118568 (713592), страница 2
Текст из файла (страница 2)
У 30-их роках XX ст. Мао Цзе-дун всупереч марксистсько-ленінській ідеології проголосив, що комуністична партія Китаю у боротьбі за владу повинна спиратися не на робітничий клас, а на найбідніше селянство та партизанські методи ведення революційної війни. В кінці 60-их років китайцями був запропонований радикальний курс прискорення модернізації та індустріалізації своєї економіки ("Великий стрибок", 1958) та руйнування традицій у духовній сфері ("Культурна революція", 1966).
Спроба побудови соціалізму в Китаї форсованими методами повернулася невдачею та глибокою соціально-економічною кризою. Згодом помилки Мао Цзе-дуна були виправлені і економіка країни стала успішно розвиватися, опираючись на власну концепцію побудови соціалізму з китайською специфікою. Нині КНР - ведуча країна світу.
У 40-50 роках XX ст. після розгрому фашистської Німеччини та визволення Югославії, лідер югославських комуністів Й.Б.Тіто запропонував свою теорію побудови соціалізму, основану на децентралізації управління, дебюрократизації та введення робітничого самоврядування. Альтернативний шлях до соціалізму робив політичну систему в СФРЮ більш демократичною, аніж в інших країнах, хоча бажаних результатів досягнуто не було. Крайнім проявом у 60-70 роках ХХ ст. немарксистської ідеології стали діяльність "червоних кхмерів" у Кампучії, "червоних бригад" в Італії, інших країнах світу, що і привело рух "нових лівих" до поразки, завівши їх в тупик лівого екстремізму та міжнародного тероризму.
3 початку 90-х років лівий радикалізм зазнає істотних змін. Ліві радикали все більше розривають з екстремізмом, ультралівою фразеологією. Розуміння гуманного, справедливого суспільства окремі з них зводять до самовдосконалення особистості, революції в особі, боротьби з гріхом, інші вважають, що одним із шляхів звільнення трудящих можливе завдяки здійсненню "сексуальної революції", в результаті чого гегемоном соціальної революції має бути молодь. В окремих ліворадикальних концепціях проявляється негативне ставлення до будь-яких масових політичних організацій, проголошуються усунення будь-якої з форм державного контролю над економічним і політичним життям країни.
Незважаючи на кризу, яка має місце в сучасному комуністичному русі, ця політична течія не втратила свою актуальність і привабливість. Об'єктивно оцінюючи як її безсумнівні достоїнства ( в першу чергу теоретичні концепції), так і її слабкі сторони, заслуговує на увагу висловлювання відомих німецьких вчених Г.Вуте і X. Юнкер щодо оцінки теоретичної спадщини К.Маркса. "Существенные элементы творения Маркса, - пишуть вони, - входят в настоящее время в состав современного социально-научного знания. И кто пытается объяснить современные общественные явления и общество в целом без Маркса, тот невежда. Но кто пытается объяснить общество только на основе Маркса, тот тоже является таковым".
Незаперечними є соціально-економічні досягнення соціалізму, які були здобуті на терені колишнього Радянського Союзу, інших країнах під керівництвом партій, які сповідували комуністичну ідеологію. Адже у економічно відсталій аграрній країні, якою була Росія до Жовтневої революції, в обстановці ворожого оточення, у стислі строки було здійснено індустріалізацію, ліквідовано безробіття і масову неписемність, введено безплатну освіту, охорону здоров'я, державне забезпечення житлом тощо. Велика робота в цьому напрямку була проведена і в Україні.
Досить впливовою в сучасному світі є соціал-демократична ідеологія, сутністю якої є ідеал устрою, заснованого на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці на основі соціально-забезпеченої свободи особистості. У політичній науці існують два найпоширеніші тлумачення соціалізму - з позиції марксизму і з погляду соціал-демократії.
Марксистська концепція соціалізму розглядає його як нижчу, незрілу фазу комунізму - суспільно-економічну систему, що безпосередньо йде на зміну капіталізму після завершення революційного перехідного періоду і характеризується ліквідацією приватної власності та експлуататорських класів, утвердженням суспільної власності на засоби виробництва, провідною роллю робітничого класу, здійсненням принципу "від кожного за здібностями, кожному за працею", відсутністю експлуатації людини людиною, забезпеченням соціальної справедливості.
Соціал-демократія - як політична ідеологія активно виступає за здійснення в усіх сферах життя суспільства ідей демократичного соціалізму, ідеологічною основою якого є трансформація капіталізму в соціалізм шляхом перманентних реформ, поглиблення і розвитку демократії, а її базовими цінностями такі загальнолюдські поняття як свобода, демократія, справедливість, рівність та солідарність.
