122198 (716517), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Cпрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Підприємець - фізична особа - має право самостійно обирати вид оподаткування залежно від виду діяльності та обсягу валового доходу. Він може працювати на підстав загального оподаткування із застосуванням авансових платежів або фіксованого податку чи єдиного по­датку. Якщо суб'єкт малого підприємництва сплачує єдиний податок, він звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язниях з виплатою заробітної плати працівникам, які пе­ребувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї. Якщо суб'єкт малого підприємництва - фізична особа бажає залишатися платником податку на додану вартість, він може обрати інший ме­ханізм оподаткування який базується на 6% ставці суми виручки від реалізації продукції (то­варів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на до­дану вартість(не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць).

Є і певні обмеження (регулююча функція податків), наприк­лад, не дозволяється застосу­вання фіксованого податку при торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами. Слід звернути увагу на те, що лише близько половини підприємців - фізичних осіб застосовують спрощену систему оподаткування, а податкові надходження під їх підприємницької діяльності перевищують 80%[7,с.144].

Привабливе ставлення підприємців до спрощеної системи оподаткування значною мірою викликане відповідністю цієї системи важливим принципам опо­даткування: зрозумілістю, простотою та невеликими витратами на адміністру­вання. Підприємці досить швидко реагу­ють на певні зміни у податковому законодавстві.

Невелика частка податкових надходжень підприємців, що застосову­ють загальну систему оподаткування, пояснюється тим, що більшість з них отримує певні пільги. Однак, як пока­зали перевірки підприємців, які не перейшли на спрощену систему оподаткування, у 62% ви­падках спостері­гається ухиляння від сплати податків[7,с.145]. Для цієї категорії підприємців за­ли­шається важливим питання внесків до Пенсійного фонду, які нараховуються на "весь" прибуток приватного підприємця, тоді як за спрощеною системою вказані внески нарахову­ються на "фонд оплати праці".

Спрощена система оподаткування застосовується для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Щодо суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, які перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, то вони також мають можливість самостійно обирати режим оподаткування:

6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про по­даток на додану вартість";

10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком ак­цизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

При цьому спрощена система, виконуючи свою регулюючу функцію, не поширює засто­сування єдиного податку на певні категорії платників, які:

• провадять діяльність у сфері грального бізнесу та ломбардів;

• здійснюють обмін іноземної валюти;

• є виробниками та імпортерами підакцизних товарів.

Введення спрощеної системи оподаткування обумовило постійне збільшення кількості малих підприємств, що перейшли на неї.

Для фінансування інвестиційних проектів суб`єктів підприємницької діяльності залучалися кошти міжнародних фінансових організацій, а саме: Європейського банку реконструкції та розвитку, Американського фонду підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах, Фонду "Євразія" тощо.

Фінансова підтримка з боку великих підприємств відбувається у формі кредитів, фінансування через відповідний механізм субпідряду, лізингу, франчайзингу.

Специфіка забезпечення малих підприємств фінансовими ресурсами полягає у використанні неординарних методів фінансування. До них слід віднести: мікрокредитування, лізинг та венчурне фінансування. Мікрокредитування спрямоване на фінансування і надання допомоги найменшим підприємствам.

Лізинг не є специфічним методом залучення матеріально-технічних і фінансових ресурсів для малого підприємництва, оскільки його широко використовують й великі компанії. Але лізинг для малого підприємництва забезпечує наступні переваги:

• стовідсоткове кредитування, яке не потребує негайного початку платежів;

• набагато простіше отримання контракту за лізингом, ніж позики. Лізинг передбачає цільове використання коштів, а саме на придбання устаткування, та забезпечення позики у вигляді цього ж обладнання;

• можливість через лізинг сучасних і високопродуктивних технічних засобів не тільки оперативно реконструювати виробництво, а й спрямовувати зекономлені кошти на інші потреби.

Венчурне фінансування стосується малих підприємств у наукомістких галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень та інженерних розробках. Воно має таки характеристики:

• фінансові засоби вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантій, при цьому інвестори ідуть на великий ризик;

• передбачається обов`язкова пайова участь інвестора у статутному капіталі фірми в прямій чи опосередкованій формі (не більше 50%);

• засоби надаються на довготривалий терміні на безповоротній основі, тому в більшості випадків інвестори чекають 3-5 років, щоб упевнитися в перспективності вкладень;

• передбачається активна участь інвестора в управлінні підприємством, яке фінансується.

