118669 (713693), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Для сучасної політичної думки Заходу характерна неоднорідність сфери предмету досліджень, суперечливість теорії та ідей про політику, політичну владу, політичні відносини, про їх місце і роль у політичному процесі. З початку XX століття в науці про політику утверджуються різні напрямки і школи, визначилися " важливі теоретичні орієнтації і концепції.

Своєму утвердженню і розвитку сучасна політична наука зобов'язана багатьом вченим, але передусім таким авторитетам у політології, як Гарольду Лассуеллу, Гансу Моргентау, Раймонду Арону та Морісу Дюверже.

Г. Лассуелл (1902-1979) є найбільш відомим спеціалістом в американській політичній науці. Заслуга його полягає в тому, що він велику увагу звернув на методологічні проблеми дослідження політики. Використовуючи фрейдистський підхід, Лассуелл сформулював на його основі теорію політичного психоаналізу. Суть цієї теорії полягає в тому, що важливим чинником, який зумовлює ставлення індивіда до політики, є психологічний механізм його особистості. Важливе місце в цій теорії належить типології політичних особистостей.

Значна увага в роботах Лассуелла приділена також проблемі політичної влади і її розподілу в суспільстві. Зокрема, він розглядає владу як центральну категорію політичної науки.

Крупним представником американської політичної науки був також Г. Моргентау (1904-1980) – провідний теоретик США із зовнішньополітичних питань. Підкреслюючи головну роль національних інтересів у зовнішній політиці, він дав їм відповідну класифікацію. У забезпеченні національних інтересів першочергове значення, на думку Моргентау, належить силі.

Складною і надзвичайно колоритною фігурою у політичному світі Франції є Р.Арон (1905-1983). Він – автор багатьох робіт, присвячених різним питанням політології, зокрема проблемам влади, її дифузії, персоналізації влади, розробці міжнародно-політичної теорії і соціології міжнародних відносин та ін.

Плідною у політології є творчість іншого французького соціолога і політолога – М. Дюверже (1917 р.н.). Серед важливих політологічних проблем, розроблених ним, слід назвати проблеми теоретико-методологічного характеру, що пов'язані з розмежуванням різних сфер політологічного знання (політичної соціології, політичної психології, політичної філософії, державознавства), визначенням самого предмету політичної науки. Заслуговує на увагу і його дослідження проблем демократії (плутодемократії – тобто такого правління, коли владою одночасно володіють і народ - demos, і багатство - plutos), проблем політичних партій, їх місця і ролі у суспільному житті. Дюверже приходить до висновку, що при всіх своїх недоліках, партійний режим все-таки залишається кращим, ніж безпартійний, оскільки останній забезпечує увічнення керівних еліт, відкидає можливість пошуку народними масами тих організаційних форм впливу на політичне життя, які б активно протистояли державі.

Важливим аспектом у розвитку політичної думки на сучасному етапі є процес гуманізації політичної науки, обгрунтування ролі і значення людської особистості як головного суб'єкта політичного процесу. Завдання полягає в тому, щоб повернути людину і її основні потреби в центр уваги при вивченні політичних явищ.

Як бачимо, взята в єдності світова суспільно-політична думка складає цілісну багатоманітну за своєю палітрою картину того, чим є політика. Але, як і будь-яке знання про світ, вона не є вичерпною, беззастережно правдивою. Ідеологічна свідомість і визначені нею знання відверто культивують таку неповноту, тобто залежно від ціннісних орієнтацій перекручено спрощують сутнісну багатоманітність політичного буття.

Література

1. Аристотель. Политика. Т. 4. - М., 1997.

2. Гошовський М. Політична доктрина марксизму: ілюзії і реальність // Віче. -1994. - №5.

3. Енциклопедія політичної думки. Переклад з англ. - К., 2000. История политических и правових учений. Учебник для вузов / Под обш. ред. B.C. Нерсесанца. - М., 1995.

4. Класики політичної думки від Платона до Макса Вебера / За ред. Є. Причепія. Переклад з нім. - К., 2002.

5. Макиавелли Н. Государь. - К., 1990.

6. Муляр В.І. Політологія. Курс лекцій. - К., 2003.

7. Основи політичної науки. З історії політичної думки: від стародавності до наших днів / За ред. Б. Кухти. - Львів., 1997.

8. Політологія / За ред. О.В. Бабкіної. В.П. Горбатенка. - К., 2001.

9. Політологія. Кінець XIX – початок XX ст.: Хрестоматія / За ред. О.І. Семківа. -Львів, 1996.

10. Себайн Д.Г, Торсон Т.Л. Історія політичної думки. Переклад з англ. - К., - 1997.

11. Платон. Держава. - К. 2000.

12. Політологічний енциклопедичний словник. - К., 1997.

13. Скиба В., Горбатенко В., Туренко В. Вступ до політології: екскурс в історію правничо-політичної думки. - К.,1998.

Характеристики

Список файлов реферата