117663 (712930), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Представляється доречним конкретизувати специфіку й потенціал структуралістського теоретичного аналізу політичних кліведжей й особливостей формування в цих умовах цивільного суспільства, розглянувши отримані на цій основі дані компаративних досліджень реальних політичних процесів. Таким прикладом може служити case-study структури політичних кліведжей і політичних конфліктів у Конго (колишній Заїр), проведеної К. Емизетом. Найбільший інтерес представляє розроблена їм універсальна модель політичних кліведжей й індекс, що дозволяє аналізувати дану концепцію в термінах і категоріях теорії політичної участі.
Модель політичних кліведжей відбиває наявність у будь-якому суспільстві декількох ліній, що визначають характер кліведжей. До цієї групи віднесені демографічні кліведжі (Demographic Cleavages), економічні (Socioeconomic Cleavages), корупція (Corruption), кожний з яких може автономно й незалежно детермінувати політичні кліведжі, а також впливати на них через важливий фактор - тіньову або неофіційну економіку (Unnoficial Economy), що виконує функцію мінімізації політичних кливеджей, з одного боку, і ослаблення політичної активності цивільного суспільства, з іншої.
Принципово і важливим представляється теоретичне положення структуралістського підходу про ролі фактора і його впливи на структуру кліведжей. Так, у конголезькому суспільстві домінуючою лінією у визначенні динаміки політичних кліведжей залишається суспільно-демографічна лінія, у рамках якої найбільш помітне вплив етнічного фактора. Підвищення ролі етнічної ідентифікації пов'язане з тим, що виникаючі в суспільстві етнічні утворення і їх інституалізація представляють громадянам реальну можливість знаходження певних владних повноважень. Збереження постколоніальної традиції в офіційній політиці лідерів африканських держав по заохоченню етнічної ідентичності й підтримки невеликих або локальних етнічних груп як інструмента збереження громадського порядку, сприяє тому, що фактор народності по силі впливу на політичні кліведжі перевершує фактора соціального статусу. Аналогічні випадки застосування стратегій, що передбачають опору на етнічний, а не статусний фактор, на наш погляд, перешкоджають створенню умов для формування середнього класу як основної соціальної бази цивільного суспільства.
Друге по значимості місце в конголезькому суспільстві займає регіональний фактор і пов'язане з ним поділ країни на сільськогосподарські або промислові, у цьому випадку міські райони проживання. Специфіка співвідношення фактора народності й регіонального фактора, зв'язаного в першу чергу з урбанізацією, сприяли активізації в цивільному суспільстві, що формується, Конго асоціацій мігрантів із сільськогосподарських районів, що поєднувалися на основі загальної потреби в адаптації до сучасних інститутів і соціальних ролей з опорою на зміцнення етнічних зв'язків. Домінуюча роль народності (у співвідношенні цього фактора з регіональним фактором) не була переборена й у ході проведених Мобуту демократичних перетворень періоду 1991-1992 р. XX в., заснованих на застосуванні стратегій зміцнення регіоналізму й ослаблення етнічних груп східних провінцій Конго за допомогою створення мереж з домінуючим впливом етнічних асоціацій його власного регіону. Така політика не тільки віддаліла Мобуту від східного регіону й послабила тим самим його позиції, але й привела до руйнування такого важливого каналу соціальної мобільності як утворення, замінивши його принципом регіоналізму, установленого як основний механізм входження конголезьких громадян у владу й впливи на неї.
В основі індексу політичних кліведжей Емизета - концепція політичної участі (Political Participation), під яким розуміються різновиди цивільної активності, спрямованої на те, щоб вплинути на структуру державного керування, систему виборів представників державної влади, на зміну проведеної державою політики. У цьому випадку є через насамперед політична участь Unconventional Political Participation: UNCOPOPA. Другий елемент індексу - відношення до політичних партій (Party Affiliation: PAf). Третій - політичний патронаж (Political Patronage: PAt).
Перші два елементи індексу UNCOPOPA - PAf - Pat розроблені з урахуванням тези, відповідно до якого політична участь являє собою форму виклику відносно влади з боку цивільного суспільства, що відбиває приватні інтереси громадян, які, уважається, суперечать інтересам правлячого класу. Індекс ураховує й альтернативний аспект співвідношення цих інтересів, а саме залежність інтересів громадян від інтересів влади, що і представлений концепцією політичного патронажу. Патронаж і відповідні зв'язки відрізняються стабільністю, становлячи альтернативу ситуативному й недовговічному корупційному зв'язкам. Політичний патронаж виконує функцію уніфікації й об'єднання діючих у суспільстві впливових інститутів, об'єднань і структур у суспільстві тим, що з'єднує їх в "рамках кооперації й взаємодії, які тісно пов'язані з державною владою".
Результати статистичного аналізу показали, що лише трохи змінних, що характеризують демографічні й суспільно-економічні факторів впливу на політичні кліведжі, не має істотного значення й впливу на UNCOPOPA й Paf. Це означає, що регіональні розходження, релігійний фактор і корупція не визначають політичні кліведжі й розбіжності у взаємодії цивільного суспільства й держави в Конго, у той час як значна група факторів створювала ризики політичної поляризації. Ризики збільшувалися слабістю організаційних утворень цивільного суспільства. Відхід суспільно активних громадян у сферу неофіційної економіки в певній мері міг служити фактором зниження ризиків поглиблення політичних кліведжей тим, що створював у перспективі потенціал для формування автономного й впливового цивільного суспільства, але не міг стати основою політичної поляризації й дестабілізації в Конго, що виявилося в розширенні етнорегіональної поляризації; у протиборстві політичних еліт й опозиційних партій (Союз за демократію й соціальний прогрес: UDPS); у політичній кризі, пов'язаному з дискредитацією політичних партій у зв'язку з поширенням корупції; в економічній кризі, занепаді економіки, що спричинило загострення етнічних протиріч, що виникли в боротьбі за ресурси; у колапсі державних інститутів і переході громадян у сферу впливу етнічних асоціацій з метою знаходження соціальної підтримки й ін.
