129969 (720538), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Ганс умів складати й віднімати, оперувати простими й десятковими дробами, читати, становити слова, указувати час, розрізняти кольору, ідентифікувати предмети, показував чудеса пам'яті. Він відповідав на поставлені питання, або постукуючи копитом певна кількість разів, або киваючи головою в напрямку потрібного предмета.

«Скільки присутніх тут джентльменів носять солом'яні капелюхи?» - запитують Гансу.

Розумний Ганс вистукує відповідь правою ногою, при цьому не забуваючи пропустити солом'яні капелюшки дам. «Що ця дама тримає в руці?» Кінь вистукує «Парасоль», указуючи кожну букву на спеціальній схемі. Ганс незмінно успішно розрізняв парасолі й тростинки, а також солом'яні й фетрові капелюхи.

Більше того, Ганс прекрасно вміє думати. Коли йому задають зовсім довільне питання - наприклад, скільки кутів в окружності, він качає головою зі сторони убік, показуючи, що кутів немає.

Не дивно, що люди були здивовані. Не дивно, що власник Гансу, Вільгельм фон Остен, відставний викладач математики, задоволений своїми досягненнями. Він витратив кілька років, щоб навчити Гансу основам людського мислення. Мотиви його титанічних зусиль були чисто науковими. Він поставив собі метою довести, що Дарвін абсолютно правий у своєму припущенні про подібність розумових процесів у людини й у тварин. Тло Остен був щиро переконаний у тім, що коні й інші тварини залишаються нерозумними по тій простій причині, що їм не надається достатнього утворення. Він думав, що при правильному навчанні кінь зможе довести, що вона є розумною істотою.

Тло Остен не витягав з виступів Гансу ніякої фінансової вигоди. Він не брав плати за ті виступи, які влаштовував у дворі свого будинку, і нічого не придбав у результаті своєї популярності.

Для вивчення дарувань Розумного Гансу була заснована урядова комісія, що повинна була з'ясувати, що це - трюк, обман або реальність. До складу комісії входили директор цирку, ветеринар, об'їждчик коней, аристократ, директор берлінського зоопарку й психолог Карл Штумпф із Берлінського університету.

У вересні 1904 року, після тривалого розслідування, комісія дійшла висновку, що Ганс не одержував ніяких зовнішніх сигналів від свого хазяїна. Не було ні шахрайства, ні обману. Але Штумпф був не цілком удоволений. Йому було не зрозуміло, яким образом кінь правильно відповідає на таку кількість найрізноманітніших питань. Він поставив це питання перед своїм студентом-випускником Оскаром Фунгстом, що підійшов до виконання завдання з усією старанністю психолога-експериментатора.

Ідея одного експерименту прийшла Фунгсту в голову після уявлення, коли Ганс відповідав на питання, а його власник фон Остен навіть при цьому не був присутній. Фунгст сформував дві групи людей, які задавали питання. У першій групі люди знали відповіді на ті питання, які задавали коня, а в другій групі - не знали. І отут з'ясувалася важлива подробиця: кінь давав правильні відповіді тільки тим людям, які самі знали відповіді на свої питання. Очевидно, Ганс якимсь образом одержував інформацію від тих, хто задавав йому питання, - навіть якщо ця людина була йому не знаком.

Після серії контрольних експериментів Фунгст прийшов у висновку, що Ганс ненавмисно пробуджується до постукування копитом, сприймаючи найменший кивок голови фон Остена. Як тільки кінь тупне ногою достатня кількість разів, фон Остен автоматично киває головою, і кінь сприймає це як сигнал до закінчення. Фунгст довів, що будь-яка людина - навіть той, хто ніколи раніше не бачив цього коня, - спілкуючись із нею, робить ті ж самі, рухи головою.

Таким чином, з'ясувалося, що Ганс не є джерелом пізнань. У нього просто був розвинений умовний рефлекс, що виражався в тім, що він починав тупотіти ногою або кивати убік предмета, що коли задає питання робив певний рух. Пізніше кінь був навчений припиняти постукування, коли відбувався протилежний рух. Під час усього періоду навчання фон Остен заохочував Гансу, даючи йому морквину або шматочок цукру при кожній правильній відповіді. На певному етапі навчання потреба заохочувати Гансу при кожній правильній відповіді відпала - тепер його винагороджували зрідка, під час перерв. Скиннер, фахівець із психології, пізніше довів ефективність такого періодичного, переривчастого заохочення в процесі вироблення умовних рефлексів.

Випадок з Розумним Гансом ілюструє важливість застосування експериментального підходу до вивчення поводження тварин. Він змусив психологів більш скептично ставитися до всякого роду заявам про розум тварин. Проте, стало ясно, що тварини здатні навчатися й міняти своє поводження залежно від умов. Уже мало хто сумнівався в том. що експериментальне вивчення тварин набагато корисніше абстрактних міркувань на тему, що може відбуватися в їхньої голові, - з посиланнями на їхній розум і свідомість. Звіт Фунгста про досвіди з Розумним Гансом був розглянутий Джоном Б. Уотсоном; знайомство з підсумками дослідження ще більше зміцнило його в переконанні, що психологія повинна мати справу з поняттям не свідомості, але поводження.

