118603 (713621), страница 3
Текст из файла (страница 3)
У третьому розділі «Інформаційна протидія політичному тероризму» розглядається світовий досвід інформаційної війни з тероризмом, досліджуються шляхи оптимізації інформаційних методів боротьби з ним, наводяться авторські пропозиції щодо вдосконалення політико-правових методів боротьби з тероризмом в Україні.
Перший підрозділ «Світовий досвід інформаційної війни з політичним тероризмом» присвячений аналізу міжнародних напрацювань в цієї сфері та систематизації отриманого досвіду.
Констатується, що на сьогоднішній день світовим лідером в галузі досліджень і практичного застосування інформаційних технологій у забезпеченні безпеки, а також власних національних інтересів є Сполучені Штати Америки. Це підтверджується конкретними прикладами та розробленими схемами інформаційної підтримки антитерористичних операцій США. Досягнутий такий ефект, що незалежно від правочинності дій Сполучених Штатів та позиції світового співтовариства, американська громадська думка була на боці урядової політики.
Автором розглядається також практика організації інформаційної боротьби з тероризмом в інших країнах (Російська Федерація, Австрія, Великобританія, Німеччина, Ізраїль, Італія, Франція та інші), у тому числі, - у руслі взаємодії медіа-співтовариства із задіяними на даній ділянці правоохоронними органами і спеціальними службами.
Звертаємо увагу на те, що антитерористичне законодавство більшості європейських країн дозволяє залучати можливості ЗМІ в якості ефективного тактичного засобу протидії терористичним погрозам, попередження небажаного розвитку подій, нейтралізації дії негативних факторів і мінімізації наслідків терористичних проявів, що відбулися.
Автором пропонуються наступні кроки для інтенсифікації співробітництва в інформаційній боротьбі з тероризмом в рамках СНД:
- вироблення та прийняття єдиних критеріїв оцінки тероризму і терористичних проявів у межах Співдружності;
- зближення антитерористичних законодавств країн СНД, активізація заходів по створенню єдиного інформаційного банку даних по суб’єктах терористичної діяльності з обов’язкових однаковим тлумаченням;
- прийняття у країнах СНД єдиних методик проведення інформаційного висвітлення контртерористичних операцій і здійснення переговорів з терористами;
- регулярне проведення конференцій, семінарів, робочих зустрічей фахівців, що займаються проблемами боротьби з тероризмом;
- відряджання професорсько-викладацького складу та фахівців для навчання і підготовки колег із проблем організації інформаційного супроводу контртерористичних операцій;
- вироблення єдиної технології загального висвітлення проблем протидії терористичним погрозам у засобах масової інформації.
У другому підрозділі «Оптимізація інформаційних методів боротьби з політичним тероризмом» досліджується комплекс можливостей ЗМІ по поширенню інформації в суспільстві, потенціал пропагандистської та профілактичної роботи в сфері протидії тероризму. Аналізуються конкретні приклади європейських країн в цьому напрямку, де правоохоронними органами ініціюється проведення спеціальних профілактичних антитерористичних програм.
Доводиться, що одночасно з реалізацією функції антитерористичної спрямованості пропагандистське забезпечення діяльності органів здійснюючих у країні боротьбу з тероризмом, буде сприяти попередженню цього виду злочинів, що загрожують життєво важливим інтересам особистості, суспільства й держави. Як стратегічний напрямок розглянутої пропагандистської діяльності, повинно визначатися подолання неоднозначного відношення частини суспільства до правоохоронних органів і спеціальних служб, розширення соціальної бази підтримки їхньої роботи.
Особлива роль у формуванні адекватної суспільної думки про діяльність силових структур належить ЗМІ. Ця обставина вимагає подальшого вдосконалювання існуючої системи взаємодії з ними. Виходячи із проведеного дослідження, автор запропонував закласти в основу інформаційної протидії тероризму серію принципів, які можуть бути оформлені в соціальний договір між владою й ЗМІ для добровільного його виконання.
1. Робота засобів масової інформації - на користь суспільства, а не терористів. Висвітлення подій у ЗМІ не повинне працювати на терористів. На думку автора, журналісти безумовно повинні підтримувати адекватні дії влади при здійсненні контртерористичних операцій і на їх вимогу поширювати інформацію від імені держави.
