129979 (720545), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Про роль жестів у виникненні людської мови писали дослідники, що притримувалися різних теорій походження звукової мови. Так, В. Вундт (1832-1920), прихильник вигукової теорії, вважав, що спочатку існували дві мови – мова жестів (рухи рук і обличчя) та мова звуків (рухи язика і губ). За допомогою звуків виражали почуття, за допомогою жестів – уявлення про предмети. Рукою та мімікою виражали дозвіл і заборону, наказ і прохання, загрозу та радість.
Жестикуляція – явище історичне та соціальне. Деякі риси жестикуляції і міміки людини нагадують рухи тварин, про що ще писав Ч. Дарвін, зокрема у праці “Вираження емоцій у людини і тварин” (1872). Поступово примовленнєва жестикуляція починає відігравати різну роль у різних народів.
В ході еволюції людини звукова мова все більше і більше вдосконалюється, а мова жестів починає відігравати все більш допоміжну роль. Жести є менш зручними, ніж звук: їх не видно вночі, ними не можна користуватися, коли руки зайняті роботою. Звукові сигнали могли удосконалюватися як за рахунок диференціації звуку, так і за рахунок складення звукових сигналів.
Ще більше на виникнення звукової мови вплинула пантоміма. Стародавні драматичні видовища відображали ті моменти реальної ситуації, які сприймалися з більшим емоційним хвилювання, відображаючи радість, відчай, жах і т.п. Г. В. Плеханов зазначав, що танці та пісні відображали полювання, відтворювали сцени битви. Мистецтво було вплетено у виробництво, було його безпосереднім образом.
З часом ігрові ситуації стали протиставлятися реальним, із синкретичного драматичного дійства виділяються танці, пісні та мова. “Звуковий супровід” (пісні та вигуки) був частиною зображеної події; в результаті скорочення пантоміми звуки стають символами і всієї ситуації, і її окремих елементів. Мислення та свідомість уже виражається словами-реченнями, а згодом і лексико-граматичними значеннями слова.
3. Інші невербальні засоби комунікації
Існують і принципово інші засоби перевтілення мови, коли остання копіюється більш-менш точно, стаючи в результаті вираженою не в послідовності фонем, а в послідовності інших елементів - оптичних або звукових. За першим прикладом немає необхідності ходити далеко. У даний момент перед вами письмовий текст, що є не що інше, як найточніше зображення мови. Саме тому той засіб письма, яким ми користуємося, і називається фонетичним. У ньому кожному елементарному звуку мови (фонемі) відповідає один-єдиний графічний елемент - буква, або графема. Найбільш послідовними в цьому плані були античні греки.
У своєму розвитку фонетичне письмо - як найадекватніше зображення живої мови - пройшло довгий шлях. Спочатку люди намагалися зобразити свої думки, малюючи послідовну низку малюнків, кожний з яких відповідав певному предмету або явищу зовнішнього світу. Це так зване піктографічне письмо, зразки якого трапляються і зараз у народів, що не мають власної писемності. Малюнки-піктограми поступово спрощувалися, стилізувалися і перетворювалися, таким чином, в умовні знаки, кожний з який позначав окреме слово. У найбільш повному вигляді таке словесне, або ідеографічне, письмо зберігається вже майже 4000 років у китайській культурі. Повний словник китайської мови містить біля 50 000 ієрогліфів, причому малюнковий характер деяких із них помітний ще і сьогодні. Не всі слова вдасться зобразити за допомогою одного-єдиного значка. Тому, наприклад, поняття «співати» позначається стилізованими малюнками рота і птиці, поняття «слухати» - зображенням вуха, зверненого до відкритих дверей, поняття «сварка» - фігурками двох жінок. Цілком очевидно, що знаки ідеографічного письма - ідеограми, ієрогліфи - не можуть слугувати для графічного зображення звуків мови. Це стає зрозумілим при порівнянні цифр, що є, по суті, ідеограмами, і словесного позначення чисел. Наприклад, цифра 7 позначає поняття «сім», але нічого не говорить про звучання слів «сім» «seven», «sieben».
Всяке письмо, і фонетичне зокрема, є зручним сурогатом мови в тих випадках, коли є необхідність надовго зафіксувати, ніби «законсервувати» сказане. Великі твори літератури і видатні здобутки науки не могли б зберегтися для сучасників і нащадків, якби вони не були переведені у форму рукописного або друкарського тексту. Фігурально висловлюючись, писемність спроможна передавати мовні повідомлення, долаючи найскладнішу перепону - перепону часу.
