Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У поняття легітимності входить і довіра з боку народу до іс­нуючої влади. Носій законної, легітимної влади може правити безбоязно, спираючись на згоду народу. Володар, який не спира­ється на законність, відчуває страх перед народом. Насильство, яке здійснюється ним, породжує насильство інших, через страх він змушений вдаватися до все зростаючого терору, а це призво­дить до того, що страх стає переважаючим почуттям у такому суспільстві. Тому щоб влада не перетворилася у всемогутність, необхідна легітимність. Тільки при наявності легітимності існує воля, оскільки легітимність сковує владу. Там, де зникає легіти­мність, знищується воля особистості. Із сказаного випливає, що будь-яка політична влада здійснює своє панування не тільки шляхом фізичного насильства чи спирання на звички мас дослухняності, але й намагається різними засобами добитися доб­ровільного визнання своєї влади з боку підвладних. В тому випадку, коли панівні кола здійснюють владу, спираючись на широку згоду з боку мас, ми можемо, говорити про її легітим­ність. Це влада, яка приймається масами, а не нав'язується їм. Довіра мас до влади у суспільстві досягається при орієнтації на певні цінності, інтереси, при допомозі певних вірувань, які діють у даній політичній системі. Ці вірування розглядаються як принципи легітимності, тобто найбільш соціальне значимі осно­ви, що дають панівним верхам право в даний момент панувати, а масам коритися.

Принципи легітимності можуть мати свої витоки в давніх традиціях, діючому законодавстві чи в революційній харизмі. Головне полягає в тому, що всі вони володіють підкорюючою силою, спрямованою на закріплення стабільності влади, полі­тичної системи, тобто ті основи, на яких будуються відносини влади і підкорення в будь-якій політичній системі. По суті спра­ви, ці принципи легітимності виправдовують таке становище в суспільстві, коли певна частина людей (панівна еліта) керує, а більшість населення змушена підкоритися. Звідси у пануючих і виникає потреба знайти необхідні виправдовування такому ста­ну, який був би прийнятий тими, хто не знаходиться при владі. Діючі принципи легітимності забезпечують відносний ступінь довіри між політичною владою і масами. Пануючі в цьому ви­падку виходять з того, що вони панують на законній підставі, а підвладні розглядають їх претензію на владу як легітимну. Та­ким чином, політична влада може бути чи легітимною чи нелегітимною. Якщо політична влада, політичне панування ви­знається правомірним з боку суспільства, а маси виявляють прихильність політичній системі, то така влада може вважатись легітимною. Якщо ж вона втрачає довіру мас, то перестає бути легітимною. Причому, між легітимністю пануючих верхів і за­стосуванням насильства існує зворотній зв'язок, тобто мова йде про те, що чим надійніше в свідомості мас укорінились принци­пи легітимності, тим менш необхідним стає застосування насильства. І навпаки, коли пануючі кола втрачають легітим-ність, вони починають удаватися до систематичного вживання насильства. Природньо, що владоможці систематично займаю­ться діяльністю, спрямованою на зберігання і зміцнення віри мас в існуючий політичний устрій навіть тоді, коли ця віра достат­ньо глибока, але ж її все одно необхідно постійно підтримувати чи не дозволяти їй згаснути. У всі часи панівні кола прагнули домагатися легітимності і рішуче вели боротьбу з тими, хто ста­вив їх легітимність під сумнів.

Важливим теоретичним аспектом політології є типологія ос­нов легітимності. Основи типології розробив М. Вебер. У залежності від мотивів підкорення він виділив три головних ти­пи легітимності влади:

> традиційний - базується на вірі в священний характер зви­чаїв, традицій, норм, які на протязі століть регулювали життя і поведінку людей. Влада тут освячена авторитетом існуючих патріархальних устоїв і релігійних звичаїв. Освя­чені звичаєм норми є основою таких сталих у суспільстві відносин, які постають як відносини керування і слухнянос­ті. Вони фактично вказують, хто володіє правом на владу, а хто зобов'язаний підкорятися цій владі. Причому, традиційні норми розглядаються суспільством як дещо непорушне, а відхід від них, їх порушення приводить до певних санкцій. Характерною особливістю традиційного типу політичної влади є відсутність динамізму. Протягом тривалого періоду політична влада, політична система функціонує без істотних змін. Це пояснюється тим, що традиції панують над людьми, а тому відносини панування і підкорення перманентне від­творюються з покоління в покоління. Глибокий консерва­тизм пронизує всю систему влади, і традиція стає основою обґрунтування, політичної влади панівною елітою. Тради­ційні норми як для пануючих, так і підвладних набувають зобов'язуючого характеру. Традиції повинні суворо дотри­муватись пануючими колами, інакше вони ризикують втратити свою легітимність в очах широких мас. У якості прикладів традиційного типу влади можна привести суспіль­ства давніх східних імперій (Єгипет, Персія, Китай), середньовічної Європи. Із сучасних суспільств до цього типу певною мірою можна віднести Саудівську Аравію, Бахрейн, Кувейт, Оман. Характерною особливістю традиційного типу є також те, що влада тут набуває, як правило, персоніфікова­ного характеру;

