130097 (720603), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Теорія Фрейда, що користується як інструмент дослідження психологічним методом, є по суті своєї біологічної. На думку її засновника, людина народжується із запасом енергії, що зберігається в несвідомій сфері («Воно», «Ід»), що складається із сексуальних і агресивних інстинктів. Вивести ці процеси з фізіологічних законів організму Фрейдові не вдалося, і він звернувся до аналізу гіпнотичного вселяння, сновидінь і патологічних переживань хворих людей. Спостерігаючи за однією з пацієнток, Фрейд помітив, що та стала виражати стосовно лікаря почуття, які раніше випробовувала до батька. У нього виникла думка, що несвідомі дитячі потяги можуть переноситися на інших осіб, що дозволяє догадуватися про зміст несвідомих думок і почуттів. Слідом за переносом (трансфером) способом проникнення в сферу несвідомого став метод вільних асоціацій: якщо суб'єктові запропонувати говорити все, що приходить йому в голову, то він висловлює дивні думки або раптом випробовує замішання, скаржиться, що не знає, про що говорити. Фрейд думав, що пацієнт у такий спосіб пручається внутрішньому «цензорові», про яке йому самому нічого не відомо. Надалі ці дослідження були доповнені проективними тестами, за допомогою яких можна виявити проекцію несвідомих почуттів випробуваного на його відповіді.
У всіх проявах психічного життя Фрейд бачив конфлікт між свідомістю й несвідомим, а також механізми захисту від нього. Наше життя, писав він, повна конфліктів, але свідомість накладає вето на все, що може зробити життя нестерпної. Так, зі свідомості усуваються спогади про перші роки життя, наповнені ганебними для дорослої людини сексуальними бажаннями дитини і страхом піддатися за це покаранню (комплекс Едипа) або агресивними спонуканнями стосовно народження молодшої дитини в родині. Більша частина витиснутих бажань не може одержати прямого задоволення, через що виникає конфлікт, що проявляється тривогою, нерозв'язним напругою - фрустрацією. Внаслідок цього з'являються психічні порушення. Так, хворою шизофренією, випробовуючи почуття ворожості стосовно інших людей, несвідомо переносить це почуття на навколишнім і переконаний, начебто його самого хочуть знищити, мир повний небезпеки. Якщо відбувається перенос тривоги на внутрішні органи, то виникають тілесні порушення: головний біль, тик, напади бронхіальної астми й інші симптоми, у яких знаходять вираження сховані й незадоволені бажання й конфлікти.
Рушійною силою в людині Фрейд уважав інстинкти життя й смерті, що проявляються відповідно до сексуального і агресивного поводження. Але оскільки життя завжди закінчується смертю, інстинкт смерті сильніше, він проявляється в людини руйнівними діями у відношенні до навколишніх (садизм) або до самого себе (мазохізм). При неврозах це може виявитися насильницьким повторенням колишнього поводження, навіть якщо воно є саморуйнуючим, наприклад пияцтвом. Спогад про пережиті в дитинстві психічній травмі придушуються свідомістю («Суперего»). Але, будучи забутої, ця травма зберігається в несвідомому й робить невротичні симптоми пізніше протягом життя. Ціль психоаналітичної терапії - розкрити дитячу травму й повернути її у свідомість, де вона може піддатися раціональній обробці. Це можна зробити, впливаючи на Я («Его») - субстанцію, що займає проміжне положення між «Воно» і «Суперего» і, яка служить задоволенню несвідомих інстинктів соціально прийнятним способом. Невротик цього досягає, використовуючи лікаря-психоаналітика як образ одного з батьків, на який він і переносить свої інфантильні сексуальні потяги. Лікар при цьому повинен залишатися байдужим, надаючи пацієнтові повну волю проектувати свої бажання, фантазії й образи батьків, направляти їхню патологічну енергію в інше русло.
Послідовники Фрейда приділяли менше увагу інстинктивним імпульсам несвідомого й більше - функціям свідомого «Его». Так, американський психіатр Гарри Салливен (1892-1949) уважав, що розвиток особистості відбувається шляхом міжособистісних відносин суб'єкта з реальними або уявлюваними людьми, починаючи з дитячого й кінчаючи підлітковим віком. Задовольняючого суб'єкта відносини створюють у нього почуття безпеки, а зухвалу тривогу - почуття непевності. Психічна хвороба є результат помилкової концепції себе й інших людей, а спосіб лікування полягає в тому, щоб виявити, що було неправильним у ранньому періоді розвитку, і обговорити ці знахідки з пацієнтом. Карен Хорні (1885-1952) більш широко, у порівнянні із Фрейдом, обрисовувала зв'язки між дитиною і матір'ю, не зводячи їх до комплексу Едипа. На її думку, переживання дитинства не є єдиним чинником невротичного конфлікту; не менше значення мають поточні переживання, страхи й конфлікти. На думку Еріха Фрома (1900-1980), сутність будь-якого неврозу становить боротьба за волю й незалежність. Їй протистоять почуття самітності, розгубленості й страху людини в сучасному світі, від яких він звільняється, підкоряючись іншим людям або суспільному режиму.
