118262 (713421), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Грушевський уважав, що логічним завершенням запитів національного розвитку будь-якої народності є проголошення суверенітету і незалежності. Відсутність політичної самостійності, на його думку, можлива лише за панування ефективного громадського ладу, раціонального державного управління. Ось чому він довгий час відстоював ідею перебудови Росії на федеративних засадах, де б Україна була одним із суб'єктів федерації і лише в IV Універсалі Грушевський відійшов від цієї позиції, проголосивши державну самостійність України.

Проблеми державності України стояли в центрі уваги і В.Винниченка (1880-1951). Ядром його політичної концепції була остаточна переконаність у тому, що найкращим засобом збереження життя і розвитку кожної нації є державність. "Нація без державності, на думку В.Винниченка, - є покалічений людський колективний організм. Через те так жагуче всі так звані "не державні нації" прагнуть своєї держави, через так самовіддано окремі члени її віддають сили свої на здобуття її й тому з такою ненавистю ставляться до тих, хто стоїть на заваді цьому, себто, які тримають їхній колектив у покаліченому стані".

Розроблена В. Винниченком концепція державності України ґрунтувалася на принципах соціалізму та федералізму. Він уважав, що через міжнародне становище політична незалежність України неможлива. Реальним ідеалом в існуючих умовах, на його думку, є автономія України у складі Російської Федерації. Однак пізніше , В.Винниченко у праці "Відродження нації" переглядає свої позиції ' стосовно федерації з Росією. Взявши до уваги, що почуття панівної нації у росіян швидко не зникне, він приходить до висновку про політичну незалежність української нації, тобто еволюціонує від ідеї української культурно-національної автономії у складі Російської Федерації до відродження української державності та незалежності.

Ідея незалежної української державності була центральною і в творчості представників ще двох напрямків політичної думки націоналістичного і націонал-демократичного. Найвідомішими представниками націоналістичного напрямку є М.Міхновський (1873-1924) та Д.Донцов (1883-1973).

М. Міхновський є автором промови "Самостійна Україна", яка стала програмним документом утвореної 1900 року у Харкові Української революційної партії і вважається першим програмним документом українського націоналізму. Він уважав, що "державна самостійність - це національний ідеал у ділянці міжнародних відносин". Думки М.Міхновського про необхідність рішучого відмежування України від Росії, акцент на силових методах досягнення національно-визвольної мети, а також проголошення етнічного принципу формування нації (Україна для українців) лягли в основу націоналістичної ідеології.

Помітне місце у формуванні та встановленні української національної свідомості й ідеології належить політичній доктрині Д.Донцова, який поклав початок течії так званого "інтегрального націоналізму". Ця течія в націоналізмі почала зароджуватися в і останній чверті XIX ст. і її характерними рисами є крайній радикалізм, войовничість, експансіонізм. Суть його націоналістичної теорії найбільш повно викладена в працях "Підстави нашої політики"(1921), "Націоналізм"( 1926), "Дух нашої давнини"(1944). Інтегральний націоналізм передбачає пристрасне ставлення до світу і є своєрідною формою світогляду, який покликаний об'єднати населення в народ і перетворити його в націю. Воля має бути зорієнтована на боротьбу за поширення української ідеї та національне визволення. На думку Д.Донцова, нація - це об'єднання мільйонів воль довкола спільного ідеалу панування певної етнічної групи над територією, яку вона дістала в спадщину від батьків і яку хоче залишити дітям.

У роки панування радянського політичного режиму політологічна думка в Україні фактично перестала розвиватися, оскільки вона була репрезентована таким догматичним вченням, як науковий комунізм" з його виправдально-захисними функціями.; Певним чином вона збагатилася ідеями, народженими дисидентським рухом 60-80-их років, який став завершенням майже вікової духовно-політичної еволюції української інтелігенції, підсумком розвитку її ідейних традицій. Передбачення, які містилися в її вимогах були пріоритетними у постановці всіх політичних і національних проблем наступних років нашої історії, що передували встановленню державної незалежності України.

Дальшого розвитку українська політична думка набула в Декларації про державний суверенітет України (16.VII. 1990), Акті про державну незалежність України (24.VIII.1991) та Конституції України (28. VI. 1996).

Література

1. Винниченко В. Відродження нації. В 3-х частинах - К., 1990.

2. Гелей С. Ідея української державності в історичних працях В.Липинського // Український час.- 1994. -№1.

3. Грицак Я. Іван Франко в еволюції української політичної думки // Сучасність, -1994. - №9.

4. Грушсвський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. - К., 1991.

5. Драгоманов М. Вибране. - К.. 1991.

6. Круглашов А. Драма інтелектуала: політичні ідеї М.Драгоманова. - Чернівці, -2000.

7. Кухта Б. З історії української політичної думки. - К., 1994.

8. Муляр В.І. Політологія. Курс лекцій. - К., 2003.

9. Політологія / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К., 2001.

10. Політологія / За ред. О.І.Семківа. - Львів, 1994.

11. Політологія. Кінець XIX - початок XX ст.: Хрестоматія / За ред. О.І.Семківа. -Львів., 1996.

12. Потульницький В. Історія української політології. - К., 1992.

13. Скиба В., Горбатенко В., Туренко В. Вступ до політології. - К., 1998.

14. Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т.-К., 2001.

15. Українська суспільно-політична думка у XX ст.: документи і матеріали. - К., 1994.

16. Франко І.Я. Філософські праці. Збірник творів у 50-ти томах. - К., 1986. - Т.45.

17. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки). - К., 2002

Характеристики

Список файлов реферата