129988 (720550), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Істеричний невроз становить не менш третини всіх невротичних захворювань. У більшості випадків він спостерігається в жінок. У зв'язку з тим, що за останні десятиліття відбулися корінні зміни положення жінок у суспільстві, істеричний невроз перетерпів найбільший патоморфоз. Описувані в класичній літературі такі симптоми, як істеричні припадки з вигинанням дугою, блефароспазм, сліпота стали зустрічатися відносно рідко й спостерігаються переважно в етнічних групах, де ці істеричні прояви закріпилися як ритуали. Європейські традиції не сприяють у цей час їхньому прояву при істеричному неврозі; на перший план виступають астенічні, іпохондричні, соматоформні розлади. Не виключено, однак, що в умовах політичної, економічної й моральної кризи в суспільстві можуть відроджуватися старі, архаїчні форми прояву неврозу.
Функціональні психогенні захворювання
Психічний конфлікт, що веде до розвитку істеричного неврозу, тісно пов'язаний з особливостями характеру хворих. І. П. Павлов відносив цих людей до представників художнього типу вищої нервової діяльності з перевагою емоцій над розумом, першої сигнальної системи над другий, підкірки з її центрами інстинктивних реакцій над корою головного мозку. Вони здатні тонко помічати зовнішній вигляд і риси поводження інших людей, але мало здатні проникати в їх внутрішній духовний мир, співчувати й співпереживати. Тому й уявлення про самих себе в них бувають неточними й перекрученими. Низький рівень самосвідомості визначає й недостатню саморегуляцію поводження, завищений рівень домагань і самооцінку, що входить у суперечність із їхніми реальними можливостями й вимогами життя. Дріб'язкові конфлікти переживаються ними надзвичайно болісно.
На формування характеру, що сприяє розвитку істеричного неврозу, накладають відбиток особливості виховання в родині. Часто це "кумири родини", не знаючої межі задоволенню своїх бажань й егоїстичних устремлінь. Але в значній частині випадків несприятливі риси характеру складаються в результаті раннього дитячого конфлікту, пов'язаного з відсутністю необхідних дитині емоційних контактів з родителями. Звичайно це відбувається в родинах, де авторитарна, неласкава мати придушує ініціативу дітей, позбавляє їхнього материнського тепла; батько при цьому звичайно характеризується як м'яка, безвладна людина, що не користується в родині авторитетом. Безпосереднім поштовхом до розвитку істеричного неврозу в жінок звичайно служить сімейний конфлікт: підозра в зраді чоловіка, сварка з родичами, образа, нанесена дітьми.
Всі невротичні симптоми при істеричному неврозі відрізняються емоційною яскравістю й демонстративністю.. На перший план звичайно виступають іпохондричні розлади у вигляді одержимості якою-небудь хворобою або "пристрітом", "псуванням". Пропонована картина "хвороби" не відрізняється розмаїтістю симптомів, скарги хворих бувають непослідовні, у них відсутня зрозуміла логіка. Нерідко це завзяті скарги на безсоння, головний біль, "нестерпну тугу", порушення подиху при поганій погоді, "алергію" при вживанні тих або інших харчових продуктів. З ними хворі протягом багатьох тижнів або місяців звертаються до багатьом фахівцям. Їх не бентежить той факт, що зміст цих скарг не відповідає ні результатам проведених досліджень, ні навіть загальноприйнятому поданню про важкохвору людину, на роль якого вони завзято претендують. Усяке необережне слово лікаря, висловлене в присутності пацієнта, припущення про діагноз якої-небудь хвороби негайно береться на озброєння й постійно фігурують потім як безперечне підтвердження наявності й ваги даного захворювання. Хворі не здатні зауважувати навіть елементарних протиріч у власних скаргах і поводженні. Так, хвора повністю з'їдає лікарняну порцію й всі продукти, принесені з будинку, але продовжує скаржитися на повну відсутність апетиту. Відвідуючи багатьох лікарів і представників "народної медицини", хворі істеричним неврозом найбільше довіряють одному з них, розповідають про нього як про незвичайного фахівця, що не заважає їм продовжувати затверджувати, що лікування не дає результатів й "стало ще гірше".
Характерні для психогенних захворювань розлади при істеричному неврозі проявляються з особливою яскравістю. Низький рівень самосвідомості й нездатність чіткого усвідомлення мотивів власного поводження сприяють тому, що невротична тривога, що спостерігається при істеричному неврозі, як і при будь-якому іншому невротичному розладі, легко перетворюється (конвертується) у рухове, чутливе або психоемоційне порушення. Можуть спостерігатися припадки із судорогами, що зовні трохи нагадують епілептичні. Однак, на відміну від останніх, істеричні припадки бувають пов'язані із травматичними переживаннями й конфліктами, виникають у присутності людей, на яких пацієнт несвідомо хотів би зробити враження, втрата свідомості буває неповної, і хворі під час припадку продовжують реагувати на події навколо.
