ref-16017 (715388), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Праву громадян на особисте звернення, направлення індивідуальних чи колективних звернень відповідає обов'язок органів та посадових осіб, яким вони направленні, уважно, в установленому порядку та у встановленні строки розглянути їх прийняти щодо них законні обґрунтовані рішення.

Положення цієї статті Конституції конкретизовані в Законі України від 2 жовтня 1996 р. "Про звернення громадян". Закон виділяє три види звернень: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Оскарженими можуть бути дії або бездіяльність в управлінській сфері, внаслідок яких: порушень права та законні інтереси чи свободи громадянина, створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнено до відпові­дальності. Звернення подаються до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. У зверненні має бути викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви, скарги, вимоги, проханім. Звернення обов'язково має бути підписаним Анонімні звернення не розглядаються. Забороняється відмова у прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови. Якщо звернення не входить до повноважень тих органів, куди воно направлене, воно у строк не більше п'яти днів пересилається за належністю відповідному органові чи посадовій особі. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадо­вим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Заборо­няється переслідувати громадян і членів їх сімей за по­дання звернення. Не допускається розголошення одер­жаних із звернень відомостей про особисте життя грома­дян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом. Звернення розглядаються і вирішуються у строк не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потре­бують додаткового вивчення, невідкладно.

1. Право на інформацію

Право на вільне вираження, своїх поглядів охоплює право кожного вільно збирати, зберігати, використо­вувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Це право на свободу ін­формації гарантується ч.. 2 ст. 34 Конституції України і може здійснюватися різними способами; шляхом між особистісного галасування, через засоби масової інформації, за допомогою матеріальних носіїв інформації, учбових закладів, на зборах і мітингах, сходах громадян, через різноманітні клуби, лектори та інші засоби за своїм вибором. Усі ці засоби вважаються законними, якщо при їх використанні виконуються встановлені законодавством прилила, які існують, наприклад, для

засобів масової інформації, для проведення мітингів, демонстрацій, походів, пікетування тощо.

Здійснення права на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку задля запобігання заворушень чи злочинів, для охорони здоров’я

населення, захисту репутації або прав інших людей, д. запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Конкретні гарантії забезпечення права на інформацію встановлюються в Законі України від 2 жовтня 1992 "Про інформацію".

Під інформацією розуміють документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі й навколишньому середовищі. Закон встановлює загальні правові основні одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також р розробляє систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її захист, оберігає особу й суспільство від неправдивої інформації.

Всі громадяни України, юридичні особи і держави органи мають право на інформацію. Це означає створення умов для вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадянські, політичні, економічні та інші права, свободи й інтереси юридичних осіб. Кожному громадянинові забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Право на інформацію забезпечується обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати громадян про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забез­печували б у встановленому порядку доступ до інфор­мації, вільним доступом суб'єктів інформаційних відно­син до статистичних даних, архівних, бібліотечних і му­зейних фондів (обмеження цього доступу зумовлюється лише специфікою цінностей та особливими умовами їх зберігання, які визначаються законодавством); ство­ренням механізму здійснення права на інформацію;контролем з боку держави за додержанням законодав­ства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Література

1. Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.- К. „ДОК-К” , 1996.- 40 стор.

2. Коментар до Конституції України : Наук. - популярне видання. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – 376 с.

3. Закон України „ Про громадянство України ” від 8 жовтня 1991 р.

4. Загальна Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р.

5. Конституційне право України , за редакцією доктора юридичних наук, професора В. Ф. Погорілка, К. 1999 р.

9

Характеристики

Список файлов реферата