115087 (711563), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

· уперше доведено, що розвиток екологічного знання в добу постнекласичної науки супроводжується його глобалізацією та етизацією як взаємопов’язаними процесами. З’ясування сутності цих процесів дозволяє розширити етику до рівня макроетики як сучасної трансцедентальної етики науки, що регулює поведінку людини в ноосфері;

· визначено методологічні засади екологічної освіти та екологічного виховання, це:

а) інактивоване і ситуаційне пізнання та інтеграція знань, що будуються на засадах коеволюції та історизму і відповідають концепції універсального еволюціонізму;

б) світоглядний плюралізм, що забезпечує умови для світоглядного самовизначення особистості й зумовлює поліфонію та діалогізацію в стосунках Людина – Природа;

в) гуманістична та моральна спрямованість екологічних знань, що набуває особливого значення за умови трансформації освітньої системи в напрямку формування суб’єкт-суб’єктних відносин;

г) синергетичний підхід як основа інтеграції гуманітарних і природничих наук щодо створення змісту екологічної освіти та екологічного виховання;

· доведено, що кордологізм, є засадничим принципом екологічної освіти та екологічного виховання, який означає певний синтез емоційного і раціонального на ґрунті української ментальності і відображає екофільність українського народу.

Теоретичне та практичне значення роботи. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальшому вирішенні філософсько-екологічних проблем, що стосуються екологічної освіти та екологічного виховання; при викладанні відповідних тем у курсах філософії освіти, концепцій сучасного природознавства, соціальної філософії, етики та педагогіки. Положення дисертації можуть бути використані при розробці програм, написанні навчально-методичних посібників і підручників з філософії та етики для забезпечення вивчення даних предметів у СумДПУ ім. А. С. Макаренка.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження доповідались на науково-практичних конференціях: Міжнародні синергетичні читання пам’яті Іллі Пригожина (Київ, грудень 2003 р.); V Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими проблемами” (Київ, грудень 2004 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні питання формування особистості сучасного юриста” (Суми, травень 2007 р.); Дні науки: за підсумками науково-дослідної роботи в 2004 р. (Суми, 2005 р.); VІ Міжнародна науково-практична конференція “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, квітень 2005 р.); “Наука. Синергетика. Освіта” (Суми, вересень 2005 р.). Всеукраїнські науково-практичні конференції: V Всеукраїнська науково-практична конференція “Біосферно-ноосферні ідеї В. І. Вернадського та еколого-економічні проблеми розвитку регіонів” (Кременчук, квітень 2005 р.); І Всеукраїнська науково-практична конференція “Сучасна молодь: крок у майбутнє”(Суми, травень 2005 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка” (Суми, квітень 2007 р.); Дні науки: за підсумками науково-дослідної роботи кафедри СумДПУ ім. А. С. Макаренка у 2006 р. (Суми, 2007 р.). Крім того, результати дослідження доповідалися на теоретичних семінарах кафедри філософії та соціології СумДПУ ім. А. С. Макаренка протягом 2003-2007 рр.

Основні ідеї та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри соціології та філософії Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка та відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України.

Структура роботи. Проблематика і завдання дослідження визначили структуру роботи, яка складається із вступу, 2 розділів, висновків і списку використаних джерел. Основний зміст дисертації викладено на 197 сторінках. Список використаної літератури містить 293 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтована актуальність теми дослідження, розкрито стан наукової розробки проблеми цілісного дослідження екологічного знання в сучасному освітньому дискурсі, визначено теоретико-методологічні основи роботи, сформовано завдання, методи; визначено об’єкт і предмет дослідження та теоретико-методологічні засади роботи, розкрито її наукову новизну і практичну значущість, подано загальні відомості про дисертацію, наведено дані про апробацію роботи.

Перший розділ “Теоретико-методологічні засади становлення екологічного знання” складається з чотирьох підрозділів. На основі концепцій Т. Куна та В. Стьопіна аналізується становлення екологічного знання, висвітлюються наукові підходи до його вивчення, подаються методологічні засади наукової роботи.

У першому підрозділі “Осмислення духовно-практичного ставлення людини до природи в докласичний період розвитку науки” автор розглядає, яким чином відбувається трансформація гносеологічної проблематики в середині самого екологічного знання.

