Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Дослідники, які займаються проблемами міжнаціональних відносин, розробляють різні концепції, які змогли б, на їх думку, бути покладеними в основу національної політики. В західних країнах найбільш відомі дві концепції. Одна з них - концепція “внутрішнього колоніалізму”. Так, американський соціолог М. Гактер вважає, що тенденція відставання периферійних національних груп, “оплутаних експлуататорськими кайданами центру”, ні що інше, як відношення центру до внутрішніх колоній. Більш розвинуті нації намагаються закріпити цю нерівність, а менш розвинуті - вступають у боротьбу за свої права. Звідси - національна політика повинна бути спрямована на зрівняння рівнів розвитку всіх націй, що населяють багатонаціональну державу.

Інша концепція “етнічна”, прибічники якої вважають, що в основі національних рухів - не класові та економічні, етнокультурні фактори, і в процесі створення національної політики, передусім треба посилювати роль національної самосвідомості.

Очевидно, ці та деякі інші концепції, яким - то чином пояснюють процеси в національних відношеннях, але багато питань не мають відповідей. Наприклад, є країни, де малі етноси знаходяться на відносно високому рівні соціально-економічного розвитку і причини їх незадоволення пов’язані з іншими сферами життя (наприклад, каталонці та баски в Іспанії). Вірніше пояснити міжнаціональні протиріччя їх виключно психіко-культурними особливостями нації. Більш конкретно казати про комплекс різних факторів, які треба враховувати при розробці та здійсненні національної політики.

Національна політика тісно пов’язана з соціальною, регіональною, демографічною та іншими напрямками політичної діяльності. В різних системах зв’язку вони співвідносяться як загальне та особливе, ціле та частина. Це відображається в тому, що національна політика включає в себе соціальні, економічні, регіональні, мовні, демографічні та інші аспекти. Разом з тим, в багато-національній державі при здійсненні державної політики в будь-який сфері суспільного життя, необхідно враховувати національно-етнічні аспекти.

По-перше, науковий аналіз та творче осмислення здійснення національної політики як у своїй країні, так і за кордоном. Основними положеннями національної політики є рівноправність усіх націй та народностей, підтримання відносно рівних умов життя націй в багатонаціональній державі; взаємна повага інтересів та цінностей понад національними та класовими; визнання за кожним індивідом, незалежно від його національності, можливості користатися усіма правами та свободами, що проголошені Загальною декларацією прав людини; забезпечення державою самостійності різних видів національних автономій та інших державно-адміністративних форм.

По-друге, сталість територіальних кордонів національно-державних утворень, неприпущення їх перегляду і, тим паче, насильницьких змін.

По-третє, врахування взаємозв’язку та взаємодії глибоких змін в економічній, політичній, духовній та інших сферах з національною сферою. Основою оптимальних та сталих національних відносин є нормально функціонуючі економіка та ринок споживача, грошовий обіг, збалансований міжрегіональний обмін.

По-четверте, розвиток ринкових відносин, зміни в господарюванні та оплаті праці, в кадровій політиці, в духовному житті повинні бути спрямовані на повагу честі та гідності кожної людини, незалежно від його національної незалежності.

По-п’яте, формування відповідної етики етнонаціональних відносин, що виключали б усі форми насилля, несправедливості; подання допомоги національної меншості в розвитку їх культури та збереженні середовища життя.

Кожний з цих принципів важливий сам по собі та заслуговує особливої уваги. Але реалізація всіх разом можлива лише за умови глибоких демократичних перетворень у суспільстві, послідовного затвердження гуманізму у відносинах між людьми різних національностей.

