118332 (713465), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Участь громадян у суспільно-політичному житті має неабияке значення з огляду не лише на самореалізацію особи, конкретного громадянина, а й на реалізацію загальнодержавних, загальнонаціональних проблем. Інакше кажучи, досягти політичних зрушень у справі демократизації суспільства можна лише за наявності високої політичної культури максимальної кількості громадян.

Задля формування такої культури варто було б мати і дбати про реалізацію комплексної державної програми соціально-духовного розвитку суспільства, в центрі якої мають бути питання формування громадянської позиції, активної політичної культури громадян.

Занепад політичної культури, як свідчить соціальна практика, відбувається в тих суспільствах, де відсутня стабільна, впорядкована демократична, правова держава, тобто де немає однакового для всіх закону.

У тому разі, коли існує безправ'я народу, проте процвітає бездіяльність владних структур, некомпетентність політиків, нездатність політичних партій висунути узагальнюючу концепцію подальшого розвитку національної держави, відбувається постійна боротьба між різними гілками влади, тоді занепадає політична культура, зростають песимізм і соціальна напруженість.

Занепад політичної культури відбувається також у тому разі, коли відсутні певні соціальні вагомі соціальні цінності, якими надихається кожне нове покоління, тобто формується й утверджується на майбутнє шанобливе ставлення до своєї історії, мови й культури і відповідних владних структур.

Серед найважливіших рис, які мають бути притаманні справжньому політику, можна назвати освіченість, мудрість, людяність, працьовитість, інтелігентність, мужність, кмітливість, наполегливість, гнучкість, комунікабельність, чесність, колегіальність тощо.

Як і будь-яка інша, політична діяльність має не лише свої особливості, засоби і методи, а й закономірності. Йдеться про технології політичної діяльності.

Технологія організації і проведення виборчої кампанії

Справжня демократія неможлива без загального виборчого права, прямого і таємного голосування, відкритої конкуренції між партіями в їх боротьбі за політичну владу, без свободи слова, зборів, думок, об'єднань, преси тощо. І цілком закономірно, що з усіх видів політичної діяльності найважливішою, особливо в демократичному суспільстві, є депутатська діяльність.

Форми такої діяльності залежать від конкретних соціально-політичних, економічних, психологічних умов, які сформувались у країні, від рівня представницького органу, в якому працює політик (парламент, органи місцевого самоврядування). Відповідно депутати-полі-тики також мають різні права, обов'язки, повноваження.

Депутати (пізньолат. — посланий) — люди, які обрані членами представницького органу влади, членами парламенту. Вони обираються населенням у процесі виборів або, скажімо в умовах диктатури, призначаються владою.

Парламенти XIX — початку XX ст. складалися з депутатів-парламентаріїв, яких знали як шанованих у суспільстві людей. Нині члени парламентів, особливо сучасних західних демократій, це, як правило, люди з вищою освітою, професійні політологи — випускники спеціальних навчальних закладів, для яких політична діяльність фактично є діяльністю професійною.

Депутати в абсолютній більшості країн мають депутатський імунітет, певні пільги і компенсації, їхня діяльність високо пошановується в суспільстві.

Депутати можуть обиратися за партійною, мажоритарною і змішаною системами. Якщо вибори відбуваються за партійною системою, то партії оголошують своїх кандидатів на партійних зборах або зборах виборців в округах.

При мажоритарній і змішаній виборчих системах, як правило, кожний громадянин може виставити свою кандидатуру, якщо за законом він має право бути обраним і якщо подасть певну кількість підписів (а в Україні — певну суму і велику — грошей) на підтримку своєї кандидатури.

Якщо в мажоритарних виборчих системах власник прямого мандату вибуває (у разі відставки або смерті), то в цьому окрузі призначаються і проводяться довибори. Щоправда, в окремих державах мандат вибулого депутата передають особі, яка визначається законодавчим органом (наприклад, у США). Звільнене місце прямого кандидата може зайняти також його заступник, якого обирали разом з прямим кандидатом. Така практика існувала, зокрема, у Франції в епоху V Республіки.

Спеціалісти-політологи у структурі депутатської діяльності виокремлюють кілька блоків: гностичний, конструктивний, проектувальний, організаційний, комунікативний.

Гностичний пов'язаний з формуванням депутатом-політиком нових ідей, умінням аналізувати причини будь-яких явищ, працювати з науковою, спеціальною літературою.

