129886 (720501), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Під компромісом розуміється шлях взаємних поступок, взаємовигідної угоди, створення умов для хоча б часткового задоволення інтересів протиборчих сторін. Компроміс, таким чином, є вид угод, заснованих на взаємному коректуванні позицій обох сторін по обговорюваних проблемах, пошук взаємоприйнятої позиції по спірних питаннях.

Звичайно, для успішної реалізації цього методу необхідний деякий комплекс сприятливих умов. До числа таких умов можна віднести:

1. готовність обох сторін до реалізації своїх цілей шляхом взаємних поступок за принципом «виграш - виграш» або «віддай - одержи»;

2. повну неможливість розв’язання конфлікту силовим методом або способом відходу, тобто за принципом «виграш - програш».

У реалізації цього методу більшу роль грає такий універсальний механізм регулювання конфлікту, як переговори. Переговірний процес, проведення дискусій найбільшою мірою дозволяють виявити точки дотику інтересів супротивників, так називані «зони згоди». Надзвичайно корисно починати переговори з питань, що входять у цю зону й дозволяють іншій стороні сказати «Так!». Але для успіху переговорів необхідне дотримання цілого ряду умов, наприклад, визначити місце й строки їхнього проведення, склад учасників, наявність посередників, форми прийняття рішень і ряд інших умов.

Звичайно й тактика компромісу, найважливішим елементом якої виступають переговори, не є універсальної, безвідмовної у всіх видах конфліктних ситуацій. Її застосування також, як і використання інших розглянутих методів, є проблемним, сполучено з рядом труднощів, що виникають при практичному використанні тактики компромісів. Найбільше часто виникають такі труднощі:

1. відмова однієї зі сторін від спочатку зайнятої позиції через виявлення в ході переговорів її нереалістичності;

2. вироблене рішення через взаємні поступки може виявитися суперечливим, нечітким і тому важко здійсненним. Так, обіцянки, дані обома сторонами прискорити виконання взаємних зобов'язань, можуть виявитися незабезпеченими ресурсами, які в них реально є;

3. наявність в прийнятій компромісній угоди елементів сумніву, що з часом може привести до послаблення або розірвання домовленостей.

Але незважаючи на ці й деякі інші труднощі компромісні рішення є оптимальними для розв’язання конфліктної ситуації, оскільки вони мають багато явних достоїнств, найважливіші з яких полягають у тому, що вони:

1. сприяють виявленню й врахуванню взаємних інтересів, будучи націлені на взаємовигідний результат за принципом «виграш - виграш»;

2. демонструють повагу сторін до професіоналізму й чеснот один одного.

Таким є основний зміст тактики взаємовигідного співробітництва, що визнається наукою як найбільш ефективний спосіб врегулювання конфлікту.

1.4 Тактика прихованих дій та проблема «ціни конфлікту»

При аналізі проблем керування конфліктом більшість дослідників підкреслюють «високу ціну» його успішного розв’язання. Ця висока ціна конструктивного розв’язання конфлікту виявляється з особливою ясністю при її порівнянні з негативними підсумками нерозв’язаного конфлікту. Ці результати виявляються діаметрально протилежними. Так, результати міжособистісного або міжгрупового конфлікту характеризуються в такий спосіб.Невдача в розв’язанні конфлікту має результат, що виражається такими психологічними категоріями, як: тривога, безпорадність, сум'яття, самітність, розвал, поляризація, високий кров'яний тиск, стрес.

І навпроти, успішне врегулювання конфлікту приводить до ситуації, що оцінюється зовсім в інших термінах: спокій, веселощі, кипуча енергія, щастя, відкритість, ефективність, відчуття сили, радість спілкування, почуття успіху, відчуття розширення можливостей, почуття ліктя, зміни, ріст позитивних особистих якостей, мир, розслаблення, міцне здоров'я, спокійний сон.

Але негативні наслідки конфліктів можуть бути, звичайно, не тільки психологічними, але й соціальними, вони нерідко несуть із собою втрати величезних матеріальних і людських ресурсів. Особливо руйнівними можуть бути наслідки великомасштабних конфліктів, таких, як масові мітинги й демонстрації протесту, страйку, повстання, революції й війни. Причому той або інший результат конфлікту багато в чому залежить від способу його розвязання. Як відзначалося, найбільш надійним шляхом до позитивного результату є тактика взаємовигідного співробітництва, компромісу, переговорів.

Звичайно, при цьому не слід забувати, що в конфлікті більшу роль грають не тільки раціональні, але й ірраціональні фактори. Конфлікт часто супроводжується розгулом емоцій, високим розжаренням страстей. Під їхнім впливом протиборчі сторони нерідко використають такі засоби досягнення бажаного результату, які не тільки далекі від рекомендованих наукою, але й взагалі суперечать загальноприйнятим нормам людської моральності. Концентрованим вираженням негативних прийомів розв’язання соціальних протиріч є так званий метод схованих дій, або дій нишком. Використання цієї ризикованої тактики особливо часто веде до руйнівних наслідків.

