117831 (713012), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Наприкінці квітня Ллойд Джордж почав спроби досягти "нафтового" угоди з Радянською Росією. Він хотів одержати право на експлуатацію кавказької нафти. Але радянська делегація не пішла й на це. Небажання сторін змінити свою позицію прирікало конференцію на невдачу.

Однак Ллойд Джордж не втрачав оптимізму. Він заявив, що на Гаазькій конференції "боротьба за мир буде продовжена". Але в Гаагу не поїхав, надавши вирішувати питання офіційної дипломатії.

В 1922 році кохана Ллойд Джорджа Френсис Стивенсон придбала для нього маєток Рис у графстві Сассекс. З 1923 року він постійно жив тут разом із Френсис, лише зрідка приїжджаючи в столицю.

Падіння коаліційного уряду Ллойд Джорджа стало неминучим, після того як глава кабінету не зміг домогтися поступок з боку Рад, завоювати ринок збуту для англійського вугілля в Північній Європі й кращі можливості конкуренції для виробів англійської індустрії в Центральній Європі й т.п. Одержавши відставку, Ллойд Джордж в 1923 році зробив поїздку в США й Канаду. У США "лідер старої Європи" зустрівся із президентом Кулиджем, розкурив "трубку миру" з вождями індійських племен, вимовив безліч мов...

До початку 1930-х років Ллойд Джордж залишався найбільш відомим політичним діячем Заходу. Екс-прем'єр довгий час був упевнений, що "країна призве його".

У серпні 1931 року Макдональд сформував "національне" уряд. На жаль, Ллойд Джордж був важко хворий; у новому кабінеті його ім'я не значилося. У листопаді 1931 року після позачергових виборів і розколу лібералів на три групи він склав із себе повноваження лідера партії.

З кінця 1920-х років Девід зробив далекі подорожі: у Бразилію, Єгипет, Індію й Цейлон, лікувався на Ямайці. В 1932 році його здоров'я повністю відновилося. Ллойд Джордж за допомогою штату секретарів написав спогаду про війну й післявоєнне врегулювання. "Військові мемуари" принесли авторові рекордні гонорари й читацький успіх.

У вересні 1936 року відбувся візит Ллойд Джорджа в Німеччину. Він високо відгукнувся про Гітлера. І тільки вторгнення фашистів в Іспанію змусило його змінити своя думка. Ллойд Джордж критикував "мюнхенський" курс Чемберлена, енергійно виступаючи за зближення не тільки із Францією, але й СРСР. Під час зовнішньополітичних дебатів у травні 1939 року він призивав домовитися з Росією.

Останній раз Ллойд Джордж зіграв значну роль у політичному житті 8 травня 1940 року, коли в палаті громад депутати зажадали догляду Чемберлена. Той зберігав незворушність і говорив про необхідність "жертв" з боку всіх і кожного. Чемберлен "призиває до жертви", викликнув тоді Ллойд Джордж, нехай же він "подасть приклад" і вийде у відставку - "ніщо так не посприяє перемозі".

Через два дні нову коаліцію очолив Черчілль. Він запропонував Ллойд Джорджеві ввійти в уряд. Той відповів відмовою, як відхилив і пропозицію стати послом у США...

На початку 1941 року Ллойд Джордж одержав звістку про те, що Маргарет, що давно вже жила в Бриччите, перебуває при смерті. Він поїхав до неї, але спізнився - Мегги вже не було в живі...

До 1944 року Ллойд Джордж майже безвиїзно жив у Чорті. Після нападу Німеччини на СРСР він відразу ж висловився за єдність дій Англії й Радянського Союзу.

У жовтні 1943 року без свідків відбулося весілля Ллойд Джорджа із Френсис Стивенсон. Незабаром лікарі виявили в нього ракову пухлину. Хвороба розвивалася швидко... Восени 1944 року Ллойд Джордж із дружиною переїхав на ферму поблизу Лланистамдви. Під Новий рік він брав участь у дитячому святі. Знаменитий оратор Ллойд Джордж, звертаючись до дітей, уже не міг зв'язати кілька слів. Він ще слухав читання романів Диккенса, радувався перемогам союзників, хотів виголосити промову про світ. Уже не в нижній палаті, а в палаті перів. Давній супротивник лордів прийняв титул графа... Але життя швидко вгасало. 26 березня 1945 року "маленького валлийца" не стало. Девіда Ллойд Джорджа поховали на березі ріки Двайфор - там, де пройшло його дитинство.