3. Національна політика України

етнонаціональний етнос нація україна

Основним напрямкам державної політики України в сфері міжнаціональних відносин є: забезпечення рівних конституційних прав та свобод усім громадянам, незалежно від раси, національного чи етнічного походження, перетворення поліетнічності суспільства, його багатокультурності в консолідуючий фактор формування громадянського суспільства, розвиток культурної самобутності українського етносу, всебічний розвиток української культури та мови, створення сприятливих умов для розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин; інтеграція до українського суспільства етнічних груп, які незаконно були депортовані; розширення співпраці зі закордонними українцями; затвердження в міжетнічних відносинах атмосфери толерантності, дружби, взаємної довіри, поваги до мови, культури, традицій етнічних груп; удосконалення правових засад регулювання між-національних відносин.

В розробці та реалізації національної політики величезна роль належить державі. Саме вона покликана забезпечити права та свободи громадян, незалежно від їх національної належності; здійснювати контроль за виконаннями усіма громадянами своїх обов’язків; створювати умови, при яких кожний громадянин зміг розмовляти та вчитися рідною мовою; дотримуватися звичаїв та традицій, близьких йому. Держава - це не етнічна спільність, а співтовариство людей, що живуть на одній території. Держава не належить якомусь етносу, вона багатонаціональна.

В українській державі розроблені та проголошені найбільш демократичні принципи національної політики.1 листопада 1991 року Верховна Рада України прийняла Декларацію прав національностей України - важливий документ, що проголошує основи національної політики Української держави. В ній визначені найважливіші принципи національної політики, зафіксовані в документах міжнародного співтовариства. Всім народам, національним групам, громадянам, що мешкають на території України, держава гарантує рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Дискримінація за національною ознакою забороняється та може бути покарана за законом. Держава гарантує всім національностям право на збереження їх традиційного розселення та забезпечення функціонування їх національно-адміністративних одиниць. Держава створює сприятливі умови для розвитку усіх національних мов та культур, до того ж усім громадянам забезпечується право вільного користування російською мовою, а в місцях, де мешкають компактно декілька національних груп, нарівні з державною українською мовою може функціонувати мова, прийнята для всього населення цієї місцевості

Основи національної політики країни закріплені у Конституції України.

В ст.11 зафіксовано: “Держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності, всіх корінних народів та національних меншин України”. В ст.24 проголошується рівність усіх громадян перед законом: “Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри,…, етнічного та соціального походження, майнового стану, місцезнаходження, за мовними або іншими ознаками”.

Ці документи в повній мірі відповідають загальносвітовим стандартам в сфері розвитку націй та національних відносин. Разом з тим дуже швидко виділились два національно-політичних явища. По-перше, підтримується відносні сталість, громадянський мир та зовнішня підтримка відносно врівноваженої раціональної політики держави. В цьому чимала заслуга політичної влади України, що вона нерідко і підкреслює. Але не менш важливе й друге явище - практична діяльність адміністративно-бюрократичного апарату, державних чиновників, які нерідко розділяють українське населення на “національно-свідомих" та інших, на патріотів, які розмовляють українською, та “п’яту колону” з мовою ворожої держави. Цей глузд можна почути на телебаченні, в друку і навіть у Верховній Раді. На жаль, це друге явище нерідко підтримується не тільки державними чиновниками в Західних областях України, але й на самому верхньому рівні політичної влади.

Найбільш гострою та складною проблемою національної політики та національних відносин в України є мова. Конституція України проголосила державною мовою в Україні мову - українську. Але в той же час, 10 ст. Конституції вказує гарантії держави вільного розвитку, використання та захисту російської, інших мов національних меншин України.

В Україні мешкає більш ніж 100 національностей. Але російською та українською мовами розмовляють більш 80% населення України. Українською мовою володіють 78% населення, російською - 78,4 %. Але в різних регіонах це співвідношення різне. Якщо в Західних областях України переважна більшість населення рідною мовою вважають українську, то в Східних становище інше. Згідно з офіційною статистикою в Харкові 93% рідною мовою вважають російську, в Донбасі з 2,7млн українців рідною мовою вважали \1989р. \ 1,6млн український і 1,1млн - російську, тобто 40%. Приблизно таке саме становище і в інших регіонах та містах Східної України. Все це свідчить про особливості національної ситуації в Східній Україні, які можна звести до наступного:

По-перше: поліетнічний склад населення Східної України. Більш ніж 300 років цей регіон знаходився під домінуючим впливом Росії в усіх сферах життєдіяльності. В багатьох районах цього регіону російську мову рідною вважають приблизно 90% населення.