Зустрічаються також рухові порушення у вигляді часткового або повного паралічу кінцівок, хибкої ходи, неможливості стояти й ходити без сторонньої допомоги, розгонистого тремору однієї з кінцівок або всього тіла. Відзначаються випадання тактильної, болючої чутливості на окремих ділянках тіла поза зв'язком із зонами іннервації, що раптово наступила сліпота або порушення слуху й мови (істеричний сурдомутизм). При них відсутні симптоми органічної поразки нервової системи, органів слуху й зору. Характерно те, що локалізація й вид порушення багато в чому визначається традиціями соціальної групи, особливостями її субкультури й заняттями суб'єкта. Так, традиції деяких релігійних груп вимагають, щоб під час жалобної церемонії жінки, що складаються в близькому спорідненні з покійним, дали бурхливе афективне порушення з наступним припадком, що нагадує коматозний стан; під час цього стану хворі не реагують на зовнішні подразнення, на біль, і в них навіть різко сповільнюються й послабляються сухожильні рефлекси, зіничні реакції на світло. В осіб, що займаються жебрацтвом, конверсивні розладу істеричного типу найчастіше проявляються розгонистим тремором кінцівок, що кидається в очі всім перехожим. Іншою особливістю розладів є те, що, незважаючи на важке порушення функцій організму, хворі ставляться до нього з дивним спокоєм. Цей симптом одержав у психіатрії образна назва: "гарна байдужість".
У зв'язку з емоційним стресом у хворих істеричним неврозом розлади можуть досягати рівня глибокого порушення почуття Я, звуження свідомості до вузького кола афективно заряджених уявлень. Хворі при цьому починають поводитися подібно маленькій дитині, говорять примхливим тоном, демонструють глибоке слабоумство, нездатність розуміти найпростіші питання й адекватно реагувати на звичні побутові ситуації, грають сцени, явно суперечної реальної дійсності. Так, наприклад, хвора істеричним неврозом, бухгалтер за професією, будучи притягнута до кримінальної відповідальності за службовий злочин, перестає розуміти звернені до неї питання, безглуздо витріщає ока, робить грубі помилки в рахунку в межах десятка, при цьому загинає пальці й дивиться на навколишнім: з вираженням безпорадності й розгубленості. Цей вид дисоціації, позначуваний як синдром Ганзера, приводить до глибокого порушення соціальної адаптації, і тому в цьому випадку доречно говорити про істеричний психоз. Слід також зазначити, що всі розлади при істеричному неврозі схильні до рецидиву й при черговому психічному конфлікті повторно виникають у тій же формі.
В умовах сучасного патоморфоза психічних захворювань поводження багатьох хворих істеричним неврозом на прийомі в лікаря часто виявляється досить коректним, і потрібен певна навичка, щоб помітити в ньому елементи демонстративності, істеричній манірності й театральності, на яких робився акцент в описах цього захворювання в класичній літературі. Але удома хворі бувають примхливі, дратівливі й причепливі, вимагають до себе надмірної уваги. Вони обмежують коло своїх домашніх обов'язків, пояснюючи це "жахливою слабістю", часто й подовгу користуються лікарняними або відпрошуються з роботи із причини хвороби й для відвідування лікаря. І хоча питання про інвалідності звичайно прямо ними не ставиться, фактично він виникає у зв'язку із завзятими скаргами на неможливість виконувати свої виробничі обов'язки.
У більшості випадків хвороба приймає затяжний плин з періодичними загостреннями, пов'язаними з погіршенням життєвої ситуації й нових психічних травм. При тривалому плині захворювання поступово все більшого значення набувають стійкі астенічні й вегетативні розлади, емоційні порушення у вигляді дратівливості, нестриманості, невдоволення іншими людьми, загострюються особистісні особливості: вимога постійної уваги з боку близьких з постійними докорами й скаргами на їх "черствість" й "жорстокість", підвищений егоцентризм. У деяких випадках домінуючими в картині захворювання стають конверсивні істеричні симптоми: пароксизмальні розлади, порушення рухових функцій, що повторюються блювота й ін.
Плин неврозів буває як короткочасним, так і тривалим. У зв'язку з патоморфозом за останні десятиліття намітилася тенденція до більше тривалого й затяжного їхнього плину. За даними різних авторів, воно зустрічається в 20-55 % випадків захворювань. Третина хворих неврозами є на обліку в психоневрологічному диспансері більше трьох років, і лише близько 60% хворих знімаються з обліку у зв'язку з видужанням.
Література
1.Леонгард Акцентуйовані особистості. - К., 2000
2.Алан Е. Айві Психологічне консультування й психотерапія. - К., 1999
3.Роджерс К. Погляд на психотерапію. Становлення людини - К., 2004
4.Бухановський О.О., Кутявин Ю.О., Литвак М.Е. Загальна психопатологія. - К., 2003.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
