Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

В цілому ж перехід до виборів депутатів Європарламенту безпосередньо населенням зіграв важливу роль. Такі вибори сприяли підвищенню престижу, легітимності Європарламенту - як загальнополітичної, так і правової. Змінилося співвідношення "сил" інститутів. Претендуючи на статус представників населення Європи, депутати Європарламенту стали не тільки більш активними, але й більш агресивними стосовно Ради і Комісії. Та обставина, що депутати Європарламенту представляють не національні парламенти своїх країн, а безпосередньо виборців, робить їхні думки більш незалежними під час обговорення і вирішення проблем розвитку. Депутати незалежні від національних парламентів, що не можуть ні визначати їхньої дії, ні відзивати або зміщати їх у випадку розбіжностей.

Прямі вибори в Європарламент привнесли чимало нового й у характеристику співтовариств і Європейського Союзу. У них з'явився свій "народ", що здійснює одну з найважливіших функцій - обрання своїх представників у парламентську установу. Таким чином, усталюються, одержують додаткові підстави державні ознаки Європейського Союзу, подібні тим, що відрізняють державу в її класичному розумінні. І хоча це поки тільки одна з декількох ознак і поряд з нею зберігаються багато інших ознак, властиві міжнародним організаціям, прямі вибори депутатів Європарламенту населенням явно підбадьорили прихильників перетворення Європейського Союзу у федеративний державний союз.

Депутати Європарламенту обираються на п'ять років. Цей термін обчислюється з відкриттям першого після виборів засідання парламенту. Чергові вибори проводяться протягом останнього року п'ятирічного терміну, на який обирається Європарламент. Якщо проведення чергових виборів у встановлений термін виявиться неможливим, нова дата виборів повинна бути визначена одностайно Радою за пропозицією Європарламенту.

Для того, щоб взяти участь у виборах як виборець (активне виборче право) або кандидат (пасивне виборче право), громадянин повинний бути включений у список виборців - зареєстрований як кандидат . З цією метою, виходячи з принципу рівності, особа , що володіє громадянством іншої країни ЄС, що проживає в державі, де проводяться вибори, повинна представити такі ж документи, що потрібні від громадян цієї країни Європейського Союзу. Крім того, "країна-учасниця проживання" може вимагати додаткової документації, що включає для виборця: "дійсне посвідчення особи" і "формальну декларацію", з інформацією про його громадянство, місце проживання в країні проживання; для виборів у Європарламент від виборця може бути потребовано вказати дати, коли він проживав за межами "рідної країни учасниці" і зробити заяву про те, що не був позбавлений там виборчих прав. [10, с.№ 514] У будь-якому випадку, однак, якщо мова йде про вибори в Європарламент, потенційний виборець не буде зареєстрований при відсутності декларації про громадянство і місце проживання, про місце (виборчий округ) на території "рідної країни учасниці", де він був востаннє внесений у виборчий список, і заяви про те, що він буде голосувати винятково на території "країни-учасниці проживання". Подібні вимоги встановлені і для кандидатів. Кандидат у депутати Європарламенту зобов'язаний також представити довідку, від "компетентних адміністративних органів своєї держави, яка засвідчує, що він не був позбавлений права балотуватися кандидатом у цій країні або що дані органи не мають відомостей про подібну поразку в правах". Виборець/кандидат, що представив усю необхідну документацію, повинний завчасно бути проінформованим компетентною владою держави ЄС, де він буде голосувати/балотуватися, про прийняте рішення. [12, с.№ 498]

Депутати Європарламенту здійснюють свою діяльність відповідно до принципу "вільного мандата". Вони не зв'язані ні з наказами виборців, ні з вказівками фракцій. У виборчому законодавстві та у Регламенті Європарламенту особливо оговорюється, що депутати Європарламенту голосують особисто та окремо. Вони не зобов'язані виконувати нічиї доручення та інструкції. Нерідко "вільний мандат" витлумачується більш широко - як повна відсутність залежності депутатів від виборців. Підтвердження нерідко шукається у відомій формулі: депутат представляє не тільки своїх виборців, а й весь народ. Однак ця формула може бути оскаржена навіть у національних масштабах і тим більше не обов'язкова в рамках Європейського Союзу. Можуть сказати, що парламентське право Європейського Союзу не передбачає відкликання депутата, але настільки ж вірно і те, що воно таке відкликання безпосередньо не забороняє.

