124618 (717396), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Ткацькі верстати є різні. їх групують за різними ознаками -за принципом формування тканин, за способом прокладання пітканної нитки, залежно від конструкції окремих механізмів тощо.
Техніко-економічні показники.
Процеси одержання тканин високопродуктивні, з високим ступенем автоматизації. Сучасні ткацькі верстати дають змогу одержувати тканини високої якості, з малою кількістю дефектів. Ефективними є безчовникові верстати. В них відсутній човник, а прокладання пітканної нитки здійснюється струминою води, повітря, рапірами, малорозмірними ниткопрокладачами. Такі верстати мають високу продуктивність. Перспективним є застосування ткацьких верстатів з електронними системами управління, автоматизованих виробництв з використанням робототехнічних засобів і мікропроцесорної техніки.
Важливим напрямком вдосконалення текстильного виробництва є забезпеченність сировиною, поліпшення її якості, переорієнтація на використання іншої сировини, запровадження прогресивних технологій, виробництво тканин, що відповідають сучасним запитам.
1.4 Тканини, їх будова, властивості, опорядження
Тканини за призначенням поділяють на побутові, технічні та спеціальні. Побутові тканини використовують для виготовлення одягу і предметів домашнього вжитку. Технічні тканини використовують для виготовлення транспортерних стрічок, пасів, корду та інших технічних виробів. Спеціальні тканини використовують в оборонній промисловості, для захисту від шкідливих дій та ін.
Асортимент побутових тканин дуже різноманітний. їх поділяють на класи (одежні, декоративні, вологопоглинальні), підкласи (бавовняні, лляні, вовняні, шовкові, хімічні), групи, артикули. Одежні тканини бувають пальтові, костюмні, платтяні, білизняні, підкладочні та ін. Залежно від обробки (опорядження) тканини можуть бути суровими, строкатими тощо. Крім цього тканини розрізняють за їх масою, шириною та іншими властивостями.
Техніко-економічні характеристики тканин.
1.Лінійні розміри тканин. Тканини бувають метражні і штучні тканні вироби. Метражні тканини випускають у вигляді кусків (відрізків, довжиною в декілька десятків метрів). Штучні вироби випускають окремими закінченими виробами (скатертини, ковдри, хустки та ін.). Ширина тканини залежить від ї призначення і коливається в межах 80-150 см. Тканні вироби шириною до 30 см називають стрічками і тасьмою. Довжина кусків може бути 50-150 м і більше.
2. Щільність тканин. Розрізняють щільність за основою і за пітканням. Щільність тканин за основою - це кількість ниток основи, що припадають на 1 або 10 см ширини тканини, щільність за пітканням - кількість пітканних ниток, які припадають на 1 або 10см довжини тканини. Якщо щільність за основою і за пітканням однакова, тканину називають рівнощільною (врівноваженою), якщо щільність різна, тканина неврівноважена.
3. Міцність - здатність тканини чинити опір розриванню. Для визначення міцності смужки тканини шириною у 5см розривають на спеціальному приладі.
4. Видовження - збільшення довжини зразка при дії на нього розтягуючих сил. Оцінюється у відсотках від початкової довжини.
5. Усадка - зменшення розмірів тканини при експлуатації (прання, прасування). Велика усадка тканин є негативним явищем.
6. Жорсткість - опір тканин до змін форм. Найбільше значення має жорсткість при згинанні.
Крім того, тканинам властиві деякі інші характеристики, наприклад, драпірування, зминання, гігроскопічність, опір стиранню, водопоглинання, повітропроникність, водопровідність, теплостійкість тощо.
Будова тканин. Будова тканин характеризується: лінійною щільністю основної і пітканної пряжі; щільністю тканин за довжиною і шириною; переплетенням пряжі у тканині. При заданих параметрах пряжі і щільності тканин, за рахунок різних переплетень можна отримати тканини, що відрізняються зовнішнім виглядом, фізико-хімічними та експлуатаційними властивостями.
Переплетенням тканин називають порядок перехрещування в ній основних і пітканних ниток. У результаті перехрещування цих ниток на поверхні тканини виступають або основна, або пітканна нитка. Місце, де основна нитка проходить над пітканною, називається основним перекриттям, а те, де пітканна нитка проходить над основною - пітканним перекриттям. Перекриття можуть по-різному чергуватися, створюючи відповідний малюнок переплетення. Малюнок переплетення тканини, що повторюється, називається раппортом.
