Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

В основу визначення і з’ясування сутності та структури відповідальної поведінки учнів 7-8 класів було покладено теоретичний аналіз структурних складових провідного поняття теми дослідження, виокремлення концептуальних основ, структурних компонентів та інтегруючих елементів. Цьому сприяло вивчення наукової літератури з проблеми, аналіз якої дозволив зробити наступні теоретичні висновки.

У філософії категорія “відповідальність” розглядається як філософсько-соціологічне поняття, що відображає об’єктивний, історично конкретний характер взаємовідносин між особистістю, колективом, суспільством під кутом зору свідомого здійснення взаємовимог, які до них пред’являються (Л. Ільїчов); як якість, що дає особистості можливість усвідомлювати значення своїх вчинків, добровільно узгоджувати свою поведінку з вимогами суспільства (Н. Головко, Г. Смирнов); у нерозривній єдності з категорією “свобода”: чим більші межі свободи, тим більша відповідальність, і, навпаки, чим більше змісту вкладено у відповідальність, тим більше свободи необхідно для її реалізації. М. Бердяєв робить наголос на особистісній відповідальності за зроблений вільний вибір. Ця теза підтверджується в роботах Р. Косолапова, В. Маркова, Ж.-П. Сартра, Е. Фромма.

У соціології відповідальність пов’язується з просоціальною поведінкою, спрямованою на благополуччя інших людей, з відповідальністю перед народом та нацією у політичній, економічній, соціальній і культурній сферах (І. Кон).

Психологи, здебільшого, розглядають відповідальність як рису характеру. Однак, окремі дослідники (Б. Ананьєв, С. Рубінштейн) у своїх роботах зазначають, що відповідальність проявляється не лише в характері, але й у почуттях, свідомості, світосприйнятті, різних формах поведінки. Також, з точки зору С. Рубінштейна, відповідальність є втіленням істинного, найглибшого і принципового ставлення до життя, усвідомленням всіх наслідків уже скоєного і всього втраченого. У дослідженнях А. Плахотного, Є. Рудковського відповідальність розглядається як компонент структури особистості, який впливає на самовизначення у житті. Як вірність самому собі, довіру моральному змісту власних почуттів і впевненість у своїй правоті, здатність відповідати не лише за себе, але й за інших людей, за їхні долі, за характер своїх з ними взаємовідносин розкриває відповідальність К. Абульханова–Славська. За тлумаченням І. Беха, відповідальність передбачає визнання людиною єдиної активної причетності до соціального і природного світу, і це визнання є не стільки результатом оцінки особистості іншими людьми, скільки її власним переконанням, моральним принципом, підсумком усвідомлення.

Педагоги минулих століть пов’язували відповідальність з конкретними справами (М. Драгоманов), з внутрішніми моральними імперативами (Г. Ващенко), розглядали як соціальну якість, яка формується на засадах чіткого фіксування обов’язків, колегіальності, залучення кожного до керівництва, встановлення наочної конкретної єдності інтересів колективу і особистості (А. Макаренко); як здатність особистості формулювати обов’язки, виконувати їх, здійснювати самооцінку і контроль; у тісному взаємозв'язку з категорією “совість”, яка є центральним утворенням у свідомості дитини, внутрішнім механізмом, що детермінує напрям становлення індивіда як особистості, зокрема, розвиток її моральності (В. Сухомлинський).

У працях А. Петровського йдеться також про роль совісті у відповідальності особистості. Він розглядав її як здатність особистості здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і давати самооцінку здійснюваних вчинків. В. Сухомлинський і А. Петровський найперше виокремлюють у совісті моральний контекст і пов’язують відповідальність з обов’язком. Ці теоретичні положення були реалізовані В. Сухомлинським у практиці виховання.

У теорії виховання відповідальність також виступає як характерна якість суб’єкта діяльності і розглядається в контексті взаємозв’язку з самостійністю, ініціативністю, старанністю та іншими якостями (М. Левківський). Виходячи з положень про те, що прийняття відповідального рішення завжди супроводжується емоційними переживаннями, він вважає доцільним розглядати відповідальність як психологічний стан, установку, що виявляється в емоційних станах неспокою, тривоги, турботи.

