128956 (720189), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Коли позначається предмет почуттів - обґрунтовується ідея, що робить цей предмет цілісним, тоді можна показати людині суперечливість його почуття. Звичайно цього буває досить для того, щоб предметом рефлексії став той зміст батьківської любові, що було позначено як безумовна любов.

Його треба розкривати людям, тому що свідомість дорослої людини, що переживає біль від неспроможності своєї батьківської любові, однорозмірно, біль спотворює всі критерії сприйняття себе, своєї цінності, виразності Я, можливості Я-Зусиль і необхідність цих зусиль.

Які ідеї сприймаються без вираженого опору? Сама банальна й, по-моєму, неочевидна для більшості дорослих батьків ідея про те, що крім них ніхто не зобов'язаний любити їхню дитину.

Іноді можна зненацька побачити таке вираження особи людини, немов вона спіткнувся на бігу, коли почула ці слова, - у загальному-те банальну психологічну істину, що доповнюється більше складними міркуваннями про те, чому інші люди не можуть і не повинні сприймати дитину так, як батьки. Але це буде потім, а поки помітимо, що, караючи себе й дитину позбавленням любові, надаючи їй умовний характер, ми робимо з живої дитини - зростаючої й мінливої - об'єкт власних маніпуляцій.

Із всіх цих розмов, а вони бувають часом дуже емоційні й невеселі, випливає необхідність учитися любити свою дитину. Як це робити? Це вже інша тема, що дорослі охоче освоюють самі, уникаючи публічності (читають усе, що рекомендую або шукають літературу самі). Щоб сформулювати для себе завдання вчитися любові до власної дитини, дорослому треба пережити неспроможність своєї любові й проаналізувати її причини.

У викладі ситуація виглядає спрощено, але коли людина реально займає позицію любові до своєї дитини, тоді вона стає людиною, що відкрила своє Я. Це проявляється у всім - перетворяться всі якості психічної реальності й сам вигляд людини, у когось це відбувається як осяяння, комусь потрібна тривала робота, що може виявитися продуктивної тільки при опорі на сили власного Я. Люди завжди зауважують цю зміну в собі як поява нової сили жити, як виникнення нового змісту. Це зв'язано й зі зміною позиції стосовно самого себе й до дитини, з'являється те цілісне бачення себе й іншої людини, що робить уже неприйнятним оцінне відношення, властиве людям, що переживають неспроможність своєї батьківської любові. "Крім мене - ніхто" - це та підстава, що дозволяє мати новий зміст почуття, насолоджуватися цим переживанням унікальності свого буття для власної дитини й дитини для себе.

Природно, що зміна батьківської любові можливо в людей, які володіють хоча б мінімальним досвідом рефлексії й переживали її цінність. Можливо тому ще раз варто нагадати про доцільність надання допомоги людям, які готові її прийняти. Не хотілося б згадувати про свиней і бісер, але стосовно порушеної теми зробити це часто буває просто необхідно. Люди готові прийняти будь-яку позицію стосовно дитини, крім позиції безумовної батьківської любові, висуваючи безліч аргументів, що раціоналізують обов'язковість умовності ("Він повинен заслужити, щоб його любили", "Він повинен довести свою любов до батьків", "Вона зобов'язана мене любити, ну не любити, так поважати, тому що я її батько" і т.д.).

Архітиповість подань про батька й матір не заперечується, несвідомий характер деяких батьківських дій і форм зізнається багатьма психологами. Але коли мати робить нескінченне число зауважень уже дорослому хлопчикові, то починаєш розуміти, що вона не тільки занурена в образи колективного й індивідуального несвідомого, але ще й елементарно неосвічена - вона не вміє поводитися.

Вона не вміє бути мамою, і дуже хочеться тоді, щоб вона знайшла в собі сили й вирішила нею стати, поки ще син не вимовив їй найстрашніші слова на світі: "Я не люблю тебе, мама".

У батьків є тільки їм приналежне місце в житті їхніх дітей, а в дітей відповідно власне місце в житті батьків. Коли унікальність цього не усвідомлюється, не зізнається, не переживається, тоді з'являється біль, що може тривати роками й не приносити нічого, крім гіркоти й жалю про дарма загублені сили.

Але ж так прості ідеї, яких часом не вистачає людям для уточнення їхнього місця в житті один одного:

- скільки б не було у вас дітей, кожний - єдиний;

- що б не трапилося, ви залишаєтеся ріднею по крові, ви не чужі;

- ніхто не зобов'язаний любити вашу дитину так, як мати;

- дитина учиться жити у вас;

- ніхто не зобов'язаний любити вашу дитину так, як батько;

- дитина не ваша власність;

- дитина має право на помилку, ви - теж;

- людина вчиться все життя;

- зрозуміти завжди важко - оцінити легко;

- діти живуть своїм життям - вони не повторюють нашої;

- у дитини є право на таємницю його Я, у вас - теж;

- люди різні й розуміти їх треба, знаючи не тільки себе;

- конфлікти неминучі - їх треба вміти вирішувати;

- людини робить сильним переживання радості, а не горя й невдачі й т.д.

У загальному це звичайні психологічні істини, які є розхожим місцем у популярній літературі, але, коли вони ставляться до ситуації, де саме цієї істини й не вистачає для подолання болю, тоді вони допомагають в обґрунтуванні нових відносин із самим собою й із власною дитиною.

Література

1. Брей Р. Як жити в злагоді із собою й миром? - К., 1992.

2. Варга Д. Справи сімейні. - К., 1996.

3. Вацлавик П. Как стать несчастным без посторонней помощи. - М., 1990.

4. Коул М. Культурно-историческая психология. - М., 1997.

5. Лейнг Р. Розділене Я. - К, 1995.

Характеристики

Список файлов реферата