2. Створення інформаційного вакууму для терористів через їх ізоляцію від представників преси. Позбавлення злочинців пропагандистської трибуни необхідно завжди, за винятком тих випадків, коли це буде сприяти припиненню їхньої діяльності.
3. Що не регулює закон, - визначає журналістська етика. Законодавча регламентація питань висвітлення засобами масової інформації терористичної діяльності й заходів боротьби з тероризмом актуальна й, безумовно, корисна. Але, відштовхуючись від одного з основних постулатів теорії права, що визначає неможливість урегулювання всіх взаємин нормами Закону, основним критерієм визначення журналістом власної лінії поведінки в цій справі повинні стати не нормативні акти, а його совість, високі моральні якості, цивільна позиція, почуття відповідальності перед суспільством.
4. Безумовне співробітництво влади й ЗМІ в питаннях профілактики тероризму. Підготовлені спільними зусиллями співробітників антитерористичних структур і журналістів матеріали повинні бути націлені на підвищення рівня правової свідомості громадян, причому не тільки пересічних громадян, але представників влади, тому що правовий нігілізм останніх і прийняття ними непродуманих політичних рішень часом здатні детермінувати соціальну напруженість, що втілюється, у тому числі, в екстремізм, акції громадської непокори, масові безладдя, акти тероризму.
За допомогою інформаційних технологій, заснованих на знанні соціальної психології, можливо формувати громадську думку в напрямку протидії тероризму, сприяти вихованню у свідомості людей неприйняття методів насильства й шантажу й підтримки дій влади, навчанню прийомам особистої й колективної безпеки в ситуаціях, пов’язаних з терористичними погрозами.
При цьому основний акцент в інформаційній протидії повинен бути зосереджений на профілактичних і пропагандистських заходах. На нашу думку, реалізація зазначених можливостей ЗМІ досяжна лише при дотриманні наступних умов:
- єдиного державного підходу в справі реалізації інформаційної політики спрямованої на протидію тероризму;
- виробленню й прийняттю журналістським корпусом професійно-етичних норм у висвітленні тероризму;
- дотримання балансу необхідності захисту демократичних свобод і змушених обмежувальних заходів, покликаних попереджати й протидіяти використанню сучасних комунікацій терористами;
- активному включенні в процес боротьби з тероризмом і його профілактику суспільних і політичних структур, традиційних конфесій, представників творчої інтелігенції;
- використання новітніх досягнень у сфері інформаційних технологій, а також діючого соціального й правового захисту осіб, що реалізують перераховані положення.
У третьому підрозділі «Вдосконалення політико-правових методів боротьби з тероризмом в Україні» автор наводить порівняльний аналіз двох антитерористичних законі: Закону України "Про боротьбу з тероризмом" від 20 березня 2003 року та Федерального закону Російської Федерації "Про протидію тероризму" від 6 березня 2006 року, надається інформація щодо діяльності Антитерористичного центру при Службі Безпеки України.
Відзначається, що в Україні є досить потужна законодавча та практична база для належної боротьби з тероризмом. В той же час, занадто мало уваги приділяється саме інформаційної складової протидії політичному тероризму, що в сучасних умовах може суттєво знизити ефективність стратегічного результату контртерористичної діяльності.
Пропонується, окрім врахування методів і напрямків безпосередньої роботи в інформаційному просторі та в аспекті взаємодії з засобами масової інформації, внести зміни в діюче законодавство, що дозволило б надати інформаційної роботі в антитерористичному напрямку системності та послідовності.
Автором обґрунтовується доцільність підготовленого ним відповідного Проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», в рамках якого пропонується:
Внести зміні та доповнення в Статтю 1 «Визначення основних термінів» Розділу I «Загальні положення» щодо уточнення терміну «тероризм», передбачивши, що під тероризмом розуміється не тільки суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей, але й вчинення значного матеріального ущербу чи настання інших суспільно небезпечних наслідків, що здійснюються з метою порушення громадської безпеки.
Внести зміні та доповнення в Статтю 1 «Визначення основних термінів» Розділу I «Загальні положення» щодо введення терміну «Спеціальний режим взаємодії з засобами масової інформації підчас проведення антитерористичної операції», визначивши його, як сукупність взаємовідносин суб’єктів боротьби з тероризмом та представників засобів масової інформації, які тривають протягом дії антитерористичної операції та базуються на принципах добровільного самообмеження осіб, що висвітлюють в засобах масової інформації ситуацію, яка пов’язана з терористичним актом і проведенням антитерористичної операції, рамками професійної журналістської етики, моралі та громадянської самосвідомості з метою недопущення передчасного висвітлення відомостей про підготовку та проведення антитерористичної операції, уникнення пропаганди насильства та тероризму, проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи.
