114867 (711447), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Польща. Існували лише окремі допоміжні школи. У 1922 році був створений Варшавський інститут соціальної педагогіки.
1.2 На сучасному рівні за рубежом
В залежності від того, на яких дітей в державі розповсюджується спеціальне навчання, в залежності від загального рівня і системи народного навчання, виділяють типи і системи закладів для дітей з недоліком у розвитку. В останні роки в країнах, де вже накопичений великий досвід по вихованню і навчанню дітей з недоліком інтелекту, спостерігається тенденція великої диференціації типів закладів, відповідно до рівня порушення інтелекту та віку аномальних дітей.
В більшості країн, найбільш поширеним типом закладів для таких дітей – є спеціальні класи при масових школах, які мають різні назви: "диференційні", "розвиваючі", просто "спеціальні класи" та "допоміжні класи". [17]
У таких країнах як: Туреччина, Фінляндія, Ісландія, Тайланд, вище перераховані класи є єдиним місцем, де можуть навчатися діти з порушенням інтелекту.
В більшості розвинутих країн поряд з спеціальними класами створюються самостійні спеціальні школи з інтернатами і без них. А саме: в Австралії, Англії, Данії, Люксембурзі, Нідерландах, Франції, Швейцарії, Італії, США, Японії та інших. Так в Австралії спеціальні школи створюються лише в містах, а у сільській місцевості функціонують спеціальні класи. У Норвегії, Швеції в спеціальних класах займаються діти у ступені дебільності, а глибоко відсталі у інтелектуальному розвитку – у спеціальних школах. В сільській місцевості існують школи-інтернати.
В Канаді діти з порушенням інтелектуального розвитку навчаються до 13 років в спеціальних класах, а з 13 до 16 років – в спеціальних школах.
У Фінляндії основним типом спеціальних закладів є самостійна школа. У Німеччині інтернати організовуються для дітей з глибоким відставанням в інтелектуальному розвитку. У деяких країнах не існує єдиної державної системи закладів для дітей з порушенням інтелектуального розвитку. Спеціальні заклади можуть бути як державними так і приватними.
У Домініканській Республіці, Еквадорі, Гватемалі, Парагваї та інших країнах спеціальні школи-інтернати створюються лише на кошти благодійників. У Іспанії, Італії частина спеціальних закладів знаходиться під опікою церкви.
В Швейцарії, Італії, Франції, інших країнах заклади для дітей з порушенням інтелекту доповнюються різного роду медико-педагогічними закладами. [3]
В результаті того, що спеціальні навчання розповсюджуються в країнах не лише на дітей з порушенням інтелектуального розвитку, але і на інших дітей, які відчувають труднощі при засвоєнні програми масової школи, виникає необхідність в додатковій диференціації спеціальних навчальних закладів або в диференціації учнів у рамках спеціальної школи. Виникає гостра потреба в створенні системи ефективної діагностики інтелектного рівня дітей.
Наприклад: в Англії спеціальні класи обслуговують лише педагогічно занедбаних дітей, в спеціальних школах – діти з недорозвитком інтелекту.
У Німеччині створено 2 типи допоміжних шкіл: один для дітей лише з інтелектуальним порушенням розвитку, інші – для педагогічно занедбаних [17].
Також в більшості країн посилюється тенденція навчати дітей з легкими формами відхилення в масових школах, забезпечуючи їх додатковими індивідуальними заняттями. Така тенденція спостерігається в Скандинавських країнах, США, Німеччині. В деяких випадках це пояснюється не лише намаганням не відривати дітей від звичного для них середовища, але і малою кількістю спеціальних закладів, особливо в сільських місцевостях.
Великий розвиток здобула система закладів для аномальних дітей в країнах, де всі заклади є лише державними. Основним типом закладів для дітей з порушенням інтелекту є спеціальні школи з інтернатами і без них.
У Болгарії система спеціальних закладів для дітей з порушенням інтелекту вимагає спеціальні школи з інтернатами і без них з 8-річним терміном навчання. Для дітей дошкільного віку з вадами інтелекту створюються спеціальні дитячі садочки. Діти з глибоким порушенням інтелектуального розвитку перебувають в спеціальних дитячих будинках Міністерства охорони здоров’я і соціального забезпечення.
