118145 (713297), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Були продовжувачі й ідеї К. Левицького про Україну, як оборонний вал Європи перед Росією. Так, наприклад, Є. Онацький у ряді статей, що друкувалися в західних країнах, зокрема в Італії, знову пропагував ці ідеї про Україну, як арену «боротьби між двома цивілізаціями: азіатською і середземноморською... а український народ, – твердив він, - був завжди авангардом Європи проти навали азіатів».

У той же час серед західноукраїнського громадянства були поширені думки М. Костомарова, М. Драгоманова, М. Грушевського. І тому подібні ідеї сприймалися, особливо людьми старшого покоління, досить стримано. Дещо на інших позиціях стояв Ю. Липа, який, враховуючи українські реалії, виступив з думкою про формування української раси. Спираючись на археологічні дані, він писав, що пращурами української раси були доісторичні трипільські, готські і геленські (елінські) елементи. Липа не вважав, що раси це якісь біологічні особливі ознаки, а це особливості «...нашого думання, психології. Раса відрізняється одна від одної більше своєю психологією, своїми протореними дорогами в думанні й поведінці, навіть своїми духовними звичками, більш, ніж будовою тіла». Розглядаючи місце цих поглядів в українській політичній думці тих часів, можна навести думку діяча радикальної партії Г. Дмитріва, який після Другої світової війни писав, що «на галицьку молодь мала більший вплив книжка Д. Донцова, а на емігрантську та наддніпрянську молодь мала більший вплив книжка Ю. Липи».

Таким чином, представники різних, іноді протилежних напрямків, із принципово відмінних ідеологічних засад, із часом під впливом свого бачення реальних процесів у житті України вже в перші десятиріччя XX ст. дедалі більше схилялися до висновку, що державна самостійність, утвердження політично-суверенної України є вирішальним і єдино можливим чинником національного відродження її народу.

Висновок:

політичні теорії змогли з’явитись тільки з утворенням політичного життя суспільства і появою держави.

Різна соціально-історична ситуація, різні наукові основи розвитку, різні політичні й національні традиції зумовлюють особливості національних шкіл і національних підходів у політичній науці.

З початку ХХ століття в науці про політику утверджуються різні напрямки і шляхи, визначаються найважливіші теоретичні орієнтації і концепції.

Характеристики

Список файлов реферата