У рамках цього методу використаються такі засоби, як підкуп, обман, створення штучних перешкод у діяльності організації, змови, інтриги й інші подібні способи «підкилимної боротьби». Серед відомих історичних прикладів здійснення подібної тактики змова проти римського імператора Цезаря, організована його друзями на чолі із Брутом, а також змова групи придворних проти російського імператора Павла I, у якому взяв участь і його сина Олександр. На жаль, використання методів подібного роду триває й у сучасному світі, приклади цього легко навести, фактів пре достатньо. Сприятливим соціальним середовищем для застосування цієї тактики є низький рівень управлінської, політичної й загальної культури, а також кризовий стан сучасного суспільства.

Використання цього способу веління в конфліктній ситуації має й деякі інші передумови, до їх числа відносяться:

1. прагнення сторін приховати свою участь у боротьбі, що розгортається, із психологічних, економічних або інших міркувань. Так, потужний викид «компромату» через засоби масової інформації проти того або іншого кандидата організується на виборах, як правило, його суперником, що претендує на те ж місце, хоча він при цьому, звичайно, воліє залишитися в тіні, спостерігаючи з гори, подібно мавпі з китайської притчі, як під горою б'ються тигри;

2. відома силова нерівність сторін, підвищений ризик для слабкої сторони у випадку її відкритої участі в конфлікті. Саме обставинами подібного роду продиктовані дії анонімника, що шле вищому начальству донос на свого безпосереднього керівника в надії таким шляхом вирішити на свою користь виниклі розбіжності.

Ризикованість застосування цього методу полягає в тому, що він таїть у собі небезпеку негативних наслідків в умовах, коли таємне стає явним. У цьому випадку буває важко уникнути різкого падіння престижу тієї або іншої сторони конфлікту, актів протесту або відплати.

2 Основні механізми тактики взаємного виграшу

2.1 Механізми здійснення тактики компромісу

Саме тому найбільш ефективною в порівнянні із цією тактикою, а також у порівнянні з тактиками відходу, застосування сили й використання однобічних поступок визнається тактика взаємного виграшу.

Переваги підходу «виграш - виграш» полягає в тім, що вигоду одержують обидві сторони, у зв'язку із чим ухвалене рішення здобуває більш міцний, сталий характер. У зв'язку з цим у конфліктологічній літературі ця тактика розроблена найбільше глибоко й детально, включаючи не тільки її передумови, переваги й недоліки, але й механізми її практичного здійснення.

Ці механізми покликані вирішити два основні завдання:

1. збір всебічної інформації, повної бази даних про конфлікт;

2. вироблення основних форм поводження учасників конфлікту, що забезпечують його успішне врегулювання.

Вирішення першого із цих завдань забезпечується поглибленим вивченням конфліктної ситуації, врахуванням всіх факторів, що викликали конфлікт. Як найбільш зручний спосіб її практичного здійснення пропонується складати карту конфлікту, основні елементи якої: опис суті проблем, що викликали конфлікт, визначення природи конфлікту (психологічний або соціальної); перелік учасників конфлікту (окремих осіб, груп, відділів, організацій). І найважливіше - характеристика потреб учасників конфлікту, а можливо, і виниклих у них побоювань у зв'язку з появою перешкод, що заважають задоволенню тих або інших потреб.

Однак оволодіння інформацією про конфлікт - необхідна, але недостатня умова його успішного врегулювання. Для досягнення цієї складної мети необхідно також вирішити й інше завдання - забезпечення на основі цієї інформації певним чином організованих дій, поводження учасників конфлікту. Інформація, узята сама по собі,- явище невидиме, ефемерне, погано контрольоване. Вона знаходить зримі форми тільки в спілкуванні людей, вербальному й невербальному. Народившись у процесі спілкування, конфлікт тільки в процесі спілкування може бути й переборений.

2.2 Трансформація конфліктних взаємин у відносини згоди

Трансформація конфліктних взаємин у відносини згоди досягається, як показує досвід, у результаті здійснення наступних дій або кроків:

1. необхідно виділити спеціальний час для спілкування, розмови, дискусії. При цьому часто доводиться переборювати бажання іншої сторони піти від контакту, удатися до тактики відходу. Щоб перебороти таке бажання, важливо переконати іншого в тому, що подолання розбіжностей вигідно і йому. Важливо не зв'язувати іншу сторону ніякими попередніми зобов'язаннями, крім участі в майбутньому діалозі й виключення при його проведенні залякування й погроз, тобто спроб силового тиску. Однак досить важливо завчасно домовитися про ухвалення рішення про закінчення зустрічі тільки по взаємній згоді, щоб не допустити, наскільки це буде можливо, її передчасного закінчення, тобто її припинення до створення умов для переходу до наступного етапу. Але для цього потрібно виконати й деякі інші кроки.

2. варто забезпечити сприятливу ситуацію на весь період проведення зустрічі. Що це значить? Це означає створення необхідних зручностей для спокійного проведення зустрічі. У приміщенні, де ведеться бесіда, не повинно бути сторонніх, варто уникати й телефонних дзвінків. Корисно звернути увагу й на такі дріб'язки, як температура в приміщенні, освітлення й т.п. Потрібно заздалегідь приготуватися до тривалого обговорення конфлікту у серйозній нервовій напрузі. Корисно зберігати в таємниці зміст бесід надалі до повного врегулювання конфлікту. Тільки дотримання цих основних умов проведення зустрічі забезпечить успіх головного, третього кроку регулювання конфлікту.