В Угорщині діти з порушенням інтелектуального розвитку навчаються протягом 9 років в допоміжних школах, з інтернатами і без них, а також в допоміжних класах при звичайних школах. Діти з глибоким порушенням інтелектуального розвитку навчаються в спеціальних школах з інтернатами. Також існують і дитячі садочки для дітей з порушенням інтелектуального розвитку дошкільного віку. [12]
В Німеччині встановлений 8-річний термін навчання в допоміжних школах. Збільшується кількість інтернатів. При допоміжних школах створюються дошкільні заклади.
В Польщі основними закладами для дітей з порушенням інтелекту є 8-річні допоміжні школи. В сільській місцевості існують допоміжні класи.
В Румунії система спеціальних закладів включають дитячі садочки, 8-річну допоміжну школу, дитячі будинки для дітей з глибоким порушенням інтелектуального розвитку.
В Чехії та Словаччині існують садочки дитячі для дітей з порушенням інтелекту, 8-річна допоміжна школа в основному з інтернатами і без них, школи для дітей з глибоким порушенням інтелектуального розвитку. Створені школи для дітей з порушенням інтелектуального розвитку з недоліком мовлення, слуху та зору.
В Югославії дитячі садочки і допоміжні школи з 8-річним терміном навчання для дітей з порушенням інтелекту. [12]
В цілому на сучасному рівні суспільного розвитку наукова думка спрямована на інтеграцію дитини з вадами інтелекту в суспільстві, на створення спрямованих умов для перебування такої дитини в суспільстві.
1.3 В Росії
Відношення релігії до аномальних дітей в Росії було більш гуманістичним. Починаючи з 996 року, опіка і догляд за бездомними знайшла своє місце в традиціях і життєдіяльності народу, в офіційних діях церкви і державної влади. В "Постанові про православну церкву", що було затверджено Київським князем Володимиром Святославовичем, було внесено в обов’язок церкви піклування про бідних та аномальних дітей. Але, звичайно, відношення було різне. Особливо після війни, екологічних катастроф їх кількість намагалися зменшити. Так 1551 р. в "Стоглавому судебнику" при Івані Грозному була було введено про необхідність піклування за знедоленими. Згідно неї людей та дітей поміщали в монастирі, щоб вони не були "пугалом для здорових".
У ІІ половині XVIII століття Петро І створив "Указ про створення госпіталів для душевнохворих" в яких перебували діти з вадами інтелекту. Катериною ІІ був створений указ, згідно з яким почали створюватися з 1775р. благодійні заклади і школи. [17]
Новий етап в історії спеціального навчання пов’язаний з періодом кінця ХІХ - початку ХХ століть у зв’язку з створенням організацій по навчанню і вихованню аномальних дітей. Даним питанням займалися такі педагоги:
Е.К. Грачева (1866-1934р) – організатор і керівник першого в Росії Петербурзького притулку для дітей 3 ступені ідіотії та епілептиків. Її заслуга була в відкритті перших закладів для дітей з глибоким порушенням інтелекту, першої школи для дітей з вадами інтелекту. [13]
Ф. Пляц – відкрив перший заклад для дітей з вадами інтелекту в 1854р "Лікувально-педагогічний заклад для дітей які страждають припадками, дітей в ступені ідіотії. Це був платний заклад.
В.П. Кащенко – створив школу-санаторій у 1908 р. для дефективних дітей, яка після 1917 р. стала державною допоміжною школою. А з 1943 р. переросла в науково-дослідницький інститут дефектології Академії педагогічних наук, а згодом в інститут колекційної педагогіки. [7]
Він відстоював позицію щодо необхідності започаткування цілісної системи допоміжних шкіл, яку висвітив у своїй статті: "Історичний вклад та сучасне положення справи виховання-навчання дефектних дітей в Росії", що вийшла друком 1912 р. у збірнику наукових праць дефектологів. В якості аргументів вчений, щодо доцільності створення системи спеціального навчання, наводить приклади успішного навчання дітей з вадами інтелекту за кордоном, особливо високу оцінку він дає щодо професійної мережі спеціальних шкіл Швеції та Угорщини. Відкриття допоміжного класу у Харкові в 1911р., при Пушкінському міському училищі, де перебувало більше тисячі учнів, вчений засуджував. Виходячи з того, що в класі з загальною кількістю 31 учень навчалися діти як з вадами інтелекту так і педагогічно-занедбані діти. Вказав це ігноруванням принципів індивідуального і диференційованого навчання учнів цього класу в умовах закладу для дітей з нормальним психологічним розвитком. [18]
Соціальний захист аномальних дітей стосувався і Академії Наук. Так, заява члена французької Академії Наук, депутата Установчих зборів Віктора Гюго відтворена у віршованій формі:
"Навчайте грамоти, навчайте їх письму!
