MyRef (712166), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

І вже стосовно питань соціалістичних і політичних передумов організації конституційного процесу в Україні у наш час маємо змогу зробити деякі основні висновки.

Перший з них той, що жодна з політичних партій, взагалі політичних сил, що діють зараз в Україні, не мають змоги, і це дуже добре, впроваджувати у соціально-економічне і політичне життя країни виключно свої, суто партійні постанови та ідеї. Вони мають змогу тільки заперечувати інші політичні сили, заважати їм, здійснювати політику, яку вони вважають за найкращу, але позитивні з їх погляду дії можуть бути загальмовані іншими політичними партіями, особливо тоді коли останні поєднують у цьому напрямі свої зусилля.

Виходячи з цього реальною програмою діяльності партій та рухів, що діють в Україні, є здобуття встановлення компромісу з тих чи інших питань реальної політики. Не треба "поступатися принципами", але треба бути реалістом у політиці і не ставити воднораз максималістських цілей. Треба орієнтуватися на можливе, а не донкіхотствувати у реальному політичному житті.

Нарешті, слід зробити і останній, третій висновок, який безпосередньо пов’язаний з конституційним процесом. Життя, сама практика політичного процесу, коли її аналізувати саме з демократичних позицій, свідчить, що, незважаючи на розбіжності, у цілому ряді випадків, значні в стратегічних цілях різних політичних партій та рухів, останні повинні об’єднати свої зусилля для того, щоб закріпити у наступній Конституції України справді демократичні принципи і норми, а вже потім, діючи у рамках цих принципів і норм, застосовуючи їх у реальному політичному житті, доводити перевагу тих ідей та конкретних позицій, які, маючи характер унікальних, входять до програм зазначених партій та рухів. Саме так діють у більшості демократичних країн і правлячі і опозиційні партії. Саме в цьому проявляє себе політична культура режиму парламентської демократії.

Основні етапи становлення Конституції України. У часи Київської Русі, Галицько-волинської та Литовсько-Руської держави організація державної влади в Україні базувалася, як правило, на засадах звичаєвого права.

Гетьманська держава характеризується вже появою актів, які мали певні риси конституції. До них можна зарахувати договори Богдана Хмельницького та Івана Виговського з Польщею, Швецією, Туреччиною та Москвою.

5 квітня 1710 року у місті Бендери було укладено Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького. Цей акт отримав назву "Конституція Пилипа Орлика". Документ було написано під впливом передових на той час західноєвропейських наукових доктрин. Він передбачав таку модель організації державної влади в Україні, яка б базувалася на засадах принципу поділу влад (законодавча влада мала належати Раді, виконавча — Гетьману, а судова — Генеральному Суду). На жаль, положення цього документу не були реалізовані, хоча формально він діяв на Правобережній Україні до 1714 року. Період відродження національної Української держави (1917 — 1920 рр.) позначений появою значної кількості конституційне — правових актів, які передбачали певні варіанти організації державної влади в Україні. До них слід віднести Третій Універсал Української Центральної Ради від 7 (20) листопада

1917 року. Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22) січня

1918 року. Конституцію Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 року, Закон про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 року, Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці від 12 листопада 1920 року. Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро — Угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою на засіданні 13 листопада 1918 року, та ін.

Серед цих конституційне — правових актів чільне місце посідає Конституція УНР, яка юридичне оформила відродження державності України. Серед основних положень: Україна є суверенною самостійною, незалежною державою; вся влада УНР належить народові України; державна влада базується на засадах принципу розподілу влад. Але положення Конституції УНР 1918 р. не були реалізовані. За часів гетьманату діяли тимчасові конституційні закони:

Закон "Про тимчасовий державний устрій України "від 29 квітня 1918 та ін. Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні при збереженні її унітарного державного устрою. Глава держави — гетьман. Повалення гетьманського режиму внаслідок повстання, очолюваного Директорією, відкрило шлях до конституційного розвитку України. Велике значення відіграла Декларація Української Директорії від 13 грудня 1918 р., відповідно до якої Україна знову проголошувалась республікою, скасовувалися всі закони та постанови гетьманського уряду, поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Універсалах. Верховна влада в державі мала належати Директорії. Її повноваження підтвердив Трудовий Конгрес Народів України, який прийняв 28 січня 1919р. Універсал, що відіграв роль "малої конституції" соборної УНР.

В останній період існування УНР (12 листопада 1920р.) було прийнято ще два конституційних акти: закон "Про тимчасове верховне управління і порядок законодавства в УНР" та закон "Про Державну Народну Раду УНР". В них проголошувалося верховенство влади народу, яка тимчасово здійснювалася Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів на засадах поділу влад.

Не реалізованими залишилися два проекти Конституції УНР, підготовлені Урядовою комісією з розробки Конституції УНР та професором О.Ейхельманом.

За радянського періоду української державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937, 1978рр.). Але ці документи з точки зору вимог теорії конституціоналізму можна вважати "квазіконституціями". Така оцінка конституцій "радянського типу" пов’язана з тим, що вони:

1) встановлювали належним чином організовану (радянську) модель влади, яка заперечувала принцип поділу влад;

2) конституції України радянського періоду мали повністю відтворювати структуру та положення Конституції СРСР, важливе місце серед яких займали ідеологічні настанови щодо держави;

3) радянські конституції регулювали відносини людини і держави без належного врахування міжнародних стандартів у галузі прав людини та надійного гарантування прав і свобод людини і громадянина².

