127793 (718505), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

У процесі життєтворчості, подолання кризових явищ зростає роль школи, яка покликана допомогти дитині знайти смисл життя, створивши для цього повноцінні умови для її фізичного, інтелектуального, духовного розвитку і саморозвитку. То ж людське життя під кутом зору суб’єктивних, активнотворчих засад виступає як проблема творчого життя особистості, її духовного світу, світогляду, мети та сенсу життя.

Отже, життєдіяльність – особлива форма творчого виявлення людини, йдеться про активне і свідоме творення людиною самої себе за умов не простих соціально-політичних і економічних обставин. Зріле, моральне і духовне життя означає володіння етичною теорією в людських формах, моральне самовизначення обґрунтування поведінки, культивування загальнолюдських цінностей, адекватність оцінки моральних наслідків своїх вчинків і дій, вміння будувати реальні відносини допомоги, любові, захисту іншої людини. [14]

1. Суспільний устрій – як основа життєдіяльності особистості

У трансформаційному періоді соціально-економічного, політичного, духовно-морального життя молоді в Україні, на етапі розбудови держави, але з кризовими явищами "розладнання" суспільної свідомості, заниження моральності певної частини соціуму, кризи людського духу, втрати смисложиттєвих цінностей, виникає багато запитань, чому нині відбувається занепад духовності людства? Чому втрачається стабільність і як духовний світ пов’язаний з матеріальним?

Нині відбувається радикальна зміна пріоритетів у структурі системи цінностей усього людства, та розпадається почуттєва система, самознищується, народжуючи із своїх надр культуру нового циклу із цінністю надчуттєвої реальності – через Бога, душу, моральний закон. [19]

Сучасна молоді має виконати особливу місію – гідно перейти з епохи раціоналізму до епохи духовності з пріоритетом духовного над матеріальним, подолати кризу людини, бо духовно-матеріальна проблема породжує великі труднощі і негативно відбивається на житті суспільства, природи, призводить до планування егоїзму в політиці, нестримного прагнення до влади й збагачення, панування техносфери над ноосферою.

Отож, людина на стику епох виявилася не здатною подолати усілякі кризи життя, а тому загострився інтерес до людини духовної, "ноосферної", така людина по-другому ставиться до проблем, усвідомлюючи необхідність абсолютних цінностей та ідеалів з метою уникнення глобальної катастрофи людства. [3]

Новий етап духовного розвитку дарує людині стійкий смисл існування. Як вважають більшість вітчизняних та зарубіжних дослідників без культу духовності людство загине. По чуті, духовність – це спосіб розбудови особистості, це зустріч із самим собою, своєю душею, внутрішнім "Я". Це вихід до вищих ціннісних інстанцій формування, конструювання особистості та менталітету. Це провідний фактор смислової гармонізації, поєднання образу світу з моральними законами.

Отже, духовність людини є способом включення її в ноосферу на основі колективної енергії, яка перебуває поза окремими людським тілом і справляє безпосередній вплив на долю історії людства, поведінку окремих особистостей і розвиток планети загалом. Людина економічна у часи формування ринкової економіки України з її моральним нігілізмом, приземленим прагматизмом – не може стати щасливо, навіть казково розбагатівши. Така особистість неминуче рано чи пізно, зіткнеться з породженим нею світом злоби, агресії, ненависті, сумнівів, заздрості, образи, страху, горя, страждання та інших стресів.

Духовна криза нашого суспільства є нездатністю зробити наступний крок у своєму розвиткові, що виявляється зокрема у дезорієнтації та спустошенні. [14]

Аналізуючи всі критичні моменти людства та катаклізми суспільства, можна зробити висновок, що це все симптоми одного фундаментального краху. Ми стикаємося не просто з політичними, технічними та економічними проблемами – це проблеми віддзеркалення емоційного, морального та духовного стану сучасного людства. Серед самих руйнівних аспектів людської психіки першим треба назвати злобну агресивність, ненаситне придбання. Руйнівні та саморуйнівні елементи нашого стану речей, безпосередньо віддзеркалюють відчуження сучасного людства від самого себе, від духовного життя і духовних цінностей. [19]

В нашому суспільстві все частіше спостерігається заниження людської сутності, низька планка суттєвої визначеності людини – і це є головною перепоною на шляху придбання свободи духу і почуття людської гідності. Усвідомлення своєї повної залежності від суспільного організму формує рабську психологію. Врахування традиційної культури при аналізі соціальних відносин означає визнання, передусім, що соціальні відносини визначаються не тільки існуючими співвідношеннями сил, але й накопичення підчас історичного прогресу цінностей, зразків поведінки, духовних переживань, які передаються в межах культури. Через гіперболізацію колективістської основи постраждали і страждають морально й духовно і індивіди, і суспільство..

Отже, людина – соціокультурна істота. Її духовно-психологічні характеристики усвідомлюються, як складова особи, тому будь-які спроби держави змінити національно-етнічні характеристики сприймаються болісно і негативно. Самі високі прояви мистецтва і науки, що складаються духовне багатство країни повинні знаходитись під захистом влади. Успіх соціальних реформ, що проводяться у нашій державі, багато в чому залежить від визнання всіма цінностей, норм і правил суспільного життя. Тому відмовлення від традиційної організуючої ролі, яка ю забезпечила б не тільки цілісність країни , але й духовний розвиток народів, може призвести до розпаду суспільства, до втрати ним історичної і культурної ідентичності. [4]

Можна з впевненістю сказати, що люди відіграють важливу роль через свою колективну взаємодію в створені соціальних умов, які впливають на направленість та якість їх життя. Одною із запорук повноцінного життя в соціумі є зрілість людини. Зрілість розуміється як вища, в даних історичних умовах, міра розвитку відносин особистості. Вона узагальнює самі суттєві характеристики життя людини; багату внутрішню культурну основу відносин; творчу духовно-практичну активність з широким діапазоном соціальної дії; неперервний поступовий розвиток життєвих відносин, підвищене самопізнання. Потенційно зріла якість відносин досягається в сучасному суспільстві для кожної особистості незалежно від її соціально-політичної, національної та професійної приналежності.