Конструктивний блок утворюють здібності і вміння діяти послідовно, виважено,творчо.

Проектувальний блок зумовлюють здібності і вміння розраховувати свої дії на перспективу, враховуючи зроблене, вміння вибирати для своєї діяльності певні форми і методи.

До організаційного блоку можна зарахувати все, що дає змогу депутатові організувати свою повсякденну роботу.

Комунікативний блок формують уміння спілкуватися, співпрацювати з іншими людьми.

Депутатська діяльність значною мірою зумовлена суспільними потребами, відповідними інтересами конкретних соціальних груп, політичних партій, об'єднань, окремих громадян. Все це — об'єктивні детермінанти політичної діяльності, до яких можна додати і суб'єктивні інтереси, і потреби самого депутата. Отже, політична діяльність потребує врахування і узгодження політиком інтересів різних суб'єктів політики з тим, щоб певним чином регулювати політичні відносини. Практично політик у своїй діяльності може використовувати різноманітні чинники, але насамперед — правові, соціальні і психологічні.

Щоб стати депутатом, треба перемогти на виборах. Виборча кампанія — одна з найскладніших акцій, яка потребує врахування багатьох обставин.

По-перше, вона — багатоскладова, багатоступенева, потребує не лише матеріально-фінансових ресурсів, організаційних зусиль, доброї підготовки самого політика, а й певної групи людей-однодумців, які працюватимуть спільно, згуртовано на єдину мету впродовж досить тривалого часу. Отже, перший етап підготовки політика до виборів — формування ділової, потужної команди.

Хто має загалом увійти до такої команди, люди яких спеціальностей і професій? Це насамперед політолог (ще краще — спеціаліст у сфері політичних технологій), соціолог, психолог, історик, економіст, менеджер, спеціаліст з мас-медіа. Ядро команди кандидата має становити "психологічне число" 7 плюс-мінус дві особи, хоча для різноманітних функцій можна залучати й більше людей.

Найчастіше команда кандидата комплектується так, щоб після його перемоги на виборах кожний з її учасників міг продовжувати працювати з політиком, реалізуючи його програму. Щоправда, часто навіть на рівні кандидата на високу державну посаду багато з членів його команди, що виграла вибори, подальшого докладання своїх зусиль не мають.

Як мінімум до команди кандидата мають входити менеджер, політолог, економіст, прес-секретар, іміджмейкер. У кожного з названих членів команди може бути певна кількість помічників, виконавців. З них, як правило, формуються такі робочі групи: аналітиків, преси, організації роботи з виборцями, підготовки і редагування виступів та інших матеріалів тощо. Все залежить від величини команди.

Суттєве значення має вибір кандидатом довірених осіб. Так, згідно з українським законодавством, кандидат до місцевих органів влади може мати до 3 довірених осіб; кандидат в депутати парламенту — до 5 осіб; кандидат на посаду мера або губернатора — до 10 осіб; кандидат у президенти України — до 30 довірених осіб. Звичайно, треба мати реально діючих, ефективних довірених осіб, а не просто використовувати законодавчий дозвіл на певну їх кількість.

Цікавий досвід роботи і використання можливостей довірених осіб застосував свого часу Л.М. Кравчук під час перших президентських виборів у незалежній Україні. Він розподілив мандати своїх довірених осіб фактично порівну між областями (по одному на область), а решту віддав фахівцям у галузі економіки, права, вивчення та аналізу громадської думки, преси, громадським діячам, іншим впливовим особам. За такою системою регіональні групи підтримки очолювалися довіреними особами і налічували до 20 осіб. Ці групи мали таку структурно-функціональну будову.

• керівник групи підтримки — довірена особа кандидата;

• заступники керівника:

• з організаційно-масової роботи;

• зв'язків з громадсько-політичними організаціями;

• зв'язків із засобами масової інформації;

• зв'язків з трудовими колективами;

— керівники підгруп з роботи:

• з громадсько-політичними організаціями;

• трудовими колективами;

• молоддю;

• ветеранськими організаціями;

• жіноцтвом;

• військовослужбовцями та співробітниками МВС і СБУ;

• національними меншинами.

Такі досить численні групи підтримки головним чином займалися агітацією та збиранням підписів на підтримку свого кандидата, а після його реєстрації — формуванням громадської думки про свого лідера.