Як психоаналіз Фрейда, так і неофрейдизм виросли з системи поглядів у широке навчання, що претендує на універсальне розуміння особистості людини в нормі й у патології. «Безліч проблем, писав Е. Фром, на перший погляд нерозв'язних, зникає, як тільки ми вирішуємося відмовитися від уявлення, нібито люди завжди усвідомлюють мотиви своїх дій, думок, почуттів; насправді їхні щирі мотиви не обов'язково такі, як їм здається». Фрейд прагнув створити строго наукову методологію психоаналізу, очікуючи зустріти в механізмах несвідомого щире мотивування дій здорової й хворої людини. Але в дійсності йому не вдалося вийти за межі геніальної гіпотези, за допомогою якої він намагався проникнути в мир неусвідомлюваних речей і символів, що містять у собі сховані від очей думки й почуття. Тлумачення цих символів залишається значною мірою суб'єктивним. Можна, звичайно, припускати, що якщо хлопчик у сні біжить назустріч матері, це символізує його сховані інцестні (кровозмісні) бажання. Можна припустити, що застрашливі галюцинації при білій гарячці є спосіб, яким алкоголік карає себе за ці бажання, сховані в несвідомому. Але довести це настільки ж важко, як і спростувати.
Не було внесено додаткової ясності в проблему несвідомого й за допомогою масового анкетування хворих, що одержав особливо велике поширення в США. За допомогою цього методу було, наприклад, показано, що багато хворих бронхіальною астмою бачать у сні воду: потоки води, дощ і т.п. Цей факт варто взяти до уваги. Але психоаналітична його інтерпретація як вираження раннього дитячого конфлікту - асфіксії плода при проходженні через родові шляхи матері з одночасним відходженням вод при пологах - не може претендувати на істинно наукове пояснення фактів. Що ж стосується практичного значення психоаналітичної терапії, то результати її оцінюються по-різному. Лікування триває довго, роками, і в цих умовах завжди важко сказати, чи є видужання або поліпшення стану пацієнта результатом терапевтичного впливу або воно виникає саме по собі. У класичному варіанті психоаналітична терапія в цей час використовується рідко, але елементи психоаналізу включаються в структуру багатьох різновидів психотерапії при психічних захворюваннях. «Живучість» ідей фрейдизму в медицині показує, що в основі цього навчання лежать реальні життєві спостереження, які чекають ще переконливого наукового тлумачення за допомогою адекватних методів дослідження.
Думка Фрейда про підпорядкування свідомої волі людини несвідомим інстинктивним бажанням і потягам зустріла, однак, протидія як з боку багатьох психологів і психіатрів, так і з боку інтелектуальної громадськості. У Європі, а потім і в Америці сформувався гуманістичний напрямок у філософії й психології, що зробила великий вплив на розвиток психіатрії. Представники його, не заперечуючи факт біологічної сутності людини, переконані, що не можна пізнати людський розум тільки лише на цій основі. Своєрідність природи людини, писав французький письменник і філософ Жан-Поль Сартр (1905-1980), складається в його силі творити себе. Немає такої речі для людини, як правда або реальність, якщо тільки він сам не бере участь у ній, не усвідомлює її, не має з нею яких-небудь зв'язків. Тільки така «живаючи правда» здатна впливати на рівні буття, включаючи те, що називають несвідомим або підсвідомим, але завжди утримуючим у собі елементи свідомості. Один із засновників теорії екзистенціалізму датський філософ Серен Кьеркегор (1813-1855) писав, що сенс життя полягає в пізнанні Я, що перетворює життя у вищий її прояв - екзистенцію, дух, здатний до вільного вибору людиною моралі, етики й релігії, свого поводження. Сприйнявши ідеї християнської релігії, гуманістична психологія затверджує первинність і неповторність властивостей кожної індивідуальності, проникнути в які можна лише шляхом «вживання».. Потрібно навчитися інтуїтивно уявляти собі, що відбувається в душі людини, щось неусвідомлюване й недовідне. Загальним для всіх напрямків гуманістичної психології є заперечення традиційного наукового пізнання функцій людського організму. Останні як об'єктивно існуючі процеси взагалі не повинні зачіпати інтереси психолога-екзистенціаліста, що перебуває «по іншу сторону пізнання» і повинен лише шляхом суб'єктивного аналізу проясняти власні припущення.
Література
1.Каннабих Ю.В.Історія психіатрії. - К., 2002
2.Руководство по психиатрии. //Под ред. А.В. Снежневского. В 2-х томах. — М., 1983.
3.Коркина М. В., Лакосина Н. Д., Личко О.Є. Психіатрія: Підручник. – К., 1995
4.Руководство по психиатрии. //Под ред. Г.В. Морозова. В 2-х томах. — М., 1988.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