У цьому змісті цілком адекватне й обґрунтованими представляються оцінки Емизета, що затверджує, що "політична лібералізація - це процес, для здійснення якого необхідне дотримання цілого ряду умов, крім яких необхідний також консенсус політичної еліти в розумінні суті процесу демократизації. Насамперед, такою умовою є автономне цивільне суспільство, функція якого складається в забезпеченні розвитку довіри (Trust) і взаємодії в рамках процесу демократизації. [Цивільне суспільство] є чинником політичної стабілізації, тією силою, що повинна привнести справедливість (Fairness) і толерантність (Tolerance) у політичні процеси, що відбуваються. Довіра, що відсутній в африканській політичній культурі, забезпечує здійснення демократичних перетворень відповідно до дійсних інтересів суспільства. Демократизація, проведена без обліку [суспільних і культурних реалій] може привести до загострення політичної поляризації, стає контр продуктивною. Саме контр продуктивність, що мали місце в Конго й у країнах Африки в цілому, привели до не лінійності процесу демократизації в цьому регіону миру. Для того, щоб відродити реальний демократичний процес й уникнути при цьому демократичного реверса політичні лідери повинні зосередитися на забезпеченні процесу забезпечення в суспільстві згоди, консенсусу, упевненості, відповідальності й співчуття". Варто лише доповнити, що реалізація стратегії забезпечення перерахованих норм - багато в чому прерогатива цивільного суспільства.
Проблемі політичної консолідації й забезпечення достатнього рівня політичної стабільності в умовах демократичного транзиту присвячено не менше досліджень, виконаних з позицій інституціонального компаративного аналізу. Повернення й зміцнення впливу інституціонального підходу в політичній компаративістиці ставати особливо помітним в 90-і роки XX в. Для інституціонального аналізу властиве підкреслення ролі політичних процесів у детермінації політичної стабільності (або нестабільності) і консолідації в нових демократіях, а також твердження й обґрунтування положення про автономності політичних факторів консолідації, їхньої незалежності від структурних детермінант. Тим самим, нова інституціональна компаративна література містить обґрунтування основного теоретичного принципу інституціонального аналізу консолідації, відповідно до якого остання підтримується переважно розвитком політичних процесів, а також політичних інститутів як вирішальних факторів запобігання кризи політичної влади в умовах демократичного транзиту.
Одержала подальший розвиток інституціональна традиція порівняльного аналізу рівнів політичної стабільності президентської й парламентської демократій. З'явилися нові підходи до цієї проблеми, засновані на виявленні різноманіття інституціональних факторів, що визначають порівняно менша політична стійкість президентських демократій у порівнянні з парламентськими, що свідчить про те, що сучасна компаративістика виходить за рамки аналізу цієї проблеми з позицій одномірного підходу, що відрізняється акцентом на співвідношенні виконавчої й законодавчої галузей влади як фактора політичної консолідації. До таких розробок можна віднести дослідження Жозе Антоніо Чейбуба (Cheibub J.A.), що систематизували дані про процес демократизації в 133 країнах миру за період 1946-1996 р. XX в., у тому числі в 23 країнах Латинської Америки й застосування даного імперативу, що показав недостатність, для пояснення політичної стабільності (нестабільності) у суспільстві. Дана робота, однак, не виходить за рамки інституалізації: її автор як альтернатива пропонує в якості детермінант нестабільності латиноамериканський президентських демократій інші, але всі ті ж інституціональні фактори, зокрема, наявність або відсутність факторів, що дозволяють президентові здійснювати взаємодія з парламентом без легітимної підтримки й ін.
У руслі канонічної інституалізації, але із застосуванням багатофакторного інституціонального аналізу, що виходить за рамки відомого імперативу про поділ влади (як принципу, що пояснює ступінь стабільності президентської влади) ведуться новаційні розробки інших дослідників.
Таким чином, збереженні класичних ліній інституціонального аналізу в компаративістиці 90-х років XX в. усе більше зміцнюють ново інституціональний підхід, заснований на принципі сполучення інституціональних і структуралістських технологій дослідження проблеми політичної консолідації в країнах демократичного транзиту. Ново інституціональні моделі концептуалізації проблеми припускають необхідність ураховувати аспект впливу на досліджувані політичні процеси факторів, пов'язаних з більше широким контекстом, а самі ново інституціональні теоретичні моделі розробляються як відображення зв'язку політичної дії й структури (Agency - Structure).
Література
1.В.Н.Лукин Цивільне суспільство й політична консолідація.,- К, 2005.
2.Бромлей В.Ю. Нариси теорії етносу. - К, 2003
3.Фишер Р. Шлях до згоди, К, 2005
4.Голубов С. Політична диспозиція. - К, 2006
5.Наумов Р. Демократія й глобалізація. К, 2005
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
