117669 (712933), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

А надія на вихід з кризи через оновлення легітимності Верховної Ради шляхом нового голосування сьогодні виглядає наївною та перебільшеною, позаяк політична ситуація в державі ще більше погіршилася.

Отже, за усіх можливих варіантів немає жодного конструктивного. У жодній коаліції не йтиметься про виконання передвиборчих програм, реалізацію стратегії національного розвитку, усвідомлення громадянської нації, модернізацію економіки тощо. Вирішуватимуться виключно питання влади.

Про те, що головною причиною конституційної кризи є неучасть громадян у процесі обговорення та прийняття як Конституції Мороза-Кучми 1996 року, так і Конституції Мороза-Медведчука 2004 року доводилося писати й раніше.

Згадайте й ви, чи вповноважували кого-небудь приймати Конституцію від вашого імені?

Основний закон двічі приймали парламентарі, яких обирали не для цього. Першого разу найважливішим для них було уникнути власного розпуску президентом Кучмою, а у другому - акціонувати владу, унеможливити перегляд результатів приватизації основних матеріальних ресурсів.

Закінчилося тим, що політики власною діяльністю дискредитували обидва ці тексти - фактично розтоптали установчий договір і хочуть поділити Акціонерне товариство "Українська держава" на два-три ТОВ.

Хтось скаже, держава вже є, і конституція вже є, які можуть бути установчі збори? У тому то й справа, що назовні держава є, а от внутрішнього суверенітету вже немає.

Усі державні інститути й органи влади дискредитовано самими політиками у процесі боротьби за владу. Масові акції після Майдану-2004 також спаплюжені своїм відверто замовним і проплаченим характером.

У країні не діє ні пряма, ні представницька демократія, не справляються зі своїми функціями ні законодавча, ні виконавча, ні судова гілки влади. Це не просто системна криза - це логічний наслідок сну розуму через нехтування установчою владою. Можна прокидатись - нас вже обікрали…

Чи варто у такій ситуації громадянам голосувати, адже більшість із нас - не балотується, а наших інтересів, крім нас, не захистить ніхто?

Голосувати варто, але не за Верховну Раду і не за президента, а за установчу владу - Конституційну асамблею. Для чого? Щоб мати можливість тримати політиків під контролем громадської думки, а не дозволяти їх морочити нам голови, як зараз.

Крім того, державність сама по собі не мета, а лише інструмент для забезпечення інтересів громадян. Інтереси є? Є. Вони забезпечені державою? Ні.

Якщо політикам не до цього, то для громадян необхідність виправлення помилок, зроблених у процесі конституційного становлення української держави є нагальною необхідністю.

Суспільний (установчий) договір як комплекс принципів та правил співжиття в суспільстві - це справа самого громадянського суспільства, а влада - система забезпечення погодження, захисту та реалізації інтересів суспільства.

Конституцію має ухвалювати громадянське суспільство, щоб потім на правах автора контролювати дії тих громадян, що візьмуть на себе виконання політичних функцій у державі.

Сама ідея установчих зборів не нова, але якщо на початках незалежності її поділяли та пропагували (в міру можливостей) лише експерти й правозахисники та майже повністю ігнорували політики, то сьогодні ідея може оволодіти принаймні частиною мас.

Як про обнадійливу тенденцію можна говорити про звернення Громадянської асамблеї України до політиків з вимогою ухвалення нової Конституції спеціально створеним для цього органом.

Після виборів настане черга й політиків, які через усвідомлення власної безпорадності будуть змушені відкласти конфлікт та шукати зовнішнього арбітра. Найгірше - коли вони будуть це робити за межами держави…

Від початку передвиборчої кампанії різні політичні сили пропонують різноманітні варіанти проведення конституційної реформи в Україні. Вони включають в себе як різні співвідношення прав і повноважень органів влади, так і різні способи внесення змін до Основного Закону включно з ухваленням цілковито нового документу.

Будь-які спроби нав’язати суспільству штучну партійно-коаліційну конституцію рішенням парламенту, провести дорадчо-опитувальний, зі спірними питаннями, референдум або винести на всенародне голосування текст, розроблений виключно юристами-конституціалістами - будуть спробами маніпулювати громадською думкою та приречені на збурення нових суспільних конфліктів.

Це означатиме неефективність Конституції через невизнання її частиною суспільства та її тимчасовість, оскільки для руху країни вперед усе одно доведеться повертатися до відправної точки.

Подолати хронічну кризу можна вже лише вийшовши за межі партійно-парламентського формату - через ефективне сполучення переваг прямого народовладдя та представницької демократії. На це, за визначенням, здатні лише ті кваліфіковані громадяни, які фактично перебувають поза парламентом і поза партіями.

З одного боку, загальнонаціональний, колегіальний представницький орган державної влади спеціальної компетенції для наділення його легітимними повноваженнями має обиратися всенародно.

Про способи обрання Конституційної Асамблеї можна дискутувати на круглих столах та конференціях, і, звісно, у парламентській залі. Але враховуючи установчий характер, у ньому мають бути, насамперед, представлені не партії (з роз’єднуючими їх політичними інтересами), а територіальні громади (з об’єднуючими їх суспільними інтересами).

З іншого боку, очевидна необхідність професійної, фахової підготовки тексту Конституції, забезпечення його виваженого характеру. Конституційна асамблея має складатися з уповноважених (обраних спеціально для цього) народом делегатів, вимоги до яких, повинні бути суворішими ніж до народних депутатів України.

Це - кваліфікаційні вимоги, подібні до тих, які проходять судді - відповідна освіта, фах, вікова зрілість, володіння державною мовою, відсутність судимості тощо.

