118096 (713250), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Макіавеллі вважає, що спільнота людей розумніша за володаря, у чому він не згоден з античними філософами та деякими сучасниками (наприклад, Франческо Гвіччадіні, з яким часто порівнюють Макіавеллі, писав: "Схильності і рішення народів настільки оманливі і так часто надихнуті випадковістю, а не розумом, що той, хто будує своє життя, спираючись тільки на надію піднятися за допомогою народу, в тому мало здорового глузду; він більше розраховує на випадок, ніж на розум." [4, с.220]. Проте він не закликає приділяти багато уваги народному невдоволенню: "Люди сміливі в промовах, що засуджують рішення влади, але перед обличчям покарання вони стають боязливими". [2, с.244] Таким чином, можна не звертати уваги на критику, що шириться серед народу, якщо ти маєш достатньо сил для того, щоб приборкати народ, або якщо народ немає кому очолити. Привід для занепокоєння є тоді, коли народне невдоволення спричинене втратою свободи чи володаря, що ще живий і мав великий авторитет серед людей.

Про справедливі обвинувачення та наклепи

Важливим для збереження свободи є те, щоб у республіці виносили справедливі обвинувачення, але разом з тим, не будували наклепи.

Справедливі обвинувачення важливі для гарного функціонування республіки з двох причин: по-перше, зі страху бути обвинуваченими ніхто не насмілиться чинити злочини проти держави - тобто можна убезпечити себе від зрад; по-друге, це законний спосіб дати вихід пристрастям, що неминуче закипають у республіках навколо окремих громадян, таким чином, щоб не нашкодити республіці - все, що робиться за громадянською процедурою, не може принести шкоди республіці.

Наклеп навпаки, шкідливий, тому що призводить до того, що держава втрачає свободу. Виникає він через відсутність легального обвинувачення як способу виходу пристрастей, що існують в народі.

Звинувачувати необхідно відкрито; якщо звинувачення справедливе, обвинувачувачів необхідно або нагороджувати або принаймні залишати безнаказанними. За наклепи ж необхідно карати. [див.2, c.129-135]

В правильно організованих республіках за заслуги нагороджують, а за злочини карають, причому одне не врівноважує інше. Інакше славетний громадянин може вирішити, що він має право безнаказанно чинити що завгодно, що веде до загибелі держави. За заслуги ж треба нагороджувати - навіть непомірна з заслугами винагорода сприймається як щось почесне. Крім того, закони мають поширюватись не тільки на простих громадян, але і на владу, тому що інакше це призводить до розбещення народу і призводить до краху держави.

Республіка не може собі дозволити бути невдячною щодо своїх підданих. Невдячність походить від недовіри та скупості. У Рим це вирішувалось тим, що громадяни - незалежно від того, яке місце вони займали у суспільстві, всі ходили на війну, що породжувало багато доблесних лідерів, у яких ніхто не сумнівався.

Висновки

Розглянувши працю Нікколо Макіавеллі "Роздуми про перші десять книг Тіта Лівія" можна дійти кількох висновків.

Основна задача будь-якої республіки - зберігати свою свободу. Макіавеллі наводить ще й іншу - завоювання нових володінь, але це, на мою думку, не можливо без збереження свободи. Свобода зберігається там, де влада і народ можуть дійти консенсусу. Це складно, але можливо при правильній організації державної влади. Найкращою формою правління є змішана форма, що включає в себе елементи всіх трьох Арістотелівських "правильних" форм держави - виборного голову держави, аристократичний Сенат і представництво народу. Виборність, на мою думку, є ключовою, оскільки всі проблеми у відносинах між владою та народом починаються з впровадження спадкового правління. Влада не має існувати сама заради себе, не має оточувати себе розкошами. Основна задача влади за республіканського типу правління - охорона свободи.

Люди за своєю природою у Макіавеллі піклуються лише про свої власні егоїстичні інтереси, що й призводить до проблем між владою та підвладними, тому той, хто вводить закони має це обов’язково враховувати. Основна проблема полягає в тому, що люди або пригноблюють, або є пригнобленими. Суперечки між Сенатом та плебсом у давньому Римі з’являлися через те, що влада переходила від одних до інших, і ті, хто були при владі, починали утискати тих, хто влади не мав, що породжувало у них невдоволення владою та різні заколоти. Таким чином, влада в республіці не повинна пригноблювати підвладних, тому що це призводить до масових заворушень.

Певним чином, можна сказати, що Макіавеллі закликає тримати підвладних у страху, але мова тут не йде про якісь масові репресії, скоріше про те, що піддані мають боятися законної і справедливої кари. Він говорить, що справедливе, відкрите обвинувачення є дуже важливим правом того, хто охороняє свободу (тобто влади), оскільки воно є дуже корисним для держави - допомагає запобігти злочинам проти держави та дає вихід напрузі, що неминуче виникає в суспільстві. Але обвинувачення обов’язково має бути справедливим, оскільки наклеп навпаки збурює народ.

Загалом, протистояння влади та підвладних має певні позитивні моменти - воно певною мірою допомагає виробити найкращі закони для держави, вдосконалити суспільний лад. Але все має бути в міру, тому що занадто сильне протистояння розвалює державу. Але, виходячи з міркувань про форми держави, таке протистояння виникає або коли у державі встановлюється "поганий" (за Аристотелем) тип правління, або коли у місті занадто розбещений народ. В такому випадку, на мою думку, протистояння може мати як позитивний, так і негативний наслідок. В кращому випадку погана влада повалюється, а на її місці встановлюється гарна, з урахуванням помилок, що були. В гіршому - держава втрачає свободу.

Влада не повинна загрожувати інтересам населення - їх власності, безпеці, честі, утискати їх права, бути невдячною, тому що це провокує людей на змови, на залучення зовнішніх ворогів цієї влади. Завдання влади, за Макіавеллі - встановлювати гарні закони та слідкувати за їх виконанням, слідкувати за тим, щоб люди у місті занадто не розбещувались, що сприяє зміцненню держави та допомагає зберігати її незалежність. При цьому влада має вести себе так, щоб не викликати ненависті у підвладних.

Отже, на мою думку, основною проблемою відносин між владою та підвладними є баланс між інтересами тих і інших, так, щоб держава залишалась сильною і єдиною.

Більшість ідей Макіавеллі випливає з тієї ситуації, що склалася в Флоренції в часи його життя.

Література

1. Никколо Макиавелли - биография, труды. http://www.politnauka.org/ person/makiavelli. php

2. Государь: Трактаты: Пер. с итал. / Н. Макьявелли. - М.: ООО "Издательство АСТ", 2004. - 509, [3] с. - (Классическая и современная проза)

3. Рассел Б. История западной философии. http://www.vuzlib.net/ beta3/html/1/22352/

4. Франческо Гвиччардини. Сочинения. - М.: Academia, 1934. - 549с.

5. http://www.infanata.org/2007/09/29/franchesko-gvichchardini. - sochinenija.html

6. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. - 2-е вид., стереотип. - К.: Либідь, 2006. - 480с.

7. Кіндер Г., Хільгеман В. Всесвітня історія: dtv-Atlas: Пер. з нім. / Худож. Гаральд і Рут Букор; Наук. Ред. Пер.: А.Г. Слюсаренко, О.Ф. Іванов. - К.: Знання - Прес, 2001. - 631с.: іл. .

Характеристики

Список файлов реферата