Едвард Лі Торндайк (1874-1949)

Торндайк, що так ніколи й не навчився водити машину, був одним з найбільш авторитетних дослідників зоопсихології. Він розробив об'єктивну, механістичну теорію навчання, у якій основний вплив приділявся зовнішньому поводженню. Він думав, що психологія повинна вивчати поводження, а не психічні елементи або досвід свідомості. Торндайк підсилив тенденцію до більшої об'єктивності, про яку говорили ще функціоналісти. Він інтерпретував научання не в суб'єктивних термінах, але в термінах конкретних зв'язків між роздратуванням і реакцією - хоча іноді й допускав деякі посилання на свідомість і психічні процеси.

Роботи Торндайка й Івана Павлова з'явилися прикладом одночасного незалежного відкриття. Торндайк відкрив свій закон ефекту в 1898 році, а Павлов відкрив аналогічний закон підкріплення в 1902 році, але пройшло ще багато років, перш ніж психологи помітили подібність між ними.

Сторінки життя

Едвард Лі Торндайк був одним з перших американських психологів, що одержав повну освіту в Сполучених Штатах. Важливо те, що це було вже можливо. Йому не довелося їхати в Німеччину для написання дисертації - і це всього через два десятиліття після виникнення психології як науки. Інтерес до психології в нього, як і в багатьох інших, пробудився після прочитання книги Вільяма Джемса «Принципи психології», коли він був ще студентом старших курсів університету в Миддлтауні, штат Коннектикут. Пізніше він учився в Джемса в Гарварді, де й почав досліджувати процеси научання.

Він запланував проведення досліджень із залученням дітей як суб'єктів експерименту, але зустрів заборону університетської адміністрації, що була вкрай стурбована недавнім скандалом, що вибухнув після того, як учені-антропологи зняли з дітей одяг, щоб провести виміру тіла. Коли Торндайк довідався, що він не може проводити досвіди з дітьми, він вибрав курчат - очевидно, натхнений лекціями Моргана, у яких той описував свої експерименти з курчатами.

Торндайк навчив курчат бігати по лабіринтах, які він споруджував із книг, поставлених на торець. Розповідають, що він випробовував деякі труднощі з пошуками приміщення для своїх вихованців. Домовласниця заборонила йому містити курчат в спальні, і він звернувся за порадою до Джемсу. Той безуспішно намагався знайти приміщення в лабораторіях або в музеї університету, і зрештою пустив Торндайка і його курчат в підвал власного будинку.

Торндайк не закінчив утворення в Гарварді. Не знайшовши взаємності в якоїсь молодої дами, він звернувся в університет Кеттела, Колумбія, щоб виїхати подалі від Бостона. Кеттел запропонував йому стипендію, і Торндайк відправився в Нью-Йорк, захопивши із собою двох самих добре навчених курчат. Він продовжував дослідження в Колумбії, працюючи з кішками й собаками, використовуючи при цьому власноручно сконструйований «проблемний ящик». В 1898 році він одержав докторський ступінь. Його дисертація «Розум тварин: експериментальне дослідження асоціативних процесів у тварин» була опублікована разом з дослідженнями з асоціативного научению курчат, риб і мавп.

Цілеспрямований і амбіційний, Торндайк написав своїй нареченій: «Я вирішив за п'ять років досягти самих вершин психології, потім буду викладати ще десять років, а потім піду з науки». Він недовго працював в області зоопсихології, вирішивши, що це йому більше не цікаво. Він займався цими питаннями тільки для того, щоб написати дисертацію й створити собі ім'я. Зоопсихологія була невідповідним поприщем для людини, що так прагнув до успіху.

В 1899 році Торндайк став викладачем психології в Педагогічному коледжі Колумбійського університету. Там він працював з людьми, застосовуючи методи дослідження тварин. Вся його подальша діяльність була присвячена проблемам навчання людей - зокрема, тестуванню для визначення інтелектуального рівня. Він написав кілька книг і дійсно досяг вершин, як і збирався: в 1912 році він був вибраний президентом Американської психологічної асоціації. Торндайк пристойно розбагатів на виданні своїх книг і тестів; до 1924 року його річний дохід склав майже 70 тисяч доларів, що в ті часи було просто дивовижною сумою.

Ті 50 років, які Торндайк провів у Колумбійському університеті, були найбільш плідними. Його бібліографія нараховує 507 назв, причому багато хто із цих книг є досить об'ємними. Він вийшов у відставку в 1939 році, але продовжував працювати до самої смерті, через 10 років.

Література

1. Ждан А.Н. Історія психології: від античності до сучасності. К., 1997

2. Лихі Т. Історія сучасної психології. - К., 2003

3. Сміт Н. Сучасні системи психології. Історія. Постулати. - К., 2003

4. Ярошевский М.Г., Анцыферова Л.И. Развитие и современное состояние зарубежной психологии. - М., 1974.

Характеристики

Список файлов реферата