Внести зміні та доповнення в Статтю 3 «Основні принципи боротьби з тероризмом» Розділу I «Загальні положення» щодо принципів, на яких ґрунтується боротьба з тероризмом. А саме ввести принцип спеціального режиму взаємодії з засобами масової інформації з метою уникнення передчасного висвітлення відомостей про підготовку та проведення антитерористичної операції, уникнення пропаганди насильства та тероризму, проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи.
Внести зміни та доповнення в статтю 25 «Відповідальність за сприяння терористичній діяльності» розділу VI «Відповідальність за участь терористичній діяльності» щодо відповідальності керівників та посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також громадян, які сприяли терористичній діяльності, передбачивши відповідальність згідно з Законом за здійснення пропаганди або виправдання тероризму, заклики до опору проведенню антитерористичної операції.
Внесення зазначених змін та доповнень, на думку автора, може стати основою для подальшої систематизації законодавства та підзаконних актів України в сфері інформаційної протидії політичному тероризму.
Автором наводяться три основні напрямки, від котрих, на його думку, залежить ефективність інформаційної протидії політичному тероризму.
По-перше, це державна політика в сфері інформації, комунікації з громадянами та взаємодії з засобами масової інформації.
По-друге, це позиція самих засобів масової інформації та особисто журналістів до підходів в висвітленні терористичної активності, особистостей лідерів терористичних організацій та безпосередньо до подачі новин про терористичні акти.
По-третє, це політико-правове регулювання обігу інформації щодо боротьби з політичним тероризмом безпосередньо в державі та в міжнародному співтоваристві.
Автор констатує, що неможливо досягнути вагомого успіху в інформаційної боротьбі з тероризмом, не охоплюючи одразу всі вищеперелічені напрямки, оскільки бездіяльність або шкідливість, що будуть створюватись хоча б на одному з них, гарантує відсутність ефективності інформаційної протидії тероризму в цілому.
У висновках подано основні результати дисертаційного дослідження, а також сформульовано практичні рекомендації.
Результати дослідження викладені у наступних положеннях.
1. Тероризм – соціально небезпечний феномен, який, залишаючись за своєю природою суспільним явищем, став невід’ємною складовою інформаційного суспільства та суб’єктом політичного життя, здатний еволюціонувати та пристосовуватися до умов сучасного світу. Однак, дотепер не вироблена загальновизнана наукова теорія боротьби з тероризмом й політичним насильством, оскільки вони переслідують політичні цілі. При цьому, боротьба з тероризмом в інформаційній сфері ще не придбала системного та всеосяжного характеру, адекватного складній соціально-політичній природі тероризму і ступеню його погрози.
2. Найбільш характерні ознаки сучасного тероризму полягають у свідомому застосуванні насильства, залякуванні, вчиненні інших посягань на життя і здоров’я людей, вчиненні значної матеріальної шкоди чи настання інших суспільно небезпечних наслідків, а також широкого поширення інформації про хід та результати терактів, або про намір їх вчинення.
3. Особливістю сучасного тероризму є активне використання інформаційно-психологічного впливу як важливого елемента маніпуляції свідомістю людей. Мета політичного тероризму сьогодні - це спеціально організований та професійно здійснюваний вплив на свідомість, почуття й волю людей для досягнення політичних, економічних, релігійних, військових та інших цілей. Автор констатує, що способи впливу на людську свідомість з кожним днем стають все більш різноманітними й діючими завдяки накопиченому досвіду, а також за рахунок створення спеціальних технологій спілкування, пропаганди і комунікацій.
4. Глобалізація інформаційної діяльності створила віртуальний мир, у якому відбувається зіткнення протилежних концепцій. Ця обставина активно використовується організаторами й безпосередніми виконавцями актів терору. Сьогодні терористичні акти розраховані, в першу чергу, не на завдання матеріальних збитків і загрозу життю і здоров’ю людей, а на спричинення інформаційно-психологічного шоку, вплив якого на великі маси людей створює сприятливу ситуацію для досягнення терористами своїх цілей;
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