Для зображення переплетення використовують папір у клітинку. Там, де основне перекриття, клітинку замальовують, де пітканне - вона чиста (рис. 2).
Рис. 2. Малюнки переплетення тканин
Усі ткацькі переплетення поділяють на чотири класи:
- головні або прості (полотняне, саржове, атласне, сатинове);
- складні (багатошарові, мішковинні, петельні, ворсові, ажурні);
- дрібноузорчасті (репс, саржа посилена, рубчик, вафелька та ін.);
- крупноузорчасті (жакардові, складні узори).
Тканина, вироблена на ткацькому верстаті, називається суровою. У такому вигляді її використовують рідко. Основна маса тканин облагороджується, тобто піддається опорядженню.
Технологічний процес опоряджувального виробництва включає в себе декілька переходів. Для кожної тканини він залежить від її характеристики і призначення. Проте у будь-якому випадку, кожне опоряджувальне виробництво поділяється на основне і допоміжне.
Основне виробництво включає такі операції технологічного процесу:
1. Підготовка сурових тканин до фарбування і друкування. Цей процес включає декілька переходів. Спочатку сурові тканини на складі приймають із ткацьких фабрик, проводять контроль і встановлюють процент браку, підбирають партії. Далі проводять обпалювання, мета якого видалити із поверхні тканини кінчики волокон і вузлики. Для цього застосовують спеціальні машини, де швидкість руху тканин 50 - 250 м/хв. Після обпалювання проводять розшліхтування, тобто видалення із тканини шліхти. Для цього тканину просочують розчином сірчаної кислоти або лугу при температурі 30^Ю°С, залишають на 12-18 год. і промивають водою. Для видалення залишків крохмалю, воскоподібних, жирових, пектинових та азотомістких речовин тканини відварюють. Для цього використовують луг із содою і різні поверхнево-активні речовини. Для повного видалення із тканини природних домішок, видалення речовин, які надають тканині сірого відтінку, її знебарвлювання, проводять вибілювання, використовуючи гіпохлорит натрію, перекис водню та ін. Після вибілювання тканина готова до випуску або направляється на наступні операції. Бавовняні тканини ще піддають мерсеризації. Це короткочасна обробка концентрованим розчином лугу з метою зміни фізико-хімічних властивостей і структури волокон, в результаті чого підвищується їх міцність і здатність до фарбування.
2. Фарбування тканин. Це процес, при якому тканині надають забарвлення відповідного кольору шляхом нанесення барвників і їх фіксації. При фарбуванні молекули барвників із розчину проникають в пори набухлих волокон і втримуються там хімічними або фізичними силами. Тканини повинні забарвлюватися рівномірно, барвники втримуватися міцно. При цьому не мають погіршуватися фізико-механічні властивості тканин. Барвники є натуральні і хімічні, водорозчинні, розчинні при відновленні в лужному середовищі та утворювані на волокні (в результаті окислення деяких амінів). Для покращення якості тканин, при фарбуванні використовують допоміжні матеріали, так званні поверхнево-активні речовини. Процес фарбування проводять на спеціальних машинах.
3. Друкування тканин. Це нанесення на тканину барвника у вигляді малюнка, тобто багатоколірне зображення окремих ділянок тканини. За своєю суттю хімічні процеси, що протікають при фарбуванні і друкуванні, подібні. Проте, для нанесення барвника методом друкування, потрібні відповідні умови й обладнання. Малюнок повинен мати чіткі границі, окремі елементи малюнка повинні щільно прилягати один до одного, без просвітів.
Існує ще заключне опорядження. Це механічні (сушіння, каландрування, розширення) і хімічні (просочення клеєм, крохмалем, синтетичними речовинами, декстрином) процеси. І насамкінець здійснюють контроль якості готових тканин. Пофарбовані тканини перевіряють на стійкість фарбування, до тертя (сухого і мокрого), дії мила і поту, білі - на ступінь і стійкість білизни.
2. ШВЕЙНА ПРОМИСЛОВІСТЬ
2.1 Асортимент швейних виробів
Швейна промисловість у структурі легкої промисловості України посідає друге місце. За чисельністю зайнятих працівників вона є найбільшою серед інших галузей легкої промисловості.