Іншю проблемою щодо забезпечення фінансовими ресурсами малих підприємств є потреба у фінансовому інституті, який сприяв би руху тимчасово вільних коштів у розпорядження суб`єктів малого бізнесу. Існуючи фінансові інститути не орієнтовані на інтереси малих підприємств. Банки надають коротко- та середньотермінові кредити здебільшого тривалодіючим підприємствам під заставу, яка набагато переважає надану позику, що перешкоджає використанню малими підприємствами коштів цих установ. Страхові компанії, інвестиційні фонди та компанії не дають змоги використовувати їхні ресурси для підтримку малого підприємництва України. Біржі, позабіржові торгові системи недоступні для малих підприємств через існуючі вимоги включення цінних паперів підприємства у лістинг.

Такі негативні умови викликають потребу у створенні спеціалізованої фінансово-кредитної установи.

Розвиток сектора малого бізнесу наштовхується на значні перешкоди, однією з найвагоміших із яких є забезпечення фінансовими ресурсами. Тому необхідна дієва підтримка з боку держави та великих компаній, пошук нових методів фінансування малих підприємств і створення орієнтованої на них фінансової інфраструктури.

3.2. Перспективи інноваційної діяльності малих підприємств

В нашій державі досі багато малих інноваційних підприємств зберігають статус державних, оскільки їх засновниками є державні підприємства. В зв'язку із цим здійснюється їх державне фінансування, яке постійно зменшується. За таких умов виникає потреба в пошуку інших джерел фінансування, якими мо­жуть бути кошти від реалізації власної готової продукції, або від про­дукції, виготовленої спеціально на замовлення.

Скорочення обсягів виробництва товарів і послуг не супроводжується відповідним виведен­ням з експлуатації застарілих і неефективних основних фондів, які залишаються на балансах підприємств.

В умовах переходу до ринку інвестиційна діяльність визначається, насам­перед, можливостями фінансування капітальних вкладень та їх обмеженнями з боку запитів.

Малі інвестиційні підприємства в нашій країні стали створюватися ще в період перебудови. Але, прикриваючись назвами "впроваджувальні", " досліджувальні", "інноваційні", вони спеціалізувалися переважно на наданні посеред­ницьких послуг.

В останні кілька років малі інноваційні підприємства стали формуватися різними шля­хами, відповідно до чого виділяються такі їх групи:

1. Ті, що виокремлюються з великих НВО, НДІ, які стають все більш непридатними до умов швидких змін, інновацій, що здійснюються цими підприєм­ствами, мають характер "та­ких, що покращують" .

2. Ті, які створюється як "ринкові дублери" лабораторій і відділів галузе­вих НДІ і за­водів. Вони займаються як чисто науковими і прикладними дослі­дженнями, так і повним інноваційним циклом, а інколи і виробництвом.

3. Що утворюються за ініціативою підприємливих розробників, які об'єд­нуються для виробництва конкурентоспроможної і прибуткової науковомісткої продукції. Часто з метою спрощення кооперації із зарубіжними партнерами в процесі створення науковомісткої про­дукції і виходу її на ринки інших країн ці малі фірми об'єднуються у спільні підприємства.

4. Що виступають посередниками в просуванні інновацій і технологій. Зарубіжний досвід свідчить про те, що останнім часом інвестори ризикового капіталу намагаються по­глибити міжнародну кооперацію.

У 1983 р. за підтримки Комісії Європейських співтовариств (КЄС) була створена Європейська асоціація венчурного капіталу (ЄАВК). Основна мета цієї асоціації - сприяння розвитку ринкового підприємства у країнах Західної Європи шляхом збирання і поширення відповідної інформації, встановленні контактів між зацікавленими підприємцями різних країн, допомога малим фірмам, створе­ним за підтримки ризикового капіталу, у виході на за­рубіжні ринки.

Аналізуючи використання венчурного механізму в країнах Західної Європи, можна зро­бити висновок, що, незважаючи на численні труднощі, з якими стика­ються інвестори ризи­кового капіталу, цей механізм фінансування нововведень вже включився у господарське життя регіонів[6,с.165].

Малий інноваційний бізнес у нашій країні сьогодні перебуває в найбільш важкому стано­вищі навіть порівняно з усіма складними ситуаціями, які виника­ють у сфері малого підприємництва в цілому.

