129092 (720238), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Отже, фізіологічні механізми відчуттів - це генетично і онтогенетично зумовлені периферичні і центральні процеси виникнення, передачі і трансформації енергії, зумовленої дією подразників на відповідні аналізатори живої істоти. Однак вони не спричиняють відчуття, а лише “обслуговують" їх виникнення. Відчуття - продукт діяльності організму, яка, ґрунтуючись на цих механізмах, відтворює властивості предметів реальності у вигляді сенсорного образу.

Уже в ранньому віці дитина відчуває і розрізняє фонеми - одиниці звукової будови слів мови, основні тони кольорового спектру, різноманітні властивості навколишніх предметів: обриси, колір, смак, запахи, звуки тощо. Це предмети не лише природи, а й культури. Виробляючи ці предмети й наділяючи їх новими властивостями та відповідними значеннями, людина вдосконалює свої відчуття і дедалі повніше відображає довколишнє [4, с.54].

Тому розвиток відчуттів дитини відбувається у межах освоєння (під час спільної з дорослим діяльності) предметів культури. Отже, відчуття є продуктом історичного й онтогенетичного розвитку людини.

Подальший онтогенез відчуттів відбувається в процесі ускладнення стосунків індивіда зі світом, зокрема в зв'язку з оволодінням ним професійною діяльністю. Добре відомі випадки високого розвитку слухових відчуттів у музикантів, смакових - у дегустаторів, дотикових - у робітників-шліфувальників, зорових - у текстильників, металургів. Це означає, що саме у діяльності закладена можливість удосконалення відчуттів, збагачення змісту сенсорного образу.

Отже, людина у вигляді відчуттів отримує невелику, найбільш значущу частину тієї інформації та енергії, яка впливає на її організм.

2. Значення сенсорних систем для організму людини

Система, яка забезпечує сприймання, передачу і перероблення інформації про явища навколишнього середовища, називають аналізатором, або сенсорною системою (від лат. sensus - відчуття, сприйняття). Вчення про аналізатори розроблене І.П. Павловим. Аналізатор, за вченням І.П. Павлова, складається з трьох нерозривно зв'язаних відділів:

1) рецептора - периферичного сприймального апарату, який сприймає подразнення і перетворює його в нервовий процес збудження;

провідника збудження - доцентрового нервового волокна, яке передає збудження в головний мозок;

нервового центру - ділянки кори головного мозку, в якій відбувається тонкий аналіз збудження і виникають відчуття.

Таким чином, кожен аналізатор складається з периферичного, провідникового і центрального відділів (рис.1.1).

Рис.1.1 Схема аналізаторів: А - слуховий аналізатор; 5 - зоровий аналізатор; В - аналізатори руху, больового відчуття, холоду, тепла, дотику; Г - аналізатор нюху; 1 - рецепторний апарат; 2 - провідниковий відділ; З - ділянка кори півкуль головного мозку.

До периферичного відділу входить рецепторний апарат, до провідникового - аферентні нейрони і провідні шляхи, до центрального - ділянки кори півкуль великого мозку.

Периферичний відділ аналізатора представляють органи чуття із закладеними в wax рецепторами, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ, одержує інформацію про нього. Вони називаються органами зовнішнього чуття, або екстерорецепторами.

Екстерорецептори (від лат. Exter - зовнішній, receptor - той, що сприймає) - чутливі утворення, що здійснюють сприйняття подразнень від довкілля. До них належать сприймаючі клітини сітківки ока, вуха, рецептори шкіри (дотику і тиску), органів нюху, Інтерорецептори (від лат. interior - внутрішній, receptor - той, що сприймає) - чутливі утворення, що сприймають зміни внутрішнього середовища організму [2, с.55].

Інтерорецептори розташовані в тканинах різних внутрішніх органів (серця, печінки, нирок, кровоносних судин та ін) і сприймають зміни внутрішнього середовища організму і стан внутрішніх органів. У результаті надходження імпульсів від рецепторів внутрішніх органів відбувається саморегуляція дихання, артеріального тиску, діяльності серця.

Пропріорецептори (від лат. proprius - власний, особливий, receptor - той, що сприймає) - чутливі утворення, що сигналізують про положення і рух тіла; містяться в м'язах, суглобах і сприймають скорочення і розтягнення мускулатури.

Таким чином, у людини є такі органи чуття: зору, слуху, відчуття положення тіла в просторі, смаку, нюху, шкірної чутливості, м'язово-суглобове чуття.

За характером взаємодії з подразником рецептори поділяються на контактні і дистантні; за видом енергії, що трансформується в рецепторах - механорецептори, хеморецептори, фоторецептори та інші.

Контактні рецептори можуть одержати інформацію про властивості предмета, явища, дістати подразнення тільки при контакті, безпосередньому стиканні з агентом середовища. Це - хеморецептори язика, дотикові рецептори шкіри.

Завдяки дистантним рецепторам можна дістати інформацію на відстані: агент середовища поширює хвильову енергію - світлову, звукову. Саме її і вловлюють дистантні органи чуття, наприклад, око, вухо.

Механорецептори трансформують механічну енергію в енергію нервового збудження (наприклад, рецептори дотику), хеморецептори - хімічну (рецептори нюху, смаку), фоторецептори - світлову (рецептори органа зору), терморецептори - теплову (холодові і теплові рецептори шкіри).

Рецептори відрізняються дуже високою збудливістю щодо адекватних подразнень. Специфічні для певного рецептора подразники, до яких він спеціально пристосований у процесі філогенезу і онтогенезу, називаються адекватними. При дії адекватних подразників виникають відчуття характерні для певного органа чуття (око сприймає тільки світлові хвилі, але не сприймає запахи, звук).