Соціал-демократи надають перевагу еволюційному шляхові розвитку, перетворенню суспільства на краще через реформи. їх економічні засади ґрунтуються на ідеї усуспільнення, а не одержавлення засобів виробництва. Своє ставлення до ринку вони визначають формулою: "Конкуренція — наскільки можливо, планування - наскільки необхідно". Міжнародна діяльність соціал-демократів базується на ідеї миру, міжнародної солідарності, терпимості, ліквідації будь-яких виявів соціальної та національної нерівності й дискримінації людини.
Соціал-демократія як політичний рух виник в останній третині ХІХ сторіччя у Західній Європі як партія робітничого класу, яка стояла на революційних позиціях. Одним з перших розгорнуте обґрунтування цієї політичної ідеології здійснив німецький теоретик Едуард Бернштейн (1850-1932). До теоретиків, причетних до формування соціал-демократичної ідеології, слід віднести також німецького філософа Еммануїла Канта, "раннього" К. Маркса, елементи вчення П.Прудона і М.Бакуніна, ідеї буржуазного лібералізму, ідеологію християнства.
Спочатку ідеологія соціал-демократії збігалася з ідеологією комунізму, які були тотожні. Однак під час першої світової війни розпочалася ворожнеча між комуністами марксистсько-ленінської течії - прихильниками революційних методів досягнення соціалізму і соціал-демократами - послідовниками реформістських засобів поступового переходу до соціалізму, в результаті чого Соціалістичний Інтернаціонал оголосив про розрив зі своїми політичними партнерами.
Ще більш глибока еволюція соціал-демократії почалася в 1951 році, коли Франкфуртський Конгрес Соцінтерну визнав право на приватну власність як необхідну передумову свободи людини. Згодом у 80-і роки соціал-демократичні партії різко повернули у бік класичного лібералізму, до політики більш вільної конкурентної економіки.
Нові теоретичні положення були включені у програму соціал-демократів на Берлінському з'їзді у 1989 році. В ній, зокрема, зафіксовано відмову від прискореного промислового росту, проведення будь-якої господарської діяльності із врахуванням впливу на стан екології, багато уваги приділено рівному з чоловіками становищу в суспільстві жінок, новими орієнтаціями доповнена програма зовнішньополітичної діяльності.
Концепція демократичного соціалізму, за твердженням їх ідеологів, не претендує на роль вчення, яке знає всі рецепти вирішення назрілих проблем сьогодення, вона є лише стартовою площадкою для пошуку нових прогресивних реформ і методів при їх розв'язанні.
Координатором діяльності соціал-демократів у світі виступає Соціалістичний Інтернаціонал - об'єднання політичних організацій і партій, мета діяльності яких - демократичний соціалізм, новий світовий економічний порядок на основі рівноправності і партнерства між усіма країнами світу. Нині він об'єднує понад 70 політичних партій всіх континентів, що налічують у своїх рядах понад 20 млн. соціал-демократів. За партії Соцінтерну в країнах Західної Європи голосують до 40 відсотків виборців. В останні роки лави соціал-демократів розширились за рахунок трансформації в соціалістичні колишніх комуністичних партій.
Найбільший вплив соціал-демократична ідеологія має в Німеччині, Австрії, Великобританії, Франції, Італії, скандинавських країнах. Міцні позиції займає вона також у Латинській Америці, ряді країн Азії, Ближнього Сходу. Про високий авторитет соціал-демократії засвідчує той факт, що нині вони перебувають при владі в 17 європейських країнах.
Помітною політичною доктриною сучасності виступає консерватизм (лат. consezvaze - зберігати, охороняти), політична ідеологія якого зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад. Його політико-ідеологічний світогляд визначається як комплекс життєздатних принципів, головними серед яких є свобода і відповідальність, авторитет, релігійність, природна нерівність людей та їх скептицизм.
Вперше термін «консерватизм» був ужитий французьким мислителем і громадсько-політичним діячем Ф. Шатобріаном у 1815 р., як такий, що означав противагу висунутим європейським Просвітництвом і Великою французькою революцією політичним, економічним та соціальним новаціям.
Родоначальником консерватизму був англійський політичний діяч, філософ і публіцист Едмунд Берк (1729-1797). Його книга „Роздуми про революцію у Франції" (1790) стала своєрідною Біблією консерватизму. Головна ідея книги — традиціоналізм, схиляння перед святістю традицій. Втіленням традицій Е. Берк вважав англійську конституцію, в природному розвитку якої склалась ціла система елементів, що взаємно урівноважують одні одних. Від віддавав перевагу превентивним реформам, які покликані упереджувати революції.