Також необхідно заборонити балотуватися до Конституційної асамблеї чинним членам парламенту, уряду, Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції, а також (!) президенту України… Через конфлікт інтересів, адже їхня влада - є встановленою, вторинною, похідною від установчої.

Тому Конституційна асамблея потрібна тут і тепер. Чим швидше настане усвідомлення цього - тим краще для країни.

Турботу "про безпеку громадян, збереження миру та дотримання Конституції" ми вже проходили. Янукович і його прибічники у сфері застосування подвійних стандартів нічим не відрізняються від Ющенка. Хоча ні, відрізняються. Віктор Андрійович порушував закони безсистемно і безглуздо. Його противники кожним порушенням зміцнювали свою владу. Вони робили це значно акуратніше і значно масштабніше. Політичний режим дедалі більше скидається на царювання Леоніда Даниловича. Використання силовиків для придушення інакодумства і взагалі неприйняття інакодумства як такого знову стає елементом державної політики. Досі чинниками відносного стримування були чисельна опозиція і такий-сякий президент, який володів правом вето. Що буде, коли впадуть і ці бастіони?

Ще не виданий президентський указ коаліціянти погрожують ігнорувати і називають його антиконституційним. Тим часом таку ухвалу може винести лише Конституційний суд. Президент на власний розсуд трактує Основний Закон, - обурюється регіонал Михайло Чечетов, - необхідно було почекати роз’яснення КС і вже тоді говорити про порушення Конституції й можливість розпуску. Дозволимо собі посперечатися.

Ющенко, у разі видання указу, не трактує, а застосовує норму Основного Закону. Противники мають право оскаржити нормативний акт, який вийде з-під його пера, у Конституційному суді, і тоді вже КС винесе рішення щодо його відповідності Конституції. А пану Чечетову ми пропонуємо згадати недавнє ухвалення Закону про Кабінет міністрів. Відповідність цілої низки його положень Основному Закону викликала сумнів, ціла низка норм оскаржувалася в КС. Але більшість не стала чекати рішення суддів - вона узаконила документ, який серйозно змінив механізм розподілу владних повноважень. А міністр юстиції Лавринович на запитання, чи не краще було дочекатися роз’яснень суду, відповів приблизно так: це наше право. Суд ухвалить рішення про неконституційність окремих норм або всього закону - ми його виконаємо. Президентові ж у такому праві Чечетов та його боси відмовляють.

Регіонали не менш гучно, ніж президент, сьогодні кричать про законність і мораль. Але який закон і яка мораль дозволяють їм фактично купувати обранців народу?

Помаранчеві нічого не зробили для захисту тендітних завоювань демократії. І немає жодної впевненості в тому, що два з гаком років помилок і поразок чогось їх навчили. Активність борців із "донцями" скидається на бажання одних зберегти рештки влади і прагнення інших у неї повернутися.

Нова влада не приховувала свого заперечення будь-яких завоювань помаранчевої революції. І немає жодної впевненості в тому, що вона відмовиться від свого бажання випалити все чуже їм розпеченим залізом.

Ті, кому доля демократії небайдужа, єдиним порятунком називають новий Майдан. Але чи можливий він? Кого, а головне - ради чого він має підтримати?

Те, що відбулося на межі 2004-го і 2005-го, було явищем. Те, що заплановано на сьогодні, - поки що лише технологія. Та підтримка була забезпечена вірою у світле завтра. Сьогодні нам пропонують підтримати одних "вчорашніх" у боротьбі з іншими "вчорашніми". У цьому різниця, якої не помічають або не хочуть помічати організатори нової революції. Це та різниця, якою зловживають представники нинішньої влади. Але проблема в тому, що кожен, хто вирішуватиме - йти чи не йти на акцію, мусить розуміти: незалежно від кольору уподобань чи безбарвності, пожинатимемо плоди битви у верхах ми всі. Скаже своє вагоме слово суспільство в цій ситуації чи ні - питання. А ось президент його сказати зобов’язаний. Яким воно буде і як відгукнеться?

Використана література

1. Брецко Ф.Ф. Основи держави і права. У 2-х кн. - Кн. .1. - Ужгород: Закарпаття, 1998.

2. Волинка К.Г. Теорія держави і права - Київ: Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП), 2003.

3. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник За редакцією В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком. 1997.

4. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенко С.Л. Теорія держави і права - Київ: Юрінком Інтер 2003.

5. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права - Київ: Юрінком Інтер, 1999.

6. Котюк В.О. Основи держави та права, К. 1995 р.;

7. Лівшиць Р.З. Теорія права. - М.: Инфра-М, 1999.

8. Медведчук В.В. Україна: актуальні проблеми розвитку суспільства, держави і права. - Київ, 1999.

9. Общая теория права и государства: Под ред. В. В. Лазарева. -М.: Юрист 1994.

10. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слюсаренко О.Л. Теорія держави і права Навч. посібник. - К., 2001.

11. Рабіновіч П.М. Основи загальної теорії права та держави - Київ: Атіка, 2001.

12. Теорія держави й права. Академічний курс в 2-х томах. Том2. / Під ред. проф. Марченко. - М. Зерцало, 1998.

13. Теорія держави й права. Курс лекцій. / Під ред. проф. М.Н. Марченко. - М.: Зерцало, 1996.

14. Хропанюк В.М. Теорія держави та права, М. “ДТД", 1996 р.

15. Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Петришина О.В. Загальна теорія держави і права - Харків: Право, 2002.

Характеристики

Список файлов реферата