Виборче право ЄС не обмежується досить детальним регулюванням національним правом держав-членів питання про можливості суміщення депутатом Європарламенту цієї посади з іншими посадами. В Акті про введення загальних і прямих виборів депутатів Європарламенту утримуються докладні правила на цей рахунок. Характерно, що, крім загального прагнення підвищити авторитет і зміцнити самостійність Європарламенту, чітко виявляється ідея поділу влади. Немає обмежень у занятті посад у представницьких установах держав-членів, але поставлені тверді бар'єри на шляху, що веде до злиття з іншою владою, особливо з виконавчою владою. [12, с.№ 499] Так, депутат Європарламенту може бути одночасно депутатом парламенту держави-члена, але встановлена несумісність мандата депутата Європарламенту із заняттям наступних посад:

• члена уряду держави-члена;

• члена Комісії;

• судді, генерального адвоката або канцлера Суду європейських співтовариств;

• члена Палати аудиторів;

• члена Консультативного комітету ЄОВС або члена Економічного і соціального комітету ЄЕС і Євратому;

• члена комітету або іншого органа, що на основі установчих договорів відає засобами співтовариства або безпосередньо виконує довгострокові управлінські завдання;

• члена Ради керуючих або Директорату або службовця Європейського інвестиційного банку;

• інститутів, що служать, що знаходяться на активній службі, або утворених при них спеціальних служб.

Усі депутати Європарламенту мають імунітет. Позбавлення імунітету може бути тільки в результаті виконання строгих процедурних правил. Кожне звертання компетентного органу держави-члена до голови Європарламенту з приводу позбавлення депутата імунітету доводиться до зведення пленарного засідання Європарламенту і передається в його відповідний комітет. У своєму висновку комітет пропонує прийняти або відхилити звертання про позбавлення імунітету. Цей висновок виноситься на найближче пленарне засідання як перший пункт порядку денного. Після розгляду питання Європарламент проводить тільки одне голосування, що остаточно вирішує справу.

2.3 Особливості виборів до Європарламенту в країнах-учасницях ЄС

Як вже зазначалося вище, розробити єдиний порядок проведення виборів у всіх державах-членах поки не вдалося. Кожна держава-учасниця Європейського Союзу самостійно визначає порядок виборів до Європарламенту. Більшість підходів щодо виборів до ЄП у країнах ЄС схожі, але деякі відмінності все ж таки існують. В більшості країн діє та чи інша модифікація пропорційної виборчої системи, винятком є тільки Великобританія, де діє мажоритарна виборча система. Але все одно кожна країна-учасниця ЄС має узгоджувати з ЄС своє законодавство, що стосується виборів до Європарламенту.

На додаток і розвиток положень, закріплених в Акті про введення загальних і прямих виборів депутатів Європарламенту, у державах-членах розроблені й прийняті свої виборчі закони.

У Німеччині, наприклад, це Закон про вибори депутатів Європейського парламенту з Федеральної Республіки Німеччини від 16 червня 1978 р. (у редакції від 8 березня 1994 р.). У Законі встановлено, зокрема, що вибори проводяться відповідно до принципу пропорційних виборів на основі списків кандидатів, що можуть виставлятися по окремих землях або в цілому по ФРН. Кожний виборець має один голос. Виборчим округом є територія всієї Німеччини. Для збору і підрахунку голосів створюються виборчі дільниці.

Нові віяння "європеїзму" знайшли відображення в статтях Закону, що визначають, кому надається виборче право. Активним виборчим правом наділені не тільки громадяни ФРН, але і громадяни інших держав - членів європейських співтовариств (ст. 6 "а"). При цьому до них застосовуються ті ж критерії, що й до німців: досягнення до дня виборів 18-літнього віку і наявність постійного місця проживання в Німеччині протягом не менше трьох місяців до дня виборів. Виборче право використовується один раз і тільки персонально. Це стосується також тих, хто має право обирати і знаходиться в іншій державі-члені ЄС. [8, с.№ 325]

Відповідно сформульовані статті Закону, що регламентують порядок надання пасивного виборчого права (ст. 6 "b"). Це право мають як громадяни ФРН, так і "громадяни Європейського союзу". Потрібно тільки бути не менш року німцем або "громадянином Союзу", досягти 18-літнього віку і мати постійне місце проживання в Німеччині. [8, с.№ 325]

Розділ 3

АНАЛІЗ ДОСВІДУ ОСТАННІХ ВИБОРІВ

ДО ЄВРОПАРЛАМЕНТУ

Минулі в червні 1999 року п'яті прямі вибори до Європейського парламенту серйозно змінили розміщення сил в одному з найважливіших інститутів Євросоюзу. А трохи пізніше, на вересневій сесії, парламентарії затвердили новий склад Комісії під головуванням Романо Проді, тим самим підвівши риску під інституціональною кризою, кульмінацією якої стала відставка Комісії на чолі з Жаком Сантером у березні цього року.