> харизматичний - (від грец. - harisma - божественний дар), оснований на вірі у виняткові якості. природній дар, тобто харизму керівника, якого інколи обожнюють, створюють культ особистості. Харизматичний спосіб легітимації часто спостерігається в періоди революційних змін, коли нова влада для визнання населенням не може, спертися на авторитет традицій чи демократично виражену волю більшості. В цьо­му випадку свідомо культивується велич самої особистості вождя, авторитет якого освітлює інститут влади, сприяє їх визнанню і прийняттю населенням. Харизматична легітимність базується на вірі та на емоційному, особистому відношенні вождя та мас;

> регіонально-правовий - заснований на вірі в силу права, закону, на визнанні добровільно прийнятих загальних пра­вил, встановлених юридичних норм, які спрямовані на регулювання відносин панування і підкорення. Характерною формою даного типу влади є конституційна держава, юри­дичні норми якої, з одного боку, визначають правила її функціонування, а з іншого, - самі стають об'єктом для змі­ни у відповідності з узаконеними процедурами. Легітимація політичної влади пануючих кіл тут заснована на законі. Па­нуюча еліта обґрунтовує свої претензії на владу встановленим законодавством, перш за все конституцією. Саме конституція як основна норма визначає ті правила, яких повинні дотримуватись пануючі і підвладні. До цього типу політичної влади можна віднести більшість сучасних суспільств. Насамкінець підкреслимо, що мова йшла про; ідеальні типи політичної влади. В реально функціонуючій політичній владі найчастіше поєднуються названі типи при перевазі одного з них. Жодна влада не є тільки традиційною, харизматичною чи регіональною-правовою, в ній поєднані всі три типи, один із яких домінує.

У наш час багато держав переживають кризу легітимності, що виявляється в політичній нестабільності, державних перево­ротах, глибокій соціально-економічній кризі. Це супроводжу­ється втратою довіри владі, розчаруванням у цілях, методах по­літики і в самих політиках. Звичайно, попередити втрату легітимності можливо. Якщо політики вміють рахуватись згідно з інтересами і запитами мас, то втрачена легітимність відновлюється. Це залежить від суб'єктів політики, інтелектуальних якос­тей політичної еліти. Таким чином, політична влада — реальна здатність соціальної спільності чи певного індивіда до виявлен­ня своєї волі у політиці на основі осмисленого політичного інтересу і сформованих політичних потреб. Особливостями по­літичної влади є: здатність суб'єкта влади виявити політичну волю; охоплення всього політичного простору взаємодією різ­них політичних суб'єктів; наявність політичних організацій, через які суб'єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність; осмислення політичного інтересу і політичних по­треб; забезпечення суб'єкта політичної влади соціального пану­вання в суспільстві.

Влада в Україні є напівприхованою, з мафіозними каналами розподілу ресурсів (матеріальних, фінансових, інформаційних), з високим ступенем корумпованості влад­них структур, з поєднанням правових і насильницьких форм примусу, з дуже низьким ступенем легітимності за­галом і зокрема тих видів легітимності, котрі є визначаль­ними в сучасному цивілізованому світі. За джерелами фор­мування влада в Україні є корпоративно-клановою, олігар­хічно-демократичною, поділеною на законодавчу, виконавчу і судову, з недостатньо оформленим юридично меха­нізмом стримувань і противаг.

Список використаної літератури.

Вебер М. Избранные произведения.- М., 1990. - 808 с.

Власть: Очерки современной политической философии Запада /В.В.Мшвениерадзе, И.И.Кравченко, Е.В.Осипова и др./. - М., 1989.-328с.

Вятр Е. Социология политических отношений /Пер.с

польск./. - М.,1979. - 463 с.

Гегель Г. Политические произведения. - М., 1978. - 438 с.

Гегєль Г. Философия права. - М., 1990. - 524 с.

Джилас М. Лицо тоталитаризма. /Пер.с сербо-хорватского/. -

М., 1992.-544с.

Желев Желю. Фашизм. Тоталитарное государство /Пер.с болг./.-М„ 1991.-336с.

Ницше Ф. Воля к власти: опыт переоценки всех ценностей. — М„ 1994.-352с.

Халипов В.Ф. Введение в науку о власти. - М., 1996. - 382 с.

Характеристики

Список файлов реферата