По-друге: для Східної України характерний високий рівень урбанізації (у Донбасі він складає 95%), а в містах переважає російська мова.

По-третє: населення цього регіону має сильну орієнтацію в економічній, духовній та ін. сферах на Росію. Більш 70% опитаних під час конкретно - соціологічних досліджень підтримують тенденцію посилення всебічних, і особливо економічних зв’язків з Росією, і інше 20% - з Західними країнами.

По-четверте: за впровадження російської мови державною, виступають більш ніж ¾ населення міст та 50% - у сільській місцевості.

Культурно - мовна проблема в Україні ускладнюється й правовою неврегульованістю, тому що право користуватись російською мовою в різних регіонах не однакове. В Криму російська мова має статус офіційної, всі діти отримують освіту російською мовою; ЗМІ використовують також переважно російську мову. Але у Донецькій, Луганській областях росіян втричі більш, ніж у Криму, а їх правовий статус не визначено, хоча на практиці російська мова перевалює навіть у шкоду українській мові. Приблизно таке ж саме становище у Харкові, Запоріжжі, Одесі, Херсоні та деяких інших місцях.

Ці особливості не можна не враховувати при проведенні мовної політики, бо ігнорування об’єктивної дійсності, зайва старанність чиновників, які порушують по суті положення Конституції України, виникає незадоволення у населення та спрямовують до соціальної напруги.

Будь-яка мова розвивається за власними законами, саморозвитком, він не підвладний зовнішній корекції. Можна створювати казенну мову, на якому будуть розмовляти в аудиторії, службових кабінетах, у ЗМІ. Але не можна при-мусити розмовляти будь-якою мовою в побуті, повсякденному житті.

З викладеного з’являється наступний висновок: нації, як суб’єкти політичного життя, грають надзвичайну роль у стабілізації (або дестабілізації) всієї політичної системи суспільства. Національна політика державних органів, політичних партій та організацій повинна базуватися на загальновизнаних світових співтовариством засадах, бо тільки на цих засадах можна досягнути оптимальних етнонаціональних відносин на всіх рівнях.

Литература

1. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., Основа, 2008.

2. Бодуен Жан. Вступ до політології. - Київ: “Основи”, 2007.

3. В.А. Мельник. Политология, Учебник.3-е изд. - Минск, ВШ, 2009.

4. Василенко И.А. Политическая глобалистика: Уч. пос. - М.: "Логос", 2008.

5. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. - М.: "Логос", 2007.

6. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. - Изд.2-е. М.: “Логос”, 2008.

7. Гаджиев К.С. Политическая философия. - М.: "экономика", 2009.

8. Ильин В.В. Политология.2-е изд. - М.: Кн. Дом “Ун-т”, 2009.

9. Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В. Политология. - М., Юрист, 2009.

10. Мухаев Р.Т. Политология: учеб. для вузов. - М.: "Приор", 2007.

11. Нартов Н.А. Геополитика: Учеб. Для вузов. - М. Юнити, 2007.

12. Общая и прикладная политология. Под ред. Жукова В.И. и Краснова Б.И. - М., МГСУ, Союз, 2007.

13. Основи політології. - К., Либідь, 2008.

14. Политологический словарь /Под ред. В.Ф. Халипова. - М.: "Высшая школа", 2005.

15. Политологический словарь. / Под общ. ред. В.И. Астаховой и Н.И. Панова. - Харьков: "Прапор", 2007.

Размещено на Allbest.ru

Характеристики

Список файлов реферата