Прибічниками й послідовниками Е. Берка були Жозе де Местр (1753-1821), Джон Адамс (1735-1826), Александер Гамільтон (1757-1804), Луї де Боналд (1754-1840) та інші. Вони, зокрема,одноголосно стверджували, що збереження минулого здатне зняти всі напруження сьогодення і має розглядатись як моральний обов'язок щодо майбутніх поколінь.
Консерватизм як політична течія наголошує на необхідності збереження традиційних правил, норм, ієрархії влади соціальних і
політичних структур, інститутів, покликаних захищати статус-кво, пояснювати необхідність його збереження, враховуючи реалії, що змінюються, пристосовуючись до них. До першочергових цінностей ідеології консерватизму відносять також антиетатизм ( тобто відсутність активної участі держави) в економіці при сильному державному контролі над політичною сферою.
Консерватизм відображає ідеї, ідеали, орієнтації, ціннісні норми тих класів, фракцій і соціальних груп, становищу яких загрожують об'єктивні тенденції суспільно-історичного й соціально-економічного розвитку. Часто він виступає своєрідною захисною реакцією середніх і дрібних підприємців, фермерів, ремісників, які відчувають страх перед майбутнім.
В другій половині XX ст. традиційний консерватизм вступив у помітну суперечність із тенденціями суспільного розвитку, що зумовило його трансформацію в нову політичну ідеологію - неоконсерватизм, яку всіляко підтримали "стовпи" сучасної політології С. Ліпсет (США), Ф. Хайєк (Австрія), Хосе Ортега-і-Гассет (Іспанія).
Неоконсерватизм - політична ідеологія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн світу, які сповідують принцип знаходження "золотої середини" між деструктивністю необмеженої ринкової стихії і неефективною тотальною державною регламентацією, збереження законності й правопорядку.
Зліт неоконсерватизму пов'язаний з приходом до влади таких відомих політичних лідерів як Рональд Рейган і Джордж Буш - старший у США, Гельмут Коль в Німеччині, Маргарет Тетчер у Великобританії, Жак Ширак у Франції, Ясухіро Накасоне у Японії, Дж. Андреотті в Італії та інших.
Неоконсерватори прагнуть відродити такі загальнолюдські цінності, як наполеглива праця, висока моральність, релігія; в економічній галузі повернутися до ринкової саморегуляції; у соціальній - до індивідуалістичного принципу "кожний сам за себе "; соціальний захист у державі повинен поширюватись лише на тих, хто не має змоги працювати; у царині моралі - до пуританської суворості звичаїв; у політичній сфері - до концепції "обмеженої демократії'. Вони прагнуть захистити правлячу еліту від наступу широких народних мас, вбачаючи в цьому гарантію стабільності західних соціально-політичних систем. Вони вважають, що демократія - ліберальний міф. Всяка революція безглузда й безперспективна, бо на зміну одній еліті приходить обов'язково інша.
Всім різновидам сучасного консерватизму притаманне засудження того політичного курсу, синонімом якого виступає поняття держава загального добробуту. Така держава, на їх думку, завдає значну шкоду суспільству, оскільки спонукає одних індивідів паразитувати за рахунок інших.
Сучасний неоконсерватизм однак не має стрункої ідеології, не проголошує себе відкритим ворогом будь-яких змін, тим більше простого повернення до минулого. Він перебуває на етапі певної невизначеності, чим створює необхідні умови для існування і розвитку поруч з собою інших ідейно-політичних концепцій та ідеологічних доктрин.
Виразником пом'якшення суспільного примусу індивідів є ліберальна політична ідеологія, яка оголошує всі існуючі форми спадкової влади і станових привілеїв такими, що зазнали поразки і на передній край політичного життя висуває свободу та природні здібності кожної людини.
Лібералізм (лат. ІіЬеzalis - вільний) - політична ідеологія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави. До її головних цінностей відносять свободу слова, релігії, приватної власності, право на політичну опозицію, лімітовану участь держави в управлінні суспільством, захищеність від державного втручання в особисте життя людини та інше.
Біля витоків лібералізму стояв Дж. Локк, який обґрунтував ідею суспільного договору та природного права, коли держава є результатом угоди між людьми. За цією угодою люди передають державі часи своїх прав, але є такі права, що належать їм від народження і не можуть бути відчужені. До них належать насамперед право на життя, свободу і власність. Ідея індивідуальної свободи є центральною в лібералізмі.
Ранній лібералізм епохи буржуазних революцій XVII - XVIII ст.. відігравав прогресивну роль, тому що в ній були сформульовані основні принципи нового суспільного устрою, який прийшов на зміну феодалізму. Його прибічники вимагали обмеження прав монарха парламентом, встановлення конституційного ладу, запровадження демократичних свобод, скасування привілеїв дворянства і духовенства.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
