту навчання і виховання через спрямування уваги на зміст учбових предметів;

• надання наукового обгрунтування за обліком вікових особливостей дитини;

• вивчення відповідностей дій педагогіки та дітей в процесі навчання й виховання.

Само по-собі виховання, як правило, є формою змісту особистості дитини, її поведінки під впливом виховання.

Одна з теорій виховання, яка має назву біогенна, розповсюджується у формі системи переконаності повсякденної свідомості, тобто всі якості, які єлюдині – то все природне.

Соціогенна – повна протилежність біогенній, яка стверджує, що все є особистісним в людині виникає під впливом соціальних умов і полягає вихованню, починаючи з темпераменту і закінчується моральним почуттям.

Контраргументами теорії виступають такі засади: властивості особистості, в деякій мірі темперамент можуть бути виховані, бо вони залежать від генотипу і визначаються властивістю нервової системи (відомі випадки зв'язку хворобливості стану організму зі змінами психічної особистості хворої людини), а саме далеко не все в особистості залежить тільки від виховання, багато залежить від організму.

Відтепер ми плавно підійши визначення, що учень - суб'єкт навчальної діяльності, який використовуючи інформацію вчителя самовиховується.

Тому структура навчальної діяльності виходить з направлень:

Нужда: виникнення дискомфорту на рівні організму та вирішення проби – потрібно чи ні?

Потреба самозміни: шляхи вирішення цієї потреби 1) знайти вчителя і стати об'єктом навчальної діяльності та 2)знайти суб'єкт навчальної діяльності - самотужки шукати відповідь.

Мотив: навчально-пізнавальний інтерес – пошук узагальненого засобу рішення завдання.

Характеристики

Список файлов реферата