Крім адекватних, існують неадекватні подразники, які зумовлюють тільки примітивні відчуття, властиві певному аналізатору. Наприклад, від удару у вухо виникає дзвін у вухах.

Збудливість рецепторів залежить як від стану всього аналізатора, так і від загального стану організму. Найменша різниця в силі двох подразників одного виду, яка може сприйматись органами чуття, називається порогом розрізнення. Проте більшість імпульсів від рецепторів внутрішніх органів, досягаючи кори великого мозку, не спричиняє психічних явищ. Такі імпульси називаються субсенсорними: вони нижче порога відчуттів і тому не зумовлюють відчуттів [3, с.35].

Рецептори здатні звикати до сили подразника. Цю властивість називають адаптацією (від лат. adaptatio - пристосування), при якій зменшується або збільшується чутливість рецепторів. Найбільша швидкість адаптації для рецепторів, які сприймають дотик до шкіри, найменша - для рецепторів м'язів. Найповільніше адаптуються рецептори кровоносних судин і легенів, що забезпечує постійну саморегуляцію артеріального тиску і дихання. Зумовлена адаптація, насамперед, змінами в кіркових відділах аналізаторів, а також процесами, які здійснюються у самих рецепторах.

Провідниковий відділ сенсорних систем складається з доцентрових (аферентних) нервових волокон у складі чутливих нервів та деяких підкіркових утворень (ядер гіпоталамуса, таламуса та ретикулярної формації). У цьому відділі імпульс від рецепторів не тільки проводиться, але й кодується та перетворюється.

У центральному відділі аналізатора нервові імпульси набувають нових якостей та відображаються у свідомості, у вигляді відчуття. На основі відчуття виникають складніші суб'єктивні образи: сприймання, уявлення.

У дітей органи чуття ще недосконалі і перебувають в процесі розвитку. Найпершими розвиваються органи смаку і нюху, а потім органи дотику. Для удосконалення різних органів чуття у дітей велике значення має правильно поставлене тренування їх в процесі розвитку.

Висновки

Отже, під відчуттям розуміють відображення окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливові на органи чуття і збудженні нервових центрів кори головного мозку. За своїми фізіологічними механізмами відчуття є цілісним рефлексом, що об'єднує прямими і зворотними зв'язками периферійні і центральні відділи аналізатора.

Аналізатор має три відділи: периферійний (рецепторний), передавальний (провідниковий) і центральний (мозковий).

Периферійний (рецепторний) відділ аналізаторів складають органи чуття - око, вухо, ніс, шкіра, а також спеціальні рецепторні апарати, розміщені в органах травлення, дихання, серцево-судинній системі тощо. Цей відділ аналізатора спеціалізований, реагує на дію конкретного специфічного виду подразника і переробляє його у певне збудження. Для всіх аналізаторів спільними є больові відчуття, завдяки яким організм одержує інформацію про руйнівні для нього властивості подразника.

Аналізатор є також системою із зворотним зв'язком, який полягає у зміні функціонального стану рецепторів під впливом сигналів з відповідних відділів мозку. Після дії подразника на рецептор виникає рефлекторна перебудова всього аналізатора і наступне сприйняття подразника змінюється внаслідок зміни діяльності аналізатора.

Якість відчуттів - відмітна ознака сенсорного образу, яка дозволяє відрізняти його від такого ж образу іншої модальності. Так, залежно від природи подразника і відповідної спеціалізації аналізатора зорові відчуття будуть принципово іншими, ніж слухові, нюхові та ін. Якість відчуттів може змінюватись і в межах одного виду.

Просторова локалізація відчуттів - відтворення у відчуттях місцезнаходження діючого подразника. Це вже неодноразово згадуваний психофізіологічний парадокс: властивість, дана у відчуттях, належить до предмета, а не до рецептора. Відбувається це завдяки рухам, які відтворюють просторово-часові характеристики подразників.

Залежно від місця подразника розрізняють відчуття: екстероцептивні (подразник міститься поза людиною); інтерцептивні (подразнення йде від внутрішніх органів); пропріоцептивні (подразнення йде від м'язів тіла).

Однією з необхідних умов нормальної психічної діяльності людини є відомий мінімум подразників, що надходять у мозок від органів чуття. Це потім підтвердилося клінічно: якщо людина не одержує необхідної кількості подразників у зв'язку з патологією органів чуття, то вона засипає або поринає в забуття і нічого з того, що відбувається з нею в цей проміжок часу, не пам'ятає.

Вплив обмеження кількості подразників (сенсорна ізоляція) на психічний стан людини вивчався експериментально на тваринах і на людях.

Слід зазначити, що вони виникають не в кожної людини. За умови значного збільшення терміну ізоляції ці функціональні зміни переходять у патологічні - виникають нервово-психічні захворювання (неврози і психози).

Список використаних джерел

1. Бондар В.І. Психологія. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2006. - 199с.

2. Дуткевич Т.В., Скорич Л.П. Загальна психологія (Практикум). - Кам`янець-Подільський: ФОП Сисин О.В., 2007. - 160c.

3. Заброцький М.М., Савиченко О.М., Тичина І.М. Психологія особистості. - Житомир: Видавництво ЖДУ ім. І. Франка, 2006. - 205с.

4. Копець Л.В. Психологія особистості. - К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2007. - 460с.

5. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. - К.: МАУП, 2007. - 256c.

Характеристики

Список файлов реферата