Сутність та якісна ієрархія життєвих відносин різних індивідів, як правило, представляються історичними особливостями, типовістю зв’язку зовнішньосоціального та внутрішньоособистісного умов життєдіяльності особистості. [1]

Основним змістом перспективного шляху розвитку нашого суспільства (демократична упорядкованість соціально-економічного життя, гарантія необхідних прав людини, досягнення нею свободи ціннісного вибору), являється багатство вихідних суспільних передумов індивідуального розвитку. При цьому дійсна відносна нерівномірність здійснення цих передумов всередині різних соціальних груп. Є багато відмінностей в індивідуальній активності, в творчій вагомості духовних, предметних, соціальних досягнень індивідів.

Можливо об’єктивні перепони в розвитку життєвих відносин не являються принципово неподоланними для особистості.

В суспільстві, що розвивається культурно, економічно, поглиблюючись демократично, гуманістичні зв’язки між людьми, необхідно і можливо протистояти особистості соціальному неблагополуччю.

Тут індивідуальне протистояння не являється для особистості самоціллю. Для неї пристояти означає бути вільною в допомозі другим людям, бути самостійним у своєму житті. Тоді об’єктивні заборони в особистісному розвитку стають для людей просто обставинами, які вони можуть поміняти.

Зв’язки об’єктивно-суб’єктивного, зовнішньо-внутрішнього, що визначаються загальну кількість життєвих відносин особистості, можна представити в таких формах:

1. В умовах соціального благополуччя особистість:

   1. активно реалізує і будує нові можливості саморозвитку та розвитку інших людей;

   2. частково стихійно відтворюють позитивний суспільний зміст.

2. В соціально-неблагополучних умовах особистість:

   1. займає позицію "вище особистісного", самостійно звертає до себе суспільні засоби високого індивідуального розвитку;

   2. стихійно відтворює особистісний та суспільний зміст, виступаючи його носієм;

   3. свідомо приймає, представляє, затверджує негативні суспільні тенденції, індивідуально угрубляє їх, активно затягуючи в їх відтворення інших людей;

   4. бажає протистояти цим умовам, але не має для цього ні індивідуальних, ні суспільних засобів та йде до саморуйнування. [12]

Отже, життя кожної особистості містить всі ці форми, але домінуючі, визначають умови суспільства та історичні умови.

В умовах суспільства – особистість має змогу по-різному відповідати своїй ролі: вона приймає суспільні моделі розвитку як свої, або активно включається в створення нових розвиваючихся соціальних умов, або зберігає позитивне самоутотожнення в деструктивній суспільній ситуації.

Можна сказати, що в основі розвитку кожної людини лежить ініційоване ним самим перетворення закономірностей зовнішнього взаємозв’язку в закономірності особистої внутрішньої організації. Дійсно особистісне становлення людини виникає в міжіндивідних зв’язках, що складають суспільну систему. Особистісний спосіб життя індивіда міняється та розвивається відповідно до своїх внутрішніх, суспільно оформлених законів, тобто по певному суспільному типу. [2]

Цілісність особистості формується та відкривається в усіх основних умовах, сторонах, процесах її життя: в єдності суспільного світу, совокупному біопсихічному способі відображення індивідом суспільного світу, єдності. Якщо цілісність являється в усіх планах, умовах, формах індивідуального життя, то таке життя гармонічне.

Підвищення культури, научності, психологічності суспільного саморозуміння, багато в чому, визначає перспективи перетворень в нашій країні. Суспільство сьогодні настроене на самопізнання, що здійснюється через прийняття кожної людської долі як соціально значимої. [17]

Об’єктивна роль людини в світі виявляється через його включення в систему суспільних відносин. Життя людини відбувається як відносини, які її розвивають, вдосконалюють, реалізуються як "життєві відносини".

Спосіб життя людини надається їй свідомістю. В свідомості цей спосіб формується під впливом предметно-практичної діяльності індивіда, та спілкуванні з іншими людьми, тобто в процесі взаємодії з соціумом людина переймає спосіб життя. Суспільні відносини індивіда визначають якісну визначеність, структуру його особистості. Вони тонко відображають характеристики суспільних зв’язків, в які об’єктивно включений індивід і коли він стає ідентичним суспільству, ці характеристики вбираються в середину особистості. Остання формується як зміст "Я" індивіда, яке він відчуває в системі суспільних смислів, цінностей, вчинків.

Отже, внутрішньоособистісне відтворення індивідом суспільних відносин – складний процес, він залежить від сформованих якостей індивіда, особливостей його індивідуального життя. Це такі властивості особистості:

• закономірності його свідомості та діяльності;

• предметно практичні досягнення та духовні продукти;

• ціннісно-смислова основа "Я";

• рівень активності, з якою індивід себе розвиває. [20]

Характеристики

Список файлов реферата