3.1. Мова прапорів
Поки не були винайдені ці технічні засоби зв'язку, людина успішно користувалася і більш простими засобами трансляції повідомлень на відстані. Деякі з них збереглися і досі. Візьмемо хоча б сигналізацію прапорцевим семафором, ще і тепер використовується у флоті. Тут кожне положення рук сигнальника відповідає одній букві або, якщо дивитися глибше,- одній фонемі мови. Таким чином можна транслювати мовне висловлювання, за допомогою елементарних візуальних сигналів. Перед нами повний аналог фонетичного письмоа.
Проте за швидкістю передачі тексту прапорцевий семафор дуже сильно поступається можливостям живої мови. Цим засобом неможливо передавати більш ніж 60-70 знаків у хвилину. А це приблизно в 25 разів повільніше, ніж швидкість обміну повідомленнями за мовного спілкування співрозмовників.
Ця обставина недвозначно відбилася на практиці використання ще одного засобу оптичної сигналізації на відстані. Крім прапорцевого семафору, в усіх флотах світу використовується так званий прапорцевий код. Існує і міжнародний код цього типу, в якому, окрім декількох прапорів з особливими спеціальними значеннями, є 26 «літерних» прапорів. Кожній літері латинського алфавіту відповідає прапор певної форми і малюнку. Таким чином, можна скласти комбінацію прапорів, що відповідає будь-якому, найскладнішому висловлюванню. Проте цей засіб є дуже малоефективним, тому що він не забезпечує необхідної швидкості передачі і дешифрування повідомлень. Тому в більшості випадків використовуються одно-, дво- і трипрапорцеві сигнали, у котрих кожний прапор або їхня комбінація відповідають цілій фразі.
Для шифровки і розшифровування використовуються спеціальні кодові книги. Наприклад, сполучення літерних прапорів N і C позначає: «У мене складнощі, і я потребую негайної допомоги»; сполучення P, C і I розшифровується так: «Ви стикнетеся з великими труднощами при проході в районі мису такого» (для передачі географічних назв існують особливі кодові комбінації).
3.2. Мова свисту
Індіанці мазатеко імітують тональний і ритмічний малюнок своєї звичайної мови за допомогою свистів чотирьох різних тональностей.
Деякі труднощі, природно, виникають у тих випадках, коли декілька слів звичайної розмовної мови мають однакову кількість складів і подібний тональний малюнок. Такими, зокрема, є власні імена, запозичені індіанцями від іспанців (наприклад, Модесто, Густаво, Рикардо і т.п.). Тут правильне розуміння свистового висловлювання багато в чому залежить від того безпосереднього контексту, у якому ведеться розмова.
Ця мова, на відміну від звичайної мови, достатньо ефективна лише в таких контекстах, суть яких цілком очевидна для обох співрозмовників, і де загальні культурні навички і традиції народу значною мірою визначають зміст висловлювань. Тому і сфера застосування свистової мови, як правило, обмежується порівняно небагатьма, достатньо специфічними ситуаціями.
Насамперед, використання мови свисту є в мексиканських індіанців привілеєм чоловіків. Жінки, хоча прекрасно розуміють її (і навіть нерідко відповідають словами на свистову фразу), самі ніколи не пересвистуються з іншими жителями селища. Чоловіки користуються свистовою мовою або для передачі повідомлень на велику відстань, коли звичайна мова не може бути почута, або ж при сторонньому, якщо той не знає мови свистів і не повинний зрозуміти, про що говорять господарі. Хлопчики, що починають свистіти раніше, ніж навчаться говорити, можуть пересвистуватися один з одним при гостях, зайнятих своїми розмовами. При цьому дитячий свистовий діалог не порушує бесіди дорослих.
Якщо ми покинемо Мексику і перенесемося на 8 тис. км до сходу, то опинимося на острові Ля Гомера. Люди, що населяють цей невеличкий острівець Канарского архіпелагу, також користуються свистовою мовою «сільбо», що за своїм характером принципово відрізняється від мови свистів у мексиканських індіанців. Щоб зрозуміти сутність цієї різниці, необхідно пригадати, що людське вухо відрізняє один від одного значимі звуки мови, або фонеми, орієнтуючись на спектральний склад декількох резонансних частот (формант), характер яких унікальний для кожної фонеми.
Для надійного розпізнавання голосних слуховому аналізатору, очевидно, бажана інформація про частоти трьох перших (найбільш низькочастотних) формант, але в деяких випадках розпізнавання може йти і по двох формантах. Що ж стосується мови свисту «сільбо», то тут кожний стиль звичайної розмовної мови кодується свистом, що відповідає по частоті єдиній, першій форманті тієї голосної, що міститься в цьому складі. Зрозуміло, надійність розпізнавання при цьому сильно знижується. Але від цього засобу комунікації і не потрібно занадто багато. У результаті такий засіб кодування мови виявляється цілком порівнюваним із тим, що виробили індіанці.
