128849 (720143), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Саногенне мислення - це мислення, що використовує психологічну й філософську інформацію про нього самого, тобто це мислення, що може мислить про самого себе, тому що вміє це робити.

Повідомлення психологічної інформації про мислення людини в психологічному консультуванні завжди опирається на ті прояви мислення про мислення, які людина виявила в ситуації. Виявити ознаки саногенності в мисленні людини завжди можна, якщо прагнути виділити разом з ним рівень його рефлексії на предмет взаємодії із психологом, в інтерв'ю психолога це можуть бути питання про походження болю, про яку повідомляє людина. Відповіді на ці питання показують, на які параметри психічної реальності людина намагається орієнтуватися, наскільки він може й уміє бачити (мислити) власне мислення як процес.

Саногенне мислення як особливий вид активності людини пов'язане із просторовою й тимчасовою організацією, що вимагає від людини Я-Зусиль; воно не протікає саме собою, це довільний вид активності, що регулюється законами довільної уваги як особливої форми контролю за проявами психічної реальності. Це значить, що воно вимагає відповідних йому засобів і способів, якими людина опановує, учачись самоспостереженню й інтроспекції. Це навчання може здійснювати психолог у ситуації консультування як один з видів впливу на людину. При цьому необхідною умовою здійснення навчання є можливість фіксувати в процесі навчання предмет самоспостереження - психічну реальність і її властивості в системі знаків, доступних для людини.

Саногенне мислення володіє ще одною важливою властивістю - його результати переживаються людиною як необхідні йому для життя, вони не відчужуються, поза активністю самої людини. Можна сказати, що вони залишаються з ним на все життя, тому що несуть у собі ту радість пізнання, що, якщо використовувати високий стиль, робить людини людиною - самим собою, носієм знання про життя - унікальне й загального як саме життя. Недарма володіють саногенним мисленням завжди симпатичні іншим людям. Вони викликають почуття замилування вже тому, що вміють жити, мають ту силу розуму, що відрізняє силу життя від сили вітру, тією якістю справжнього знання, що Г. Сельє визначив так: "Всупереч розхожій думці ми не повинні - та й не в змозі - уникати стресу. Але ми можемо використовувати його й насолоджуватися їм, якщо краще довідаємося механізм і виробимо відповідну філософію життя".

Таким чином, ми можемо сказати, що саногенне й патогенне мислення існують, але вони відрізняються критеріями й способами, результатами переживання самого процесу, можуть належати одній людині й тоді він сам вибирає, як йому мислити про те або інше явище й предмет, він може й не може це зробити, тому що психічна реальність має інерцію й опором. Вона здатна поглинути його Я, якщо воно недостатня виражене й захищено або спустошити сама себе через знецінювання пізнання. Тоді й повинен з'явитися інша людина, що своїм саногенним мисленням захистить мислення від руйнування. Стає очевидним, що психолог повинен сам володіти саногенним мисленням, щоб показувати його можливість іншим людям як дійсне джерело радості життя, що, на великий жаль, сьогодні називають тільки існуванням, але надія, як відомо, умирає останньої.

Література

1.Альтшуллер Г., Верткий И. Как стать гением. - Минск, 1994.

2.Брей Р. Как жить в ладу с собой и миром? - М., 1992.

3.Сельє Г. Коли стрес не приносить горячи. - К., 1992

4. Скотт Дж. Г. Сила розуму. - К, 2001.

5.Фромм Е. Анатомія людської деструктивності. - К., 1994

6.Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. - М., 1994.

Характеристики

Список файлов реферата