1.3НОВІТНІЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ

Процес творення нового Основного Закону нашої держави, що супроводжувався низкою суттєвих змін від сповнень до Конституції 1978р., розпочався 16 липня 1990р. Того дня Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. У цьому процесі можна виділити три основних етапи.

Перший етап новітнього конституційного процесу в Україні охоплює період від 16 липня 1990р. до 26 жовтня 1993р. На цьому етапі розпочинається робота з підготовки проекту нової Конституції України.

24 жовтня 1990р. Верховна Рада затвердила склад першої Конституційної комісії як органу парламенту і під проводом Голови Верховної Ради УРСР

Л.М.Кравчука. Роботу цієї Комісії можна умовно поділити на два відрізки: період активної праці (до жовтня 1993р.) і період формального існування (до 10 листопада 1994р.). У середині першого періоду чітко виокремлюється ще кілька, етапів, пов’язаних з такими резонансними подіями, як референдум СРСР 17 березня 1991р., проголошення Акту незалежності України 24 серпня 1991р., Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991р., всенарадне обговорення першого варіанту Конституції (15 липня — 1 грудня 1992р.) і поява другого її варіанту 26 жовтня 1993р.

Незважаючи на гостру політичну боротьбу, 19 червня 1991р. Верховна Рада схвалила Концепцію нової Конституції України, що стало визначною віхою у конституційному становленні держави. Тут були сформульовані принципи найновішого українського конституціоналізму, зокрема, що Конституція України мала грунтуватися на Декларації про державний суверенітет, на ідеалі правової держави, на соціалістичному виборі народу, що найвищою соціальною цінністю в Україні стає людина, її права та свободи, що в молодій державі формується громадянське суспільство, засноване на принципах соціальної справедливості і пріоритету особи над державою. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада, реалізуючи положення Декларації про державний суверенітет проголосила незалежність України та створення самостійної української держави — України. Акт незалежності наголошував, що на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Ще далі у цьому напрямку пішов закон "Про правонаступництво України ", ухвалений 12 вересня 1991 р. До прийняття нової конституції він визнавав дію Основного Закону УРСР 1978 р., перетворював Верховну Раду УРСР на Верховну Раду України встановлював кордони надавав права громадянства всім особам, що мешкали на території України за станом на 24 серпня 1991р.

1 грудня 1991 р. на всеукраїнському референдумі 90,32 % з тих, хто взяв участь у голосуванні підтвердили Акт проголошення незалежності.

1 липня 1992 р. Верховна Рада ухвалила постанову про винесення проекту Конституції України 1 листопада 1992 р. на всенародне обговорення. Результатом всенародного обговорення і праці Конституційної комісії став черговий проект Основного Закону в редакції від 26 жовтня 1993 р. Та на жаль, проект Конституції від 26 жовтня 1993 р. став не новою хвилею конституційного процесу, а, навпаки майже повного його занепаду, процес було фактично перервано.

Другий етап починається після завершення дострокових парламентських і президентських виборів і охоплює період з 10 листопада 1994 по 8 червня 1995р. Цей етап характеризується відновленням конституційного процесу. 10 листопада 1994 р. створена Конституційна комісія, яка була тимчасово загальнодержавною комісією, співголовами якої стали Президент України Л.Д.Кучма та Голова Верховної Ради України О.О.Мороз.

Одночасно з розробкою проекту Конституції України на другому етапі необхідно було вирішити питання про встановлення (до прийняття Конституції України) тимчасового конституційного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до Конституції Української РСР 1978 р. у різний час вносилося багато неузгоджених між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетворилася на внутрішньо суперечливий документ. У зв’язку з цим виник стан конституційної невизначеності, коли різні статті Конституції України по -різному визначали принципові положення щодо організації влади в Україні (наприклад ст.2 закріплювала радянську модель організації влади, а ст. 93-організацію влади на засадах принципу поділу влад).

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладанням Конституційного Договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Конституційний Договір дав змогу створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні.³

Третій етап охоплює період від 8 червня 1995 р.(Підписання Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України") до 28 червня 1996 р. — прийняття Конституції України Верховною Радою У країни. Потрібно звернути увагу на те, що на останньому етапі конституційний процес в Україні характеризується істотними особливостями, які рідко трапляються в конституційній практиці. Це, зокрема:

а) створення Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України в липні 1995 р. з числа фахівців у галузі конституційного права;

б) створення Конституційною комісією на своєму засіданні 24 листопада 1995 р. Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України з числа членів Конституційної комісії (фактично для доопрацювання проекту, поданого першою Робочою групою).

в) схвалення Конституційною комісією України проекту Конституції, який представила ця Робоча група,! передача його разом із зауваженнями й пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд до Верховної Ради України;

г) створення Верховною Радою України 5 травня 1996 р. Тимчасової спеціальної комісії на розгляд для доопрацювання проекту Конституції України;

д) колективне обговорення (на пленарному засіданні Верховної Ради України, яке проходило майже цілу добу) статей проекту Конституції України і прийняття нової Конституції України кваліфікованою більшістю голосів;

Характеристики

Список файлов реферата