3.3. Мова музичних інструментів
Принципи перекодування мовних висловлювань у звуки іншої природи можуть бути, як виявилося, ще простішими.
У негрів банту з триби оломбо, що живуть у Центральної Африці, існує своєрідна гра. Гостя, що приїхав здалеку і незнайомого зі звичаями оломбо, запрошують у велику хатину або на галявину і просять його надійно заховати який-небудь предмет у будь-яке, ним самим обране місце. При цьому присутніми є декілька членів племені, один із яких тримає в руках незвичну двострунну гітару.
Потім усі присутні розсідаються по своїх місцях, а хтось із них запрошує ще одного чоловіка, що до цього не брав участі у грі. Він, природно, не знає, що саме сховав гість і де захована ця річ, але повинен проте розшукати її. У своїх пошуках ця людина орієнтується винятково на звуки, що один з учасників гри творить зі своєї двострунної гітари.
Музикант використовує не всі можливості свого інструмента - доторкаючись лише до однієї струни гітари, він відтворює тільки дві контрастні ноти, які складуються в короткі музичні фрази. І протягом двох-трьох хвилин запрошена з іншого кінця села людина без усякої праці знаходить захований предмет.
Принцип перекодирования мови в звук, відтворений гітарною струною, виявляється тим самим, що й у свистовій мові мазатеко, з тієї лише різницею, що в оломбо для цієї мети використовуються не чотири тони, а усього лише два. Ці прості музичні фрази перекладаються на мову оломбо в такий спосіб: «Йди назад»; «Це (шукана річ) залишилася за тобою»; «Не зроби помилки!» і т.д.
У народів оломбо, топоке, келе, комо, мба й інших, що населяють ліси Конго, основним засобом передачі повідомлень на відстань служать різноманітні гонги. Такий гонг має дуже мало спільного з барабаном. На відміну від барабана, що дає звуки однакової висоти, гонг влаштований таким чином, що з нього можна легко отримати звуки двох або більше тонів.
Які ж повідомлення можуть передаватися за допомогою гонгу, і чи є межа їхній розмаїтості і складності? У колекції висловлювань мовою гонгу нараховується близько 170 фраз. Всі ці висловлювання можна поділити на шість основних тем: назви предметів і тварин; сповіщення про важливі події в житті села (скликання на танці, на спортивні змагання, повідомлення про народження дитини - зокрема, про народження двійні, про одруження, смерть, загрозу епідемії і т.д.); спеціальні сигнали, що потребують уваги і пильності; назви сіл; імена людей; менш важливі сигнали, приурочені до таких ситуацій, як скликання людей у село при загрозі сильної зливи.
Чудова властивість мови гонгу саме в тому і полягає, що трансляція слова в ньому практично завжди замінюється трансляцією цілої фрази. Використання таких стійких зворотів мови дозволяє мові гонгу вирішити дуже важливе завдання, що виникає завжди, коли необхідно передати деяке важливе повідомлення на велику відстань. Щоб необхідна інформація десь не загубилась (за рахунок втрат, неминучих у будь-якому каналі зв'язку), повідомлення повинно мати певну частку надлишковості. У розмовній мові ця надлишковість забезпечується тим, що слова, як правило, відрізняються один від одного не за одним, а за декількома звуками. Декількома літерами різняться вони й у рукописному або друкарському тексті.
У мові гонгу використовуються й інші засоби підвищення надлишковості тексту і, отже, надійності їхнього дешифрування. Найбільш звичайний шлях для цього - подвоєння назв за рахунок використання різних синонімів того самого поняття. Наприклад, звістка «новини» передається в келе двома словами: «мболи санго», що означає попросту «новини, новини». У мові гонгу народу оломбо слово «олія» транслюється так: «соко майна» («пальмова олія, пальмова олія»). Щоб повідомити слово «риба», сигнальник вистукує підряд назви двох різних видів риб.
Подібно до писемності, яка в історії мови виявлється більш консервативною, ніж розмовна мова, мови гонгу можуть зберігати в собі висловлювання, що зникнули з повсякденного лексикону племені. Ця обставина важлива тим, що через свою безсумнівну старожитність і дуже жорстку традиційність мова гонгу може дати при своєму ретельному вивченні багато чого для розуміння історичних шляхів розвитку і перетворення розмовної мови африканських народів, що не мають писемності.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