У докласичний період розвитку екологічного знання відбувалося пізнання природи, накопичення та первинна систематизація цих знань, що ще не стали науковими теоріями. У період античності мислителі через космогонію робили спробу раціонально відобразити об’єктивну реальність і підійшли до визначення місця людини у світі. В цей період використовували такі методи пізнання, як аналогія, диференціація та ідеалізація.

У Середньовіччі на основі релігійного світогляду відбулося виокремлення людини з природного середовища, переорієнтація дослідження з розгляду природи на внутрішній світ людини, пізнання її сутності, її духу. Об’єктом вивчення став не Всесвіт, а Людина як Всесвіт.

У період Відродження увага дослідників сконцентрувалася на Людині, яка стала для них центром та вищою метою світоустрою. У цей час до зазначених методів додався ще й експеримент, який був запропонований Р. Бойлем. Об’єкт та методи дослідження розглядалися уособлено на каузальній основі, що надалі проявилося в концепції плаского детермінізму як монологу людини по відношенню до природи.

У другому підрозділі “Філософсько-методологічні концепції розуміння природи в класичний період розвитку науки” розглядається розвиток екологічного знання в класичний період. На класичному етапі розвитку екологічних знань, який обмежується рамками Нового часу, панувала механістична картина світу. В цей період людина з пасивного спостерігача перетворюється на хазяїна та володаря природи, а сама природа використовується для задоволення зростаючих потреб людини. Природа постає як об’єкт або система об’єктів для дослідження, що в свою чергу обумовило розвиток природничих наук.

Через весь класичний період розвитку екологічного знання, починаючи з ХVІІ століття, проходить ідея про те, що об’єктивність та опредметнення знання досягаються лише тоді, коли з опису та пояснення вилучається все те, що має відношення до суб’єкта та процедур, способів та операцій пізнавальної діяльності. Ці процедури, способи та операції сприймалися дослідниками як споконвічно надані та незмінні. Ідеалом у пізнанні класичного періоду вважалося створення абсолютно істинної картини природи та будови Всесвіту. Велика увага приділялася пошуку очевидних, наочних, отриманих з досвіду онтологічних принципів, на основі яких можна побудувати теоретичні узагальнення, які пояснюють та підтверджують дослідні факти. На основі механістичної установки розуміння природи пояснення тлумачилося як пошук механічних причин і субстанцій – носіїв сил, які детермінують аналізовані явища. Під поняттям обґрунтування розумілася ідея редукції знань про природу щодо функціональних принципів та уявлення світу.

У другій половині ХІХ століття виникає парадигмальна несумісність між еволюційною теорією Ч. Дарвіна та другим началом термодинаміки. “Пізнавальна сила” класичного підходу стала недостатньою. Таким чином, на класичному етапі розвитку екологічного знання увага дослідників була зосереджена, здебільшого, на об’єкті пізнання, а суб’єкт і засоби діяльності залишалися поза увагою.

У третьому підрозділі “Антропологізація екологічних знань некласичного періоду” зазначається, що в некласичний період механістичну картину світу Нового часу змінила квантово-релятивістська картина фізичної реальності. В цей період природознавство стало досліджувати сутність, нелінійність, самоорганізацію динамічних багатофакторних систем. Виникла нова наука, якій Е. Геккель дав назву – екологія. В. Вернадський пов’язав геологічну історію Землі з розвитком живого світу, заклав основи вчення про біосферу та її еволюцію, ввів і дослідив поняття “жива речовина”, вивчаючи антропний вплив на природу. Суб’єкт пізнання розглядається вже не як дистанційований щодо світу, який вивчається, а як той, що знаходиться всередині його, детермінований ним. Об’єкт дослідження сприймається вже не як собі подібна річ (тіло), а як процес, який відтворює деякі стійкі та мінливі стани серед інших характеристик. У некласичний період розвитку екологічного знання поняття “еволюція”, “ноосфера” та “епоха ноосфери” трактувалися з позиції технократизму. Вже тоді ставало зрозумілим, що невідворотно настає такий час, коли генерувати еволюційні процеси на нашій планеті стане, перш за все, людська діяльність. Тому її вивчення стає центральною науковою проблемою сучасності. Зростання антропологічного фактора та входження його до складу екологічного знання призвело до формування екології як науки, яка має подвійний статус гуманітарного та природничого знання.