Сучасна швейна промисловість характеризується доволі високим рівнем техніки, технології та організації виробництва, наявністю великих спеціалізованих підприємств і виробничих об'єднань. У швейній промисловості створено фабрики, виробничі об'єднання, фірми, спільні підприємства. Швейні підприємства є в кожному великому населеному пункті. Перевезення тканин і ниток дешевше аніж готових виробів.
Вдосконалення швейного виробництва передбачає ширше впровадження високопродуктивного обладнання, потокових ліній, розширення асортименту і поліпшення якості одягу, випуск виробів, що користуються підвищеним попитом, відповідають кращим сучасним зразкам. Технологія сучасного швейного виробництва все більше стає механізованою.
До швейних виробів належать: одяг (побутовий і виробничий); предмети домашнього вжитку; технічні вироби і спорядження.
Одяг виник як засіб захисту тіла людини від різних дій навколишнього середовища (спека, холод, волога, пил та ін.). Сьогодні одягом називають різні предмети із матеріалів рослинного, тваринного і штучного походження, що захищають людину від несприятливих дій середовища, підтримують нормальний здоровий стан організму і служать прикрасою. Одяг є одним з елементів матеріальної культури людини. Зміна форм одягу проходить на кожному історичному етапі розвитку суспільства. Такі зміни відображають вимоги суспільного ладу, розвитку техніки, національної культури, особливостей побуту, художні смаки, традиції людей.
Побутовий одяг - це одяг для носіння в різних побутових і громадських умовах. Його поділяють на повсякденний, святковий, домашній, спортивний. Крім того, є верхній одяг, натільна білизна, корсетні вироби, пляжний одяг, головні убори.
За видами одяг характеризується наступними ознаками: назвою (пальто, куртка, плащ); статтю; віком; сезонністю (зимовий, літній, демісезонний, позасезонний та ін.); призначенням (робочий, вихідний, парадний). Кожен вид одягу має різновиди.
Виробничий одяг служить для носіння у виробничих умовах. Він поділяється на:
- спеціальний - виробничий одяг для захисту від дії небезпечних і шкідливих виробничих факторів (плащі, куртки, штани, костюми, халати, фартухи, головні убори);
- санітарний - одяг для захисту предметів від працюючого і працюючого від загальних виробничих забруднень;
- формений - одяг для військовослужбовців, робітників спеціальних відомств, транспорту, учнів.
Асортимент швейних виробів постійно поновлюється, що пов'язано із покращенням якості сировинної бази швейної промисловості. Вимоги до сучасного одягу визначаються рівнем його якості, що здійснюється шляхом порівняння показників якості моделі з базовими показниками, які фактично досягнуті у цій галузі.
2.2 Основні етапи виготовлення швейних виробів
Виробничий процес виготовлення одягу складається із таких етапів:
1. Створення моделей, розробка конструкцій і технічної документації.
2. Підготовка матеріалів до розкроювання і розкрій.
3. Пошиття виробів і їх опорядження.
Послідовність виробничого процесу визначається технічною підготовкою виробництва. Система технічної підготовки виробництва включає розробку технологічної і технічної документації на весь процес виробництва виробів і підготовку засобів технологічного оснащення.
Моделювання і конструювання одягу здійснюється в Будинках моделей або в експериментальних цехах підприємств. Під моделюванням у швейному виробництві розуміють створення моделі швейного виробу, тобто його ескізу чи об'ємної конструкції. Ескіз виконується на папері, об'ємна конструкція створюється шляхом наколювання тканини на манекені. Моделі створюють художники-модельєри і представляють їх на художню раду для затвердження. Після затвердження на художній раді ескізи разом зі взірцями матеріалів передаються конструктору для розробки конструкцій. Конструкція виробу представляється у вигляді комплекту креслень, а пізніше лекал всіх деталей виробу (в натуральну величину), за якими виготовляється взірець моделі з матеріалу. Він також розглядається і затверджується на художній раді.
Моделювання і конструювання є першим найбільш відповідальним етапом виготовлення виробів. Саме тут закладається якість готових виробів, раціональне використання сировини, забезпечується підвищення продуктивності праці, встановлюються матеріальні затрати на виробництво виробу, визначається технологія його виготовлення та організації виробництва, рівень механізації й автоматизації. Моделювання і конструювання одягу - це творчі процеси створення нових фасонів виробів відповідно до їх призначення і вимог до сучасного одягу.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