У контексті проблеми відповідальності значне місце займає теорія ціннісного усвідомлено-емоційного засвоєння моральності Л. Рувинського, який розглядає засвоєння моралі як процес оволодіння моральними цінностями, втіленими в моральних ставленнях, нормах, принципах та ідеалах, фіксованих у мові. Відповідальність особистості формується як результат зовнішніх вимог суспільства, а сприйняття морально-етичних цінностей стає внутрішньою основою мотивації відповідальної поведінки. Моральна свідомість сприяє засвоєнню моральних цінностей.

У працях М. Савчина відповідальність досліджується як особистісна основа відповідальної поведінки, яка є смисловим утворенням особистості, своєрідним загальним принципом співвіднесення в межах цілісної мотиваційно-смислової сфери мотивів, цілей та засобів життєдіяльності. На його думку, відповідальна поведінка – це тип соціальної поведінки людини, спрямованої на реалізацію предмета відповідальності (обов’язки, доручення, завдання), яка внутрішньо опосередкована особистісним смислом цього предмета і суб’єктивною імперативністю інстанцій відповідальності, а у зовнішньому плані – конкретними соціально-психологічними та матеріальними умовами її реалізації.

Шляхом наукового аналізу літературних джерел про відповідальність, її тлумачень з позицій різних наук нами визначено, що їх об’єднує і що відрізняє. З наших міркувань такими є:

Спільне:

• відповідальність у будь-яких проявах є складовою взаємовідносин між людьми;

• показниками відповідальності є поведінка, вчинки і діяльність, в яких, власне, вона і втілюється;

• відповідальність – це певний рівень свободи: чим більше свободи, тим більша відповідальність.

Відмінне:

• філософія наголошує на тому, що відповідальність – це об’єктивний фактор, на формування якого не впливають зовнішні чинники;

• соціологія зводить відповідальність лише до взаємодії з суспільством;

• психологія розглядає відповідальність як певний рівень морального розвитку особистості;

• педагогіка визначає відповідальність як критерій вибору шляхів для досягнення мети.

На підставі зазначеного ми дійшли висновку, що відповідальність – поняття філософсько-педагогічного змісту, яке характеризує соціальний суб’єкт під кутом зору виконання ним соціальних, правових чи моральних вимог. Можливе виокремлення різних видів відповідальності: індивідуальної, групової, колективної, моральної, політичної, правової (юридичної), громадянської, адміністративної, кримінальної, професійної, матеріальної і т.д. Тобто, відповідальність може бути перед іншою людиною, перед суспільством, перед окремими соціальними інститутами, перед власною совістю. Вона зажди наступає в результаті здійснення контролю над діяльністю і поведінкою суб’єкта з огляду на свідоме виконання ним прийнятих норм і вимог, дає їм оцінку та ґрунтується на почутті обов’язку. Міра відповідальності взаємопов’язана зі свободою вибору.

Для нашого дослідження також актуальною є концепція відповідальної поведінки особистості Ж. Паже, згідно з якою діти 7-11 років пов'язують міру відповідальності з покаранням, з величиною нанесеного збитку через недостатній життєвий досвід та відсутність причинного аналізу. Після 12 років у дітей формується суб'єктивна відповідальність, за якої вони, як правило, керуються намірами і мотивами, що спонукають до певної лінії поведінки. Вчений довів, що в індивідуальному розвитку підліток проходить шлях від морального реалізму до автономної моралі, що наступає такий сприятливий період, коли вже можна говорити про його свідоме розуміння ролі відповідальної поведінки у власній життєдіяльності, а проблема виховання відповідальної поведінки підлітка стає актуальною у всіх соціальних сферах.

У процесі теоретичного осмислення проблеми нами було уточнено визначення поняття “відповідальна поведінка особистості”, на підставі якого сформульовано визначення поняття “відповідальна поведінка підлітка”.