У четвертому підрозділі “Методологічні зрушення в екологічному знанні за доби постнекласичної науки” зазначається, що в постнекласичний період розвитку екології як науки відбувся перехід від лінійної до нелінійної парадигми, у якій дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, виникає потреба екологізації мислення для вирішення глобальних проблем, зокрема екологічних. Для цього має відбутися усвідомлення того, що творцем науки та її методології є не абстрагований суб’єкт, а конкретна людина, вчений, індивід; попереднє розуміння методології як вчення про метод стає недостатнім. Одним із пріоритетних методів вирішення глобальних проблем виступає глобальний еволюціонізм, у якому поєднуються ідеї системного підходу з ідеями еволюції, коеволюції та історизму. Структура екологічнго знання у постнекласичний період стає складною: інвайронменталізм, екологізм, екорозвиток, концепція сталого розвитку, глобальна екологія, екофілософія, глибинна екологія, екодіяльність, екологічне виробництво, екологічна свідомість тощо. Екологічне знання, що містить етичну складову, передбачає включення ідей макроетики та залучення їх до складу екології. До вищезазначених методів дослідження додається метод математичного моделювання.

Екологічне знання еволюціонувало одночасно з розвитком науки. На сучасному етапі воно стало антропологічним, а оскільки ми маємо справу з людиновимірними системами, то під природоцентричністю розуміємо природу як об’єкт, наділений властивостями суб’єкта.

Отже, екологічні глобальні проблеми сучасності є комплексними і загальними. Існують різні способи вирішення екологічних проблем. Одним з них є розвиток нового екологічного знання, який передбачає: створення екофілософії як квінтесенції екологічного знання та однієї із засад сучасного наукового дискурсу, що має стати світоглядною відповіддю на екологічні виклики сучасного світу; розвиток екологічного знання як однієї з основ діяльності людини щодо вирішення екологічних проблем; перетворення діяльності людини в екодіяльність завдяки запровадженню біосферосумісних виробництв; поширення екологічних знань і переконань через систему освіти.

Підсумовуючи, зазначимо, що на постнекласичному етапі розвитку екології відбулося певне зближення суб’єкта, об’єкта, засобів і методів дослідження екологічних проблем. Вони почали розглядатися у взаємозв’язку, що сприяло розбудові нового мислення щодо збереження життя на Землі, пізнання ціннісно-цільових орієнтирів суб’єкта наукової діяльності та його ставлення до соціальних цілей і цінностей у системі “Людина – Світ”.

Другий розділ “Світоглядний та методологічний вплив екологічного знання на сучасний освітній дискурс” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі “Становлення сучасного освітнього дискурсу” досліджуються світоглядно-педагогічні аспекти, рівні та ступені формування постнекласичної освіти, аналізується вплив різних філософських течій на розвиток антропологічних вимірів екологічної освіти в сучасному світі.

В роботі аналізуються праці В. Андрущенка, В. Крисаченка, В. Лутая, В. Огнев’юка та М. Култаєвої, в яких освіта розглядається як стратегічний фактор виживання людства, його подальшого стійкого та безпечного розвитку, а також як одна із засад подолання глобальних проблем, в тому числі й екологічних.

Автор розглядає концепції Г. Драйден і Д. Вос, які виокремлюють есенціальний, енциклопедистський, сенсуалістський, прагматичний та інтегративний підходи. Близькими до них є філософські теорії В. Самуельсона та Ф. Марковиць, що впливають на розвиток сучасних концепцій освіти – реалізм, прагматизм, екзистенціалізм. Українські дослідники М. Євтух та І. Волощук, аналізуючи гносеологічні аспекти філософських течій інструменталізму, неопозитивізму, феноменології, екзистенціоналізму та неотомізму, приходять висновку про їх пріоритетну роль у переосмисленні філософських засад сучасного освітнього процесу, оскільки в постнекласичний період накопичення, передавання та засвоєння наукового та філософського знання має відбуватися не у формі монологу, а діалогу й полілогу.

Усі ці підходи віддзеркалюють різноманітність та багатоаспектність сучасного педагогічного дискурсу, на тлі якого відбувається становлення екологічного світогляду, що реалізується саме через освіту.

Характеристики

Список файлов реферата