Фактично з початком формування команди кандидата розпочинається і ґрунтовний аналіз соціально-політичної, економічної ситуації у відповідному виборчому окрузі (регіоні). Без такої аналітичної інформації про реальний розклад політичних сил практично неможливо ні розробити стратегію виборчої кампанії, ні підготувати програму кандидата, ні правильно розподілити фінансово-матеріальні та інші ресурси, виділені (зібрані) на кампанію. Головним чином потрібно мати об'єктивну інформацію стосовно:

• історико-географічних особливостей округу (регіону);

• соціально-демографічних, економічних характеристик, проблем, перспектив розвитку округу (регіону);

• наявності та особливостей діяльності політичних партій, громадських організацій, об'єднань, неформальних об'єднань тощо;особливостей округу, регіону (межі виборчих дільниць, кварталів вулиць із зазначенням кількості виборців, їхнього соціального статусу, професій);

• особливостей минулих виборчих кампаній у цьому окрузі (регіоні);

• наявності авторитетних осіб, державних діячів, лідерів партій, громадських, неформальних об'єднань;

• наявності та впливовості засобів масової інформації;

• даних про суперників кандидата (його слабкі й сильні сторони) та ін.

Важливо також глибоко проаналізувати, чому, за яких обставин переміг у цьому окрузі (регіоні) попередній політичний лідер, громадський діяч. Не зайвим буде визначити і своєрідний рейтинг (престиж, авторитет, статус) тієї чи іншої організації, структури, об'єднання тощо. Черговим важливим етапом виборчої кампанії є розробка програми кандидата. її, зрозуміло, можна готувати лише тоді, коли зроблено всю попередню роботу, маючи дані про ситуацію у виборчому окрузі (регіоні).

При підготовці програми варто врахувати такі основні вимоги:

1. Програма по суті має містити відповіді й основні способи вирішення проблем, які є у виборчому окрузі, регіоні і які найбільше хвилюють виборців — соціально-економічні, політичні, духовні, культурологічні, правові тощо.

2. Структурно програма має складатися з кількох основних блоків, не містити дріб'язкових питань.

3. Програма за змістом, стилем викладу повинна бути доступною, зрозумілою виборцям.

Як правило, мають бути розроблені три моделі програми.

Перша — широка, об'ємна, з усіма деталями її практичної реалізації. Такою програмою користуються усі, хто проводить виборчу кампанію, але до широкого загалу вона, як правило, не доводиться.

Друга програма коротша (4-6 стор.), її оприлюднюють серед широкого загалу, в засобах масової інформації, використовують на виборчих дільницях, розклеюють на будинках, парканах тощо.

Третя — це найкоротший варіант програми, оформлений власне у вигляді окремих фраз, гасел, закликів. Як правило, це своєрідна програма-листівка, яку використовують для найпростішого оприлюднення цілей, мети діяльності кандидата.

Готуючи будь-який варіант програми, починають з найдетальні-шого, обов'язково дбаючи про те, щоб у ньому не було:

слабких місць, за які могли б "вчепитися" суперники, які можна до того ж піддати сумніву, а то й критиці;

пустопорожніх обіцянок, яким "власне" не повірять і самі виборці;

пунктів і позицій, що повторюють пункти програм інших кандидатів.

Коли програму підготовлено, узгоджено, вивірено, слід приступати до детального розписування об'ємного, деталізованого плану проведення кампанії власне як такої. Вона повинна передбачати:

• задекларовану причетність кандидата до тієї політичної сили, руху, блоку, структури чи навіть окремих авторитетних осіб, які справді є авторитетними і визнаними у цьому окрузі (регіоні);

• створення певного контрасту між кандидатом і його суперниками;

• ставку на базову соціально-економічну чи іншу проблему, яка хвилює багатьох громадян і потребує свого нагального вирішення;

• створення якомога позитивнішого іміджу кандидата і негативного іміджу його суперників;

• утворення передвиборної коаліції (якщо в цьому є потреба);

• ставку на певні владні структури, авторитетних політиків, впливових осіб;

• ставку на відповідні засоби масової інформації;

• деморалізацію своїх суперників, конкурентів.

Як правило, стратегію виборчої кампанії як загальний документ для всієї команди кандидата викладають стисло, а також у формі своєрідного плану конкретних дій із зазначенням термінів, відповідальних осіб тощо.

Характеристики

Список файлов реферата