130092 (720600), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Необхідність вивчення закономірностей того, що у філософії прийнято називати повсякденною свідомістю, практичним розумом, здоровим глуздом і т.п., не вимагає особливих доказів. Це одна із центральних проблем соціальної психології, якщо врахувати регулятивну роль у поводженні людини, його умовиводів, уявлень про навколишній світ, інших людей, самому собі.

В американській соціальній психології до робіт К. Левина значення цієї важливої області, хоча й визнавалося, однак вивчалася вона мало. Суб'єктивний мир уважався недоступним для вивчення методами науки, зобов'язаної мати справа тільки із зовні спостережуваними явищами. К. Левин чи не першим із соціальних психологів у США поставив знову на порядок денний питання про необхідність вивчення реальності.

Як відомо, відповідно до теорії поля, поводження людини розгортається не тільки відповідно до зовнішніми, об'єктивними, доступними для зовнішнього спостереження матеріальними умовами. Воно залежить також від такої реальності, як психологічна картина дійсності. Оскільки індивід поводиться у відповідності саме із цією психологічною реальністю, завданням першорядної важливості стає аналіз закономірностей її формування, збереження й зміни. Властиво, головна відмінність теорії поля від біхевіоризму складається саме в збереженні психологічної реальності. Відповідно до теорії поля, центральним об'єктом дослідження повинна бути психологічна екологія, а поводження (під яким розуміється будь-яка зміна в життєвому просторі) повинне «описуватися в термінах психологічного поля в тім виді, у якому воно існує для індивіда в будь-який даний час». На думку Шоу й Костанцо, «опис ситуації повинне бути скоріше «суб'єктивним», ніж «об'єктивним», тобто ситуація повинна описуватися з позиції індивіда, поводження якого досліджується, а не з позиції спостерігача».

Цілком логічно, що Левин неодноразово зазнавав критики за феноменологізм. Досить цікаво й показово те, як захищає Левина від подібної критики його учень М. Дойч. По-перше, говорить він, Левин не заперечував, що поняття й методи повинні бути доступні для верифікації. По-друге, він ніколи не ототожнював «те, що існує для людини», з «усвідомленням», «свідомістю» або «здатністю до вербального опису»; він розумів, що багато факторів діють не усвідомлено. Тому, якщо виходити з того, що Левин припускав існування якоїсь суб'єктивної реальності, що лежить за межами усвідомлюваного, те Левина не можна вважати феноменологом. Крім того, його цікавили процеси усвідомлення, і він «чуйно ставився до тих можливостям проникнення в суть психологічних процесів, які дають суб'єктивні звіти».

Про те, що саме ця лінія в роботах Левина виявилася найбільш перспективної, свідчить дійсний розвиток соціальної психології в наступні роки. Так, згодом різко зросла роль символічного інтеракціонизму й саме тих його напрямків, у яких як основний матеріал дослідження фігурують самозвіти випробуваних. Крім того, ця лінія одержала розвиток і в цікавих дослідженнях Ф. Хайдера й Г. Келли, які в центр уваги поставили закономірності відбиття причинно-наслідкових зв'язків у повсякденній свідомості. Нарешті, випливаючи тієї ж традиції, Абельсон поклав початок експериментальному вивченню так званої психологіки, що має свої, специфічні правила. У сьогодення, час навіть такі адепти біхевіоризму, як А. Бандура, визнають, що суб'єкт може бути об'єктом власного аналізу.

Цілком очевидно, що дослідження повсякденної свідомості не може обійтися без використання самозвіту випробуваних. Чи означає це повернення назад до інтроспекціонізму? Формально - так. Фактично - ні, оскільки самозвіт фактично позбавлений статусу самодостатнього методу й доповнюється поруч інших сугубо об'єктивних дослідницьких процедур. «Як правило, про наявність почуття симпатії або антипатії, любові, ненависті, прагнення до досягнення конкретної мети й т.д. часто не можна довідатися інакше, як із самозвіту. Іншими словами, самозвіт у соціально-психологічному дослідженні - неминуче й необхідне джерело даних. Ця банальна в загальному ідея, незважаючи на її формальне «відлучення», практично повсюдно використовується у всіх методах, заснованих на реєстрації вербального поводження (інтерв'ю, анкета, вимір установки й т.п.).

Як відомо, ідея дослідження психологічної екології в тім виді, у якому її пропонував К. Левин, при його житті не знайшла особливої підтримки. Вивчення суб'єктивного миру індивіда йшло у двох напрямках: дослідження впливу культури на мислення й когнітивні процеси й дослідження сприйняття людини людиною.