3. дотримання основних правил обговорення проблеми. Ці прийоми ведення переговорів будуть докладно розглянуті в одній з наступних глав, тут же вкажемо лише самі головні з них:

4. • насамперед із самого початку діалогу варто виразити оптимістичну надію на досягнення в результаті взаємовигідного рішення. Після цього корисно нагадати про необхідність дотримання попередньо погоджених умов проведення бесіди: не переривати обговорення передчасно, утримуватися від силових ігор і т.п.;

5. • після цих вступних зауважень доцільно перейти до наступного моменту бесіди: сформулювати суть виниклої проблеми й запросити співрозмовника викласти своє бачення виниклої ситуації, що й буде означати початок основного процесу переговорів. У процесі його розвитку не слід відволікатися від поставленої проблеми, обговорювати погоду, розповідати анекдоти й т.п. Не треба й виражати сумніву в успіху зустрічі. Потрібно прикласти максимум зусиль, щоб направити бесіду до конструктивного результату. Із цією метою можна, наприклад, висловити співчуття із приводу свого поводження в минулому, заявити про свою готовність піти на поступки по спірному питанню, виразити розуміння проблем співрозмовника, добрі почуття, повагу до нього, прагнення до пошуку взаємоприйнятих рішень;

6. • при налагодженні такого процесу обміну жестами примирення й наступає зрештою вирішальний момент діалогу, у підсумку якого слабшає напруженість, підсилюється довіра й досягається бажаний прорив у взаєминах, що дозволяють укласти договір про розв’язання конфлікту на взаємовигідних умовах.

7. укладання договору і є завершальною частиною процесу врегулювання конфлікту на основі тактики компромісу. Але для того щоб договір став міцним, здійсненним, він повинен бути взаємовигідний, збалансованим, компромісним. Причому рішення повинно бути конкретним, точно визначати, хто, коли й що повинен робити, і не складатися із загальних фраз про взаємоповагу, щирість один з одним і т.п. Досягнуту угода найкраще, не покладаючись на свою пам'ять, оформити в письмовому виді, а його копію вручити кожній стороні конфлікту. Звичайно, під час обговорення сімейних проблем письмовий договір може й не знадобитися, але у виробничому конфлікті він необхідний.

Розглянутий процес проведення діалогу з метою врегулювання конфлікту на основі тактики компромісу одержав найменування чотирикрокового методу. Він рекомендується конфліктологами як найбільш ефективний спосіб перетворення конфліктного поводження у відносини співробітництва.

Такими є деякі методи розв’язання конфлікту шляхом відходу, сили, однобічних і взаємовигідних поступок. Кожна із цих тактик реалізується за допомогою специфічних, тільки їй властивих засобів, механізмів.

Але існують і деякі універсальні вимоги щодо успішного розв’язання конфлікту. Їх іноді називають стратегічними. Ці вимоги виходять із необхідності врахування в кожній конфліктній ситуації деяких властивостей психіки, які так чи інакше властиві кожній людині, такі, як прагнення до волі й творчості, почуття власної гідності, віра в добро й справедливість та ін. Слід зазначити, що ці вимоги відносяться до сфери поводження, а не до сфери свідомості, до способу поводження, а не до напряму думок. Останній важко виявити, а тим більше змінити. Сфера поводження, навпроти, досить легко виявляється як на вербальному, так і на невербальному рівні, навіть у таких явищах, як вираз очей, міміка, пози й жести т інші невербальні засоби спілкування. Тому їх легше розпізнавати й коректувати, змінювати в потрібному напрямку.

Універсальні прийоми регулювання конфлікту часто розглядають методом контрасту, підрозділяючи їх на негативні й позитивні.

2.3 Негативні методи

Під негативними методами розуміються такі, які не слід використовувати в конфліктній ситуації, якщо учасники хочуть її конструктивного розв’язання, особливо в рамках розглянутих вище тактик, заснованих на принципі «виграш - виграш». До їхнього числа відносяться наступні методи:

1. постійне перебивання партнера в ході бесіди, створення перешкод до вільного вираження їм своєї позиції;

2. виявлення до іншого своєї особистої ворожості, антипатії;

3. дріб'язкові причіпки, не пов'язані із суттю справи;

4. приниження партнера, негативна оцінка його особистості;

5. спроби залякати співрозмовника, погрози;

6. підкреслення різниці між собою й партнером;

7. зменшення внеску партнера в спільну справу й перебільшення своїх заслуг;

8. систематичні відмови у відповідь на конструктивні пропозиції партнера, постійне заперечення справедливості його слів;

9. прояви нещирості, лицемірства.

До числа негативних прийомів невербального рівня відносяться: порушення персонального простору партнера, зневажливі жести на його адресу й ін.

Характеристики

Список файлов реферата