1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СОЦІАЛЬНИХ РЕФОРМ

На початку ХХ століття виникає нова історична й соціально-політична ситуація, головна характеристика якої - наростаюча масова незадоволеність капіталістичною, імперіалістичною системою. Система випробовується на міцність, якщо не на розрив, по трьох лініях. Перша лінія - відносини між розвиненими індустріальними країнами. Країни, що перебувають в авангарді світового розвитку й обладаючі найбільшої економічної, а також військовою чинністю, прагнуть до переділу миру й сфер впливу у світі, і на цьому поприщі зіштовхуються один з одним у кривавій сутичці. Ця лінія розглянута в попередній лекції. Друга лінія - це відносини між метрополіями й колоніями. Народи колоній не приймають тих несправедливих умов існування й тих правил взаємин, які диктують їм розвинені індустріальні країни. Відбувається пробудження національно-визвольних рухів, потенціал їх досить великий - його вистачить на весь ХХ століття. А третій сигнал небезпеки для системи виходить від атакуючих її робочих мас індустріальних країн.

У широкому плані, історія ХХ століття - це перехід від аграрного типу виробництва до індустріального виробництва, від аграрних суспільств до індустріального. Відповідно змінюється роль робітничого класу. Чисельність його росте, і в деяких країнах Заходу робітники виявляються в більшості. В Англії в переддень Першої світової війни робітники становлять до 70% самодіяльного населення. На початку століття робітник, пролетар - центральна соціальна фігура кожної розвитий країни Заходу, будь те Англія, або США, або Німеччина, або Італія.

А умови існування робітників і їхніх родин, скажемо так, недостатні. Праця робітників залишається важким, оплачується погано, триває експлуатація й жіночої й дитячої праці. Для європейських, та й для американських міст початку ХХ століття, типові бедные робітники квартали й нетрі. При цьому підприємці, спонукувані конкуренцією, вичавлюють із робітників усе, що можуть.

Викид величезної маси в міста, швидке розвитком індустріальної цивілізації породили в Західній Європі соціальна напруга. Виникло масове, і для спокою, а можливо, навіть і для самого існування буржуазії вкрай небезпечне, масове почуття непримиренності інтересів багатих і бідних класів суспільства. Деякі ідеологи пролетаріату говорили навіть про війну на знищення між багатими й бідними. Соціально-класові протиріччя нерідко досягали розжарення класової ненависті.

Новим явищем стали загальнонаціональні страйки. В Англії, наприклад, це були страйку шахтарів, портових докерів, залізничників. Не раз вони зупиняли життя багатьох міст. У серпні 1911 р. весь Лондон фактично перейшов у руки страйкарів - у місто довелося вводити регулярні війська.

Але ж цей час розширення виборчих прав громадян, переходу до загального виборчого права. Воно уведено поки лише для чоловіків, і в ряді країн власники мають помітні виборчі переваги перед тими, хто не має власності. Убогість взагалі не може голосувати, і, у цілому, виборчим правом у Європі й Америці користується поки порядку 30-40 відсотків населення.

Відповідаючи на виклики часу й протиставляючи свою позицію соціалістичної, найбільш рішучі, гнучкі й далекоглядні діячі старого миру, лідери буржуазних партій проголошують курс на соціальні реформи, які пропонується проводити з ініціативи представників буржуазії, але від імені й в інтересах всіх класів суспільства.

Першим зважився "вмонтувати" робітничий клас у сферу впливу традиційної буржуазної держави Отто фон Бісмарк, геніальний об'єднувач і реформатор Німеччини. Вражений Паризькою Комуною (1871 р.), що Бісмарк мав можливість спостерігати поблизу, канцлер Другого Рейха став ініціатором виняткового закону проти соціалістів. Фактично він вирішив поставити соціалістичну партію поза законом. И - не зміг. Цей винятковий закон проти соціалістів діяв у Німеччині досить тривалий час ( 80-е рр.), але СДПГ збереглася, і навіть зміцніла, і вийшла із цього випробування впливовою парламентською партією. До моменту скасування виняткового закону соціалісти мали 50 щоденних газет по всій Німеччині.

