117767 (712981), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

6. Увесь спосіб життя людей визначається державними законами – таким уявляє собі автор «Держави» і «Законів» ідеальне людське співжиття. Але як цього досягти? Філософ пропонує ось який захід: щоб зробити громадян відданими державі, необхідно відняти у них все своє, все, що знаходиться у приватному обігу, і зробити його спільним. У цьому – кульмінація комунізму Платона.

Інакше кажучи, Платон вважає за необхідне ЗНИЩИТИ ПРИВАТНУ ВЛАСНІСТЬ з тим, щоб задля досягнення блаженного стану людського співжиття, УСУСПІЛЬНИТИ II, передати у повну і безстрокову державну власність. Як бачимо, навіть великий розум не застрахований від трагічних (особливо, якщо вони вперто переносяться в політичну сферу суспільного життя!) інтелектуальних помилок. Хто сьогодні стане заперечувати, що сама історія, увесь багатовіковий досвід людства винесли справедливий і, здається, остаточний присуд цій давній політичній ідеї? Хто не знає тепер, до чого веде на практиці суцільне знищення приватної власності? Характерно, що Платон був настільки одержимим ідеєю усуспільнення людського життя і професій, що своїми ідеальними законами забороняв мешканцям поліса займатися кількома ремеслами: за порушення і тут передбачалося жорстоке покарання.

Усі компоненти платонівської моделі ідеальної держави, насамперед названі вище, дали поштовх розвитку ідей, котрі в різні історичні періоди і в різних країнах тисячоліттями отруювали людську свідомість, логіка комуністичного світобачення нівечила політичний кругозір державних діячів. Філософські засади авторитетного античного автора, з віками набравши «багатокольорового» концептуального забарвлення, розбурхували ниці людські поривання. І зливались воєдино небезпечні політичні устремління благородних простаків і політичних фанатиків, революційних авантюристів і кримінальних злочинців! Аж доки не виник злочинно–терористичний державний устрій, який у XX столітті назвали тоталітарним режимом («закритим суспільством»).

У чому ж полягає принципова спорідненість платонізму з тоталітаризмом? Оскільки кінцевий стан історичного розвитку людського суспільства видається відомим, суспільство має бути економічно, політично та ідеологічно організоване таким чином, щоб максимально полегшити досягнення цього стану. При цьому все (свобода, гідність особи) приноситься в жертву утопічному майбутньому. Створюється такий тип суспільного устрою, коли держава привласнює собі функції управління не тільки у політичній, але й в економічній і духовній сферах, насильницьки регулює їх у дусі пануючої, орієнтованої на ідеальне майбутнє, ідеології.

Спільність (усуспільненість), рівність і колективізм – основні принципи людського співжиття у платонівській утопії. За такою ж, чи майже за такою, схемою утверджувались усі тоталітарні режими XX століття.

Ясна річ, Стародавня Греція не знала таких сучасних понять, як «відкрите суспільство», «закрите суспільство», «тоталітарний режим». Але глянути в далеку минувшину крізь призму самих цих категорій дуже слушно. По–перше, тому, що йдеться про одне й те ж саме суспільне явище, яке було і є в центрі політики, суспільно–політичного життя як античності, так і сучасності,– про людську свободу. Зауважимо, що сам Платон, вихований на грецькій свободі, владно накладає на неї руку, запропонувавши грекам суворо–деспотичний ідеал державного устрою. В цій парадоксальній обставині віддзеркалюється одна із духовних суперечностей сильних натур – вимагаючи свободи для себе, вони не визнають свободи для інших. Такі натури дуже небезпечні тим, що їх найчастіше приваблює саме сфера політики. Так було в усі часи, так і сьогодні.

Цікавий факт. Платон, як виявляється, не обмежувався чисто філософськими розумуваннями щодо ідеальної держави. Він вирішив здійснити «божественний задум» на практиці – надумав реалізувати план всеохоплюючої перебудови суспільного життя в одному із полісів. З цим філософ і приїхав у Сіракузи. Місцевого тирана цей план, схоже, неабияк зацікавив. Обидва вони вже ось–ось мали розпочати побудову «ідеальної» держави... Та чи прийнятним був цей план–проект для самих сіракузців, які довідались про приїзд Платона і його мету? Чи могло їм, скажімо, сподобатись те, що на початку втілення в життя платонового проекту передбачалось попередньо очистити державу від «непідходящих» людей, стративши або вигнавши їх? Не важко здогадатися, яке враження на греків міг справити Платонів задум.

Але сіракузці не розгубилися. Напередодні того, як цей експеримент мав розпочатися, вони дружно... здійснили двірцевий переворот! Владу захопив брат тирана, який уже зовсім інакше поставився до цього політичного проекту, до його автора. Платона було продано в рабство на один із середземноморських островів. І тільки чудо врятувало філософа: на невільницькому ринку невдаху випадково уздрів один із його давніх приятелів. Врешті–решт, друзі Платона викупили його із рабства, допомігши таким чином повернутися rope–політику до філософських занять. Як бачимо, питання політичної свободи і рабства Платон пізнавав і теоретично, і на практиці. Хоча в давньогрецькій мові ці категорії, зрозуміло, позначались іншими словами.

По–друге, вживаючи в ході узагальнень сучасну термінологію, ми маємо змогу краще зрозуміти та й активізувати довічну політичну проблему – держава і загальнолюдське благо. Платон–теоретик до потворного перебільшував можливості держави у розвитку суспільства, ЗВОДИВ ЇХ У АБСОЛЮТ. У цьому теж була його інтелектуальна драма. Знайомлячись із наступними темами, ми зрозуміємо, чому діяння політиків, спрямовані на створення за допомогою держави «раю на Землі», зводили суспільство до всеспопеляючої деспотії.

Висновок

Спільність (усуспільненість), рівність і колективізм – основні принципи людського співжиття у платонівській утопії. За такою ж, чи майже за такою, схемою утверджувались усі тоталітарні режими XX століття.

Ясна річ, Стародавня Греція не знала таких сучасних понять, як «відкрите суспільство», «закрите суспільство», «тоталітарний режим». Але глянути в далеку минувшину крізь призму самих цих категорій дуже слушно. По–перше, тому, що йдеться про одне й те ж саме суспільне явище, яке було і є в центрі політики, суспільно–політичного життя як античності, так і сучасності,– про людську свободу. Зауважимо, що сам Платон, вихований на грецькій свободі, владно накладає на неї руку, запропонувавши грекам суворо–деспотичний ідеал державного устрою. В цій парадоксальній обставині віддзеркалюється одна із духовних суперечностей сильних натур – вимагаючи свободи для себе, вони не визнають свободи для інших. Такі натури дуже небезпечні тим, що їх найчастіше приваблює саме сфера політики. Так було в усі часи, так і сьогодні.

Використана література

1.Вебер М. Избранные произведения. –М., 2000.

2.История политических и правовых учений. Древний мир. –М.,1988.

3.Мала енциклопедія етнодержавства. –К., 1996.

4.Політологічний енциклопедичний словник. –К..1997.

Характеристики

Список файлов реферата