Відповідальна поведінка підлітка – інтегрована моральна властивість, яка виявляється у його здатності соціально доцільно поводитись у школі, сім’ї, предметному середовищі, конструктивно взаємодіяти з ровесниками і дорослими, усвідомлено ставитись до їхніх вимог, реалізовувати відповідно до морально-етичних принципів і вікових можливостей свої права та обов’язки, критично оцінювати власну поведінку та вчинки як корисні чи шкідливі для себе та інших.

Основними структурними компонентами відповідальної поведінки визначено:

• когнітивний компонент (розуміння суті і предмета відповідальності; розширення і поглиблення знань про норми і правила відповідальної поведінки; усвідомлення того, наскільки важливими є норми, обов’язки на рівні соціуму, групи, а також індивідуальної необхідності);

• емоційно-ціннісний компонент (емоційні переживання, які розкривають суб’єктивне ставлення учнів до довкілля, оточуючих і до самих себе, що здійснюється, насамперед, через емоційно позитивне сприйняття);

• мотиваційний компонент (цілі та мотиви, які спонукають, спрямовують, регулюють актуальну поведінку, сформованість мотиваційної основи відповідальної поведінки старших підлітків, де домінуючими виступають мотиви суспільні, морального самоствердження та самореалізації, через які розкриваються їхні соціальні домагання);

• практичний компонент (виконання обов’язків, дотримання норм, морально-етичних вимог, зобов’язань; активні дії щодо відповідального ставлення до навчання, до себе, до інших, за доручені справи; конструктивна взаємодія з ровесниками, педагогами, батьками; активна участь у суспільно-корисній праці; уміння брати відповідальність на себе: виявляти ініціативу та творчість, приймати обґрунтовані рішення у складних ситуаціях, відповідати за них, доводити розпочату справу до логічного завершення і досягати при цьому високої результативності та якості роботи).

Кожний з цих компонентів передбачає динаміку змін, а в своїй сукупності вони відображають зміст відповідальної поведінки особистості. Їх інтегральними характеристиками є інтереси, потреби, цінності, норми, знання, система ставлень та їх вияв у поведінці учнів 7-8 класів.

У другому розділі “Методика дослідження вихованості відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів” розкрито і обґрунтовано методику дослідно-експериментальної роботи, здійснено діагностику сучасного стану вихованості відповідальної поведінки у старших підлітків; визначено критерії, показники і з’ясовано рівні вихованості відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів, складено їхні типологічні характеристики.

Діагностика вихованості відповідальної поведінки була спрямована на з’ясування уявлень про сутність і зміст відповідальності й відповідальної поведінки в учнів, учителів та батьків учнів; вивчення особливостей поведінки учнів 7-8-х класів відповідно до моральних принципів, прав і обов’язків; виявлення рівнів вихованості відповідальної поведінки, їхніх типологічних характеристик, основних детермінантів поведінки школярів старшого підліткового віку; вивчення змісту і методів виховної роботи вчителів з учнями 7-8-х класів загальноосвітньої школи.

Для вивчення поведінки учнів було розроблено методику, основу якої склали програма педагогічного спостереження; анкети й опитувальники (у тому числі перехресного характеру), які були спеціально розроблені для вікової категорії старших підлітків; бесіди; тести; ситуації морального вибору; експертна оцінка; самоаналіз.

Педагогічне спостереження за учнями 7-8-х класів та їх поведінкою проводилось у наступних сферах життєдіяльності:

• під час уроків (як слухають, виконують домашні завдання, якою мірою підготовлені до уроків);

• у позаурочній діяльності (як поводяться під час перерви з ровесниками, молодшими і старшими учнями, чим займаються, як виконують доручення; щодо мікроклімату і згуртованості класу);

• у позанавчальній діяльності (як активно приймають участь у суспільно-корисній діяльності, шкільних та позашкільних масових заходах);

• у предметному середовищі перебування (як ставляться до шкільного майна і довкілля);

• за спілкуванням (мовленнєва культура, етика взаємин);

• за ставленням до педагогів, до батьків.

Перехресне опитування включало в себе опитування учнів, батьків та вчителів. Його метою було визначення розуміння ними змісту поняття “відповідальна поведінка” та основних принципів взаємодії між вказаними категоріями респондентів.

Характеристики

Список файлов реферата