Але одночасно Бісмарк спробував перехопити в соціалістів ініціативу в рішенні робочого питання й зробити так, щоб інтереси німецьких робітників представляло й захищало державу. При Бісмарку було організовано державне соціальне страхування, уведені державні пенсії по старості й інвалідності, державні компенсації за виробничий травматизм, державне регулювання тривалості робочого дня, жіночої й дитячої праці й т.д. Дечого він домігся. Робітники не втратили довіри до соціалістів, але вони стали набагато більше довіряти державі Бісмарка. Це називалося державний соціалізм, або "поліцейський соціалізм", тому що й поліцію Бісмарк уміло залучив до опіки над робочим рухом. Ллойд Джордж, один з лідерів британських лібералів, - класичний тип буржуазного соціального реформатора.

Майстрами соціального реформізму зарекомендували себе британські ліберали. У своїх політичних формулюваннях ліберали добре враховували прагнення народу до соціальних реформ. Автором гнучкої версії буржуазного реформізму й однієї із самих значних політичних фігур європейської історії перших десятиліть минулого століття став англієць Девід Ллойд Джордж, син учителі, адвокат, один з лідерів ліберальної партії Великобританії. Ллойд Джордж стояв за державне посередництво між робітниками й підприємцями. Консерватори й праве крило його власної партії оголосили його чи не червоним - за те, що він провів у парламенті прогресивний податок на більші стани й високі доходи.

В 1909 році Ллойд Джордж вийшов у парламент із ідеєю "народного бюджету" - введення "надналогу" на високі доходи. Гроші повинні були піти на соціальні й військові потреби (будівництво дредноутів). З 1908 року в Англії були уведені пенсії по старості - для тих, кому перевалило за 70, а також державне страхування - у спеціальний фонд відраховували кошти держава, роботодавці й самі робітники, кошти ці йшли на безкоштовне медичне обслуговування, на виплати через хворобу, по втраті працездатності, по материнству. А для будівельників, наприклад, і на тимчасові допомога з безробіття. Це була новизна, що адже переважали раніше в керма державного корабля консервативні ідеологи увесь час повторювали, що державна допомога тільки розхолоджує трудящих, заважає їм самим "устати на ноги". Він був спочатку міністром праці, потім міністром фінансів, нарешті, прем'єр-міністром, і завжди послідовно проводив лінію на підвищення ролі держави в рішенні соціальних питань (тривалість робочого дня, умови праці й т.д.). Наприклад, робітники всі наполегливіше вимагали переходу від 10 до 8-вартового робочому дню. І уряд проводить через парламент закон про те, щоб не скрізь, а поки на окремих виробництвах (для гірників, що працюють у нічну зміну) 8-вартовий день був уведений. З ініціативи буржуазних реформаторів держава бере на себе рішення питань утворення, уводячи й підсилюючи безкоштовне утворення, затверджуючи світський, а не церковний характер утворення. У цьому теж минулому досягнуті чималі успіхи.

1. СОЦИАЛЬНІ РЕФОРМИ ДЕВІДА ЛЛОЙДА

Перехід влади до лібералів був здатний, у який те мері перешкодити підйому, що насувається, робочого руху. Ліберали пропонували проводити внутрішню політику шляхом поступок і реформ. У той час, як консерватори проводили в життя політикові твердого придушення політичної самостійності робітничого класу, про що свідчить і справу Таффської долини, і процес Осборна. Спільницею лібералів у цьому питанні могла стати лейбористська партія, що з'явилася в 1900 р. У лейбористській партії складалися багато діячів фабіанського суспільства, які ще в к. ХIХ в. призивали переглянути закон про бідних 1834р. По багатьом питанням соціальної політики погляди керівників обох партій були близькі. Між ліберальною й лейбористською партіями був укладений неформальний союз із проблем внутрішньої політики. "Ми -заявив Ллойд Джордж у жовтні 1910 р. у Кардифі, - повинні врахувати, що дотепер не було спроб протидіяти поширенню соціалізму серед робітників. Нам потрібно сприяння робочої партії, щоб указати напрямок політики лібералізму й дати чинність і вміння його авангарду. Якби спритні люди, які думають, що вони зараз щонайкраще служать прогресу, намагаючись розгромити лібералізм, направили свої здатності на те, щоб зміцнити лібералізм і зробити його розумним, - вони зробили б прогресу більше високу й значиму послугу. Парламент не зробив нічого для усунення соціального нестатку, ганебно поганих житлових умов і вбогості, для усунення причин потреби" (7). Настрою в суспільстві наочно продемонстрували перші на початку століття результати виборів у Парламент, які ясно свідчили про невдоволення більшої частини електорату планами консерваторів у сфері внутрішньої політики.

