129584 (720383), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Індивідуальні особливості особистості людини оригінальні й неповторні. Але все-таки при уважному розгляді психологам і психіатрам удалося виділити деякі типові індивідуальні особливості, які характеризуються більшою тенденцією до переходу в патологічний стан. Німецький психіатр Карл Леонгард назвав їх акцентуаціями характеру. Вони не завжди впадають в око й не свідчать про патологічний стан вищої нервової діяльності. У них потенційно закладені як можливості соціально-позитивних досягнень, так і соціально-негативний заряд. Деякі особистості з'являються перед нами в негативному світлі лише тому, що життєві обставини їм не сприяли, але цілком можливо, що під впливом інших обставин вони стали б неабиякими людьми.
Акцентуації Леонгард бачить у демонстративних особистостей, яким властиві здатність до витиснення зі своєї пам'яті неприємних для себе фактів, необдуманість учинків, жвавість фантазії, уміння вселяти до себе почуття симпатії й любові, талант перевтілення. На відміну від цього педантичним особистостям мало властиві механізми витиснення. Їм властива розумність і обґрунтованість поводження, і працьовитість, акуратність. Ці якості високо оцінюються в суспільстві, хоча через надмірну ретельність такі люди можуть серйозно ускладнити собі життя, особливо, якщо їм властивий зайвий страх перед відповідальністю. Посилена турбота про своє здоров'я може послужити в них поштовхом до розвитку іпохондрії. Порівняно повільний темп психічної діяльності зближає педантичних з особистостями, що застряють. Але в останніх повільність стосується в основному зацикленість на емоційних переживаннях егоїстичного характеру, коли зачіпаються особисті інтереси й самолюбство даного суб'єкта. Такі люди чутливі, уразливі й мстиві, для них характерні також честолюбство, зарозумілість і самовпевненість, недовірливість і ревнивість. Ці риси, створюючи труднощі в спілкуванні з людьми, в інших умовах можуть стати рушійною силою на шляху до творчих досягнень, що дозволяють людині пишатися своїми реальними успіхами. Особливе місце займають збудливих особистостей, які керуються в житті не розсудливістю й логікою, а потягами, інстинктами, неконтрольованими спонуканнями. Їм далека терпимість, і вони не схильні шукати способи примирення у випадку конфлікту. Моральні підвалини в житті збудливих особистостей не грають помітної ролі, завдяки чому в них завжди зберігається підвищена схильність до здійснення грубого насильства й до розпущеного в сексуальному відношенні поводженню. Разом з тим в умовах, що вимагають від людини сміливості й божевільної рішучості, такі люди здатні виявити себе як неабиякі особистості.
Особистості як варіант норми зустрічаються серед населення, на думку Леонгарда, з такою ж частотою, як і "стандартний" тип людей. Але, крім них, спостерігаються патологічні або психопатичні особистості, до яких відносять людей, що відхиляються від стандарту. Аномалії їхнього характеру й поводження проявляються не тільки в критичних ситуаціях, але й тоді, коли зовнішні обставини не перешкоджають нормальному плину життя. Відомий вітчизняний психіатр Петро Борисович Ганнушкін (1875-1933) відносив до психопатичних особистостей людей, які з раннього віку виявляють ряд особливостей, що відрізняють їх від так званих нормальних людей і заважають їм безболісно для себе й для інших пристосовуватися до навколишнього середовища. Властиві ним патологічні властивості являють собою постійні, уроджені риси особистості, що не піддаються протягом життя різким змінам. Вони визначають весь психічний вигляд індивіда; існування в суб'єкта окремі елементарні невірності ще не дає підстав зачислити його до психопатів. Психогенні патологічні реакції в психопатичних особистостей виникають по механізмам, що й в "нормальному" психічному житті, але зі значно більшою легкістю.
При всьому різноманітті типів аномальних, психопатичних особистостей більшості з них властива загальна особливість - психічна незрілість, інфантилізм: у дорослої людини зберігаються риси характеру й поводження, властиві дитячому й підлітковому віку. До них ставляться непрактичність, невміння самостійно й по зрілому міркуванню вирішувати свої життєві проблеми. Замість цього в мотивах поводження переважають романтичні устремління, пристрасть до пригод, авантюр, екстравагантних знайомств, бажання бути формально вільним від існуючих у суспільстві неписаних законів і традицій, протиставляти себе ім. Характерні імпульсивні вчинки, тобто вчинки "з натхнення", без достатнього передбачення їхніх наслідків. У важких життєвих обставинах не проявляється властива гармонічної особистості гнучкість, обережність, уміння, де треба, поступитися, не домагатися негайного досягнення бажаного. Без достатніх підстав виникають розпач, паніка або, навпроти, непереможна впертість і реакції протесту. Мислення однобоке, надмірно емоційне, судження відрізняються максималізмом - крайностями в оцінці людей і подій. Спроби виховного впливу на психопатичну особистість натрапляють на більші труднощі у зв'язку з тим, що психопатичний суб'єкт неохоче засвоює чужий досвід і мало здатний учитися на своєму, рівень самосвідомості особистості, як правило, низький.
Представляє великий теоретичний і практичний інтерес питання про те, чи існує зв'язок між психічною незрілістю психопатичної особистості й біологічною незрілістю центральної нервової системи. На це питання поки не можна дати ясна відповідь. Але спостереження показують, що описаний вище синдром конституціональної аномалії зустрічається в психопатичних особистостей з більшою сталістю. Особливо характерно для більшості хворих наявність на ЕЕГ біполярно симетричних тета-хвиль, що свідчать про затримку дозрівання головного мозку.
Серед функціональних психогенних розладів найбільш велику групу становлять прикордонні стани, куди ставляться неврози й інші розповсюджені форми захворювань. Їхня особливість, як було відзначено вище, полягає в тім, що кількісні зміни психіки при них переважають над якісними. Іншими словами, усе, що характеризує психічну діяльність здорової людини в певних обставинах: реакції подразнення, коливання настрою, відчуття утоми, природна тривога за своє здоров'я - при прикордонних станах стає настільки вираженим і стійким, що приведе до дискомфорту й порушення адаптації людини в соціальному середовищі.
Близькість механізмів патологічних психогенних розладів до механізмів психічних реакцій здорової людини робить їхнє розмежування важким. У багатьох випадках однозначне рішення цієї проблеми виявляється неможливим. Складність її підсилюється тією обставиною, що психогенні психічні порушення функціональної природи звичайно являють собою форму психологічного захисту від нестерпно важкої для хворого життєвий ситуації, за допомогою якої хворому часто вдається досягти певної "вигоди".
Література
1.Личко О.Е. Психопатії й акцентуації характеру в підлітків. - К., 1983
2.Норакидзе В.Г. Методы исследования характера. – Тбилиси, 1989
3. Практикум по психиатрии: Учеб. пособие. //Под ред. проф. М.В. Коркиной. — М., 2009
4.Бухановський А.О., Кутявин Ю.О., Литвак М.Е. Загальна психопатологія. - К., 2003.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