Цей вид бізнесу може бути ефективним лише в умовах добре налагодже­ної інфраструктури передачі технологій (взаємодія між різними секторами науки, наукою і ви­робництвом, центром і регіонами) і системи комунікацій. Але така система сьогодні відсутня, а інформації, яка була у доперебудовчий період, стала недостатньою.

У зв'язку із цим потрібно створити базу даних про розробки і попит на них і надання до­помоги у розширенні такої інформації. На наш погляд, доцільне формування спеціальних структур з визначення перспективності технологій з їх оцінки на базі існуючих НДІ. На дер­жавному рівні такою структурою має бути агентство сприяння дослідженням з подальшим утворенням мережі регіональних представництв, які могли б посісти центральне місце в сис­темі державної допо­моги малим і середнім підприємствам, що здійснюють інноваційні про­екти, впро­ваджують у виробництво нові продукти і технології.

3.3.Поєднання переваг великих та малих підприємств

До середини XX ст. промислові підприємства, їх виробнича ра будувались на принципах замкнутого циклу виготовлення кінцевого продукту - від надходження сировини до вироб­ництва готового до споживання продукту. Такі підприємства мали у своїй структурі повний, чи майже повний, набір допоміжних і обслуговуючих цехів, служб, виробництв: заготівель­них, ремонтних, інструментальних, енергетичних, транспортних тощо. Природно, що в умо­вах недосконалого поділу праці, її кооперації, підприємства з такою структурою виробництва могли бути тільки великими і навіть гігантськими. Малі підприємства мали завжди нижчу продуктивність праці через порівняно високу частку ручних робіт, нижчу їх механізацію, не кажучи вже про автоматизацію, відсутність можливості і економічної доцільна впроваджува­ти передові форми організації праці тощо. У результаті малі підприємства порівняно з вели­кими виглядали кустарними. Державна політика спрямовувалась на всіляку підтримку вели­кого виробництва, підвіщення рівня його концентрації. Під останнім розумілось зосеред­ження виробництва на все більших за розмірами підприємствах[8,с.128].

Зараз ситуація докорінно змінилась. З другої половини XX ст. під впливом науково-технічного і технологічного прогресу швидко еволюціонує структура промислових підприємств. З їх складу зникають допоміжні і обслуговуючі цехи, служби, окремі техно­логічні підрозділи, перетворюючись у самостійні підприємства. Розукрупнення виробництва призвело до появи невеликих за параметрами, але високопродуктивних за техніко-техно­логічними характеристиками засобів виробництва, впровадження фізико-хімічних, мікробіологічних технологій обробки сировини і матеріалів - до безперерв­них апаратних ви­робничих систем будь-яких параметрів. Підвищився рівень спеціалізації і кооперації праці. Хоча, як і раніше, великі підприємства забезпечують при всіх інших рівних умовах вищу ефективність виробництва, ніж малі. Але суттєво змінилось місце малих підприємств у структурі суспільного виробництва. Враховуючи, що техніко-технологічна база останніх стала однопорядковою з великими підприємствами, з'явились об'єктивні підстави для поєднання переваг малого і великого виробництва в єдиному суспільне організованому ви­робничому циклі.

Змінилась і парадигма концентрації виробництва. Зараз під концен­трацією виробництва розуміють уже не зосередження його на найбільших підприємствах, а на підприємствах оп­тимального розміру. В сучасних умовах оптимальними за розмірами можуть бути як великі, так і малі підприємства.

Змінилось у суспільстві і ставлення до малих підприємств, малого підприємництва. Якщо в недалекому минулому до нього ставились як до "пережитку капіталізму", то сьогодні всі закликають до "державної підтримки малого бізнесу". На жаль, ця теза залишається поки що гаслом. Але для того, щоб вона сприймалася суспільством позитивно, а тим більше перетво­рилась у реальну ефективно діючу державну політику, потрібні не­абиякі зусилля.

До останнього часу вітчизняні науковці і фахівці розглядали концентрацію виробництва як єдино можливу основу індустріального економічно розвинутого суспільства. Причому під концентрацією виробництва розгля­далася лише внутрішньозаводська концентрація, збільшення розмірів підприємств. На практиці це вилилось у гігантоманію.

Характеристики

Список файлов реферата