Наприкінці 1905 р. ліберали вперше в цьому столітті сформували кабінет на чолі з Г. Кемпбелл-Баннерманом . Треба відразу ж відзначити, що новий кабінет відрізнявся по своєму складі від колишніх і може бути вже по цьомуе викликав надії на зміни . Справа в тому, що колишні кабінети складалися майже цілком із земельних власників ; з 1906 р. у Парламенті стали превалювати люди з капіталом і професійними політиками. Канцлером казначейства став Г. Асквит. Ліберали в цьому уряді мали міцну більшість.

Економічна ситуація у Великобританії, до моменту приходу консервативної опозиційної партії, явно перебувала не в кращому стані, що природно відображалося й, на без того тяжкому становищі простого народу. Ліберали, у сформованій обстановці, запропонували проект реформ по підвищенню життєвого рівня робітничого класу. Соціальні реформи повинні були початися із введення урядом пенсійних виплат старим людям. У підготовці законопроекту по пенсіях, передбачалася участь багатьох членів уряду, але, безсумнівно, що визначає фігурою повинен був стати Г. Асквит. У подальші плани реформаторів входило поліпшення функціонування міністерства торгівлі. Було намічене створення трудових бірж і в наступному бюджеті 1909р., з'єднавши всі накопичені ресурси, стимулювати промисловий розвиток і подальше розгортання реформ. І, нарешті, третьою стадією в 1910 р., повинен був стати проект закону страхування через хворобу, що готовив Д. Ллойд Джордж. Фінальним акордом, планувалося провести закон про страхування по безробіттю, розроблювальний У. Черчіллем. Такі були стратегічні плани реформаторів.

У Німеччині вже був живий приклад аналогічних реформ проведених в 1880-х рр. канцлером О. Бісмарком. Вони були апробовані й дали позитивні результати . 17 листопада 1881 р., О. Бісмарк оголосив про внесення в рейхстаг серії законопроектів про соціальне страхування, а також проголосив намір створити з метою вишукування необхідних коштів "корпоративні товариства під державною охороною й при державному заохоченні".

З метою ознайомлення з німецьким досвідом, у Німеччину їздили багато членів ліберальної партії на початку Ххв., а після відвідування цієї країни Д. Ллойд Джорджом, їм з У. Черчіллем був вироблений уже згаданий стратегічний план дії. Треба відзначити, що Г. Асквит, Д. Ллойд Джордж і У. Черчілль задумували реформи, як систему соціального законодавства для допомоги не всім, а головним чином звичайним робочим родинам у їхній боротьбі за виживання, створивши альтернативу так ненавидимому пролетаріатом закону по бідності. Згідно Ллойд Джорджеві: " Це проблеми хворих і немічних людей, всіх тих, хто не здатний знайти шляхів заробляння коштів до існування ... це проблеми, з якими держава теж повинне мати справу і якими зневажало занадто довго" (9).

В 1907 р. Г. Асквит, будучи ще канцлером казначейства, став використовувати бюджет як інструмент для соціальних перетворень. Уперше в бюджеті стали робити розмежування між заробленими й не заробленими доходами при сплаті податків. У той час податок, що стягується з капіталу понад 160 ф. ст. у рік становив 1 шилінг. М. Асквит наполіг на тому, що рівень податку на зароблені доходи, що доходять до 2 000 ф. ст. у рік, був знижений до 9 пенсів (10). Інші ж платили 1 шилінг, як і раніше.

У квітні 1908 р. у уряді відбулися зміни. М. Кемпбелл Баннерман оголосив про свою відставку, у зв'язку зі станом здоров'я. Пост прем'єр-міністра зайняв Г. Асквит. Канцлером казначейства став Д. Ллойд Джордж, а У. Черчілль очолив міністерство торгівлі. Незважаючи на те, що подання нового бюджету перебувало в компетенції канцлера казначейства, новий 1908 р. бюджет Г. Асквит оголосив сам, тому що в нього був включений законопроект про пенсії, що означала початок соціальних реформ.

Характеристики

Список файлов реферата