На останніх виборах був відзначений рекордно високий рівень абсентеїзму, - уперше до виборчих дільниць прийшло менше половини громадян ЄС (49,9%). Традиційно найнижчий рівень активності виборців відзначений у Великобританії (23,3%), слідом йдуть Нідерланди (29,9%), Фінляндія (30,0%), Швеція (38,3%) і Португалія (40,0%). На перший погляд це може показатися дивним, бо вплив Європарламенту на політику ЄС і, відповідно, на життя громадян росте. Однак більшість виборців слабко розбираються у взаєминах інститутів ЄС і дотепер погано уявляють собі роль і обсяг компетенції Європарламенту, вважаючи його органом малоефективним і занадто далеким від інтересів громадян. Крім того, як відзначають багато спостерігачів, політичні партії виділяють мало ресурсів на ведення європейської виборчої кампанії, а в її ході практично не піднімають загальноєвропейських питань, обмежуючись сугубо національними. Нарешті, ЄС все ще сприймається населенням насамперед як економічне об'єднання, що слабко бере участь у вирішенні політичних питань.

Крім факторів, прямо пов'язаних з євровиборами, свою роль зіграло і загальне розчарування населення в політиці - так, 17,7% європейців не брали участь у виборах до Європарламенту тому, що взагалі втратили інтерес до політики, 13,8% - не мають вільного часу, 11,4% - просто не цікавляться виборами до Європарламенту. Низькій активності сприяв ряд драматичних обставин, що збіглися: війна в Косово, що цілком заповнила інформаційний простір, і скандальна відставка Комісії, яка в очах виборців дискредитувала всі інститути "євробюрократії". [19]

Головним підсумком виборів стала поразка соціалістів і соціал-демократів, що перебувають при владі в більшості держав-членів ЄС. У Німеччині СДПН одержала взагалі 30,7% голосів, тоді як її головний супротивник ХДС/ХСС - 48,7%; у Великобританії за лейбористів проголосували - 28,0% виборців, а за консерваторів - 35,8%. Аналогічна ситуація склалася в Італії, Греції, Фінляндії та в ряді інших країн. Виключення склали лише Франція, Португалія й Іспанія, де симпатії електорату змістилися вліво. Практично у всіх країнах зміцнили свої позиції вкрай ліві - комуністи та їхні союзники. Найбільших успіхів вони досягли в Португалії - 10,0% (у 1994 р. - 3,0%), Швеції - 15,8% (12,9%), Греції - 8,7% (6,3%) і у ФРН, де ПДС уперше пройшла в Європарламент, одержавши 5,8% голосів (4,7%). [19] У більшості країн збільшили своє представництво зелені, особливо у Франції, Австрії і Нідерландах. Говорити про причини цих змін дуже складно, тому що поводження виборців визначається насамперед національною мотивацією, але в цілому, у відносному виграші виявилися опозиційні і невеликі нетрадиційні партії. Євроскептики зберегли або збільшили число мандатів, їхні позиції найбільш сильні в Данії, Нідерландах і Франції. [21]

За підсумками минулих виборів вперше з 1979 р. соціалісти (ПЄС), одержавши всього 180 місць, втратили провідні позиції в Європарламенті. Найкрупнішу групу сформували християнські демократи (ЄНП) - 234 депутата. Однак ЄНП поєднує депутатів з діаметрально протилежними точками зору на майбутнє Європейського Союзу: від євроскептиків (англійці й у меншому ступені французи) до прихильників поглиблення інтеграції. Не можна не погодитися з думкою лідера ПЄС Пауліни Грін, що "ЄНП - це скоріше не політична, а арифметична група". Ліберали (ПЄЛДР) і обидві групи зелених трохи збільшили своє представництво, але якщо ліві зелені (ЄОЛ/СЗЛ) виявилися в чистому виграші, то в групі З-ЄСА лідерство перейшло до регіоналістів і автономістів. Вкрай праві, що традиційно були незалежними, спробували об'єднатися в "технічну групу", що не має єдиної політичної платформи, що дало б їм право брати участь у роботі Президії і Бюро ЕП. [19] Однак ця спроба закінчилась невдачею, оскільки в Процедурному регламенті ЕП неодмінною умовою створення політичної групи передбачена наявність загальних політичних інтересів.

В атмосфері гострого протистояння двох найбільших груп - ЄНП і ПЄС - пройшли вибори нового голови Європейського парламенту. ПЄС намагалася знайти прихильників на лівому фланзі, але зазнала поразки. У підсумку більшістю в 306 голосів на посаду голови Європарламенту була обрана висунута ЄНП Ніколь Фонтен, що входить у французький "Союз за демократію". Її супротивник, португальський соціаліст Маріо Соареш, набрав 200 голосів. [15]

З огляду на те, що більшість в Раді мають соціалісти, Європарламент навряд чи зможе ефективно скористатися багатьма завойованими повноваженнями. По-друге, у спробах забезпечити більшість коаліцій може звернутися за підтримкою тільки до вкрай правого. Дотепер жодна з політичних партій не шукала підтримки у неофашистів, що мали 25-35 мандатів, і тому вони не робили реального впливу на формування позиції Європарламенту.

Характеристики

Список файлов реферата