Думка про те, що людина не народжується з готовим апаратом сприйняття й переробки інформації, що між індивідом і навколишнім його миром коштує особливим, породженим суспільством, умовами буття людини, призма, - далеко не нова. Дослідження Редклиффа-Брауна, Б. Маліновського, М. Мида, багатьох інших учених, що займалися порівняльним аналізом різних культур, підтвердили реальність соціальних (тобто виниклих у суспільстві і їм що закріплюються) змінних, що впливають на пам'ять, візуальне сприйняття й т.п.

Великий вплив на дослідження взаємодії культури й мислення зробила гіпотеза «лінгвістичної відносності» Уорфа й Сепира. Новий імпульс аналогічним дослідженням в області психології сприйняття був даний в 1947 р. класичними експериментами Брунера й Гудмена. Нагадаємо, що в цих експериментах випробувані (діти з бідних і заможних родин) сприймали монети залежно від їхнього достоїнства як більші в порівнянні з нейтральними кружками того ж розміру, крім того, у дітей з бідних родин ця тенденція була виражена більш яскраво. Ці дослідження розповідали про появу так званого «нового погляду» на перцепцію.

В 1952 р. Уиттрайх поставив не менш яскравий експеримент по сприйняттю знайомих і незнайомих людей, використовуючи кімнату Ейса, що створює ілюзію збільшення (або зменшення) росту того самого людини. Виявилося, що добре знайомі люди, наприклад чоловіки, сприймаючи один одного, випробовували значно меншу ілюзію, ніж при сприйнятті незнайомих людей. В 1956 р. Уиттрайх і Редклифф, використовуючи особливу оптику, що спотворює сприйняття, відзначили більшу схоронність адекватного сприйняття випробуваними осіб «владних» (одягнених у військову уніформу із чітким знаком військового чина) у порівнянні зі сприйняттям осіб «влади не імущих» (одягнених у нейтральне цивільне плаття).

В 1957 р. Бегби, використовуючи метод бінокулярного конфлікту, показав, як обумовлене культурою сприйняття «вибирає» із двох різних зображень більше знайоме. У цьому досвіді двом групам випробуваних: мексиканцям і американцям пред'являлися слайди, у яких пари сюжетів для бінокулярного пред'явлення складалися, наприклад, зі сцени гри в бейсбол і бою биків. Була отримана більша статистично значима різниця між цими двома групами. Виявилося, що мексиканці були схильні думати, що вони бачать тільки бій биків, а американці - тільки сцену гри в бейсбол. Докладний огляд «Вплив культури на когнітивні процеси» опублікований в 1964 р. Триандисом.

Вся ця проблематика охоплюється всеосяжним терміном «соціальна перцепція». Її досліджують кілька наук, від етнографії до психолінгвістики, кожна у своєму аспекті. Цілком природно, що дослідження в якихось моментах перетинаються, і рано або пізно виникає проблема спеціалізації у вивченні настільки широкого об'єкта залежно від предмета конкретної науки. Це далеко не просте питання, якщо врахувати, що при гаданій ясності сам термін «перцепція» вимагає досить детального уточнення, виявлення його відмінності від таких термінів, як: когнітивний процес, судження, категоризація й т.п. Так, наприклад. Френч уводить розмежування за принципом безпосередньої даності: «перцепцію можна визначити як процеси, безпосередньо випробовувані організмами», «у міру того, як досвід стає менш безпосереднім і збільшується обсяг процесу інтерпретації, починають утягуватися когнітивні процеси». Настійним виявляється й визначення того, «у якому ступені на досліджувані психічні процеси можуть впливати системи переконань, цінностей і т.п.».

Ще більшу складність представляє з'ясування того змісту, що вкладається в слово «соціальна». Існують два основних рішення. Соціальна - тому, що пояснюється соціальною системою цінностей, соціальними стандартами сприйняття. Це найпоширеніша точка зору в загальній психології. Соціальна - тому, що означає сприйняття соціальних об'єктів на відміну від об'єктів несоціальних. Але що вважати соціальним і що несоціальним, теж далеко не ясно, оскільки багато несоціальних об'єктів можуть набутити сенсу соціальних (наприклад, метеорит у Мецці перетворився в соціальний символ, об'єкт шанування), потрапляючи або будучи перенесеними в соціальну ситуацію й т.п.

Література

1.Бодалев А.А. Формирование понятия о другом человеке как личности. - Л., 1970.

2.Дилигенський Г.Г. Соціально-політична психологія. - К., 1996.

3.Коул М., Скрибнер С. Культура й мислення. - К., 2004

4.Тейяр де Шарден. Феномен людини. - К., 2006

5.Юревич А.В. Социально-психологический анализ обыденного и научного объяснения. Докт. дисс. - М., 1993.

Характеристики

Список файлов реферата