Відкрийте школу їм, щоб скасувать тюрму! " [24].
Щодо дітей з недоліками у розвитку, для кожної категорії створюються спеціальні заклади: дитячі садочки і школи для сліпих і слабозорих, спеціальні дошкільні заклади і допоміжні школи-інтернати для дітей з вадами інтелекту. Діти з порушенням інтелекту в легкій ступені направляються в спеціальні допоміжні школи.
З початком демократизації загальноосвітньої середньої школи з’являються недержавні навчальні заклади. З поглибленням централізації управлінням школою, була змінена назва школи на "Спеціальну корекційну школу". [8]
Говорячи про вітчизняну спеціальну школу, неможливо підкреслити її державний характер. В першу чергу це проявилось в державних програмах навчання і виховання, які відображали становище загальної педагогіки в країні, соціальні та економіко-політичні умови того чи іншого історичного періоду.
В перші роки радянської влади охорона дитинства, в тому числі і проблеми, які пов’язані з дитячою дефектністю, безпритульністю стали на перше місце для руху наркоматів.
У 1918р приймаються декрети Совнаркома, по якому всі заклади для аномальних дітей передаються під керування Наркомпроса від Наркомсобеса. Це рішення мало не лише організаційний характер. Воно показало, що в допомозі аномальним дітям головні сили спрямовані не на їх ізоляцію, а на навчання. [15]
У 1918 р, коли під керівництво Наркомпроса перейшла школа-санаторій, то на основі неї був створений Будинок вивчення дитини – зразок наступних науково-експериментальних закладів по проблемам аномального дитинства. Основне завдання спеціальної школи сформувалося як найбільш повна підготовка її випускників до самостійного життя, наполегливої і цілеспрямованої трудової діяльності.
Крім даного завдання вирішувалися і корекційні. Так у навчальний план включалися фізичні вправи, ручна праця, образотворче мистецтво, музика.
Великий внесок зробив і Л.С. Виготський. Ним були розроблені наукові підтвердження основи соціальної реабілітації аномальної дитини. Були сформовані нові задачі спеціальної школи.
Визначним кроком в історії становлення допоміжної школи став створений у 1924 р. ІІ З’їзд соціально-правової охорони неповнолітніх, який в свою чергу створив основу для початку наукового підходу до проблеми аномального дитинства. 1926 р. після Постанови Раднаркому "Про заклади для глухонімих, сліпих і дітей з вадами інтелекту та підлітків" вперше організаційно оформляються наступні типи спеціальних навчальних закладів:
Дитячі будинки для аномальних дітей дошкільного віку.
Школи з інтернатами і без них для дітей дошкільного віку.
Школи з інтернатами і без них з професійно-технічними нахилом для підлітків.
Школи з інтернатами і без них для дітей змішаного віку.
Допоміжні групи для дітей і підлітків при загальноосвітніх школах. [15]
Термін навчання в спеціальних школах становить 5 років, а зміст навчання було орієнтовано на І ступені і реалізовувалася через спеціальні комплексні програми.
Таким чином, до початку Великої вітчизняної війни, спеціальні школи і організаційно-виховні відділення міцно ввійшли в загальну систему народного навчання країни.
На початку 1941 р. в Україні відбулося становлення диференційованої системи спеціальних шкіл для дітей з вадами інтелекту.
В цей час функціонувало 128 спеціальних шкіл з контингентом до 14 тис. осіб. Але з війною скоротилися кількість допоміжних шкіл і дитячого контингенту. Так 1940-1941 навчального року – 108 спеціальних шкіл із контингентом 14 тис. осіб, 1945-1946р – 74 спеціальні школи працювало для дітей з порушенням інтелекту – 10211 учнів. Більшість навчальних закладів припинили своє існування, 20% приміщень –знищено. [8]
З метою поліпшення ситуації уряд видає розпорядження, згідно з яким відновлюється мережа спеціальних шкіл. І уже до 1945 р. при спільній і активній участі вчителів, науковців, працівників народної освіти приблизно 501 школа була охоплена спеціальним навчанням. [8].
Після закінчення Великої вітчизняної війни 11 червня 1945 р РНК УРСР і ЦК КП(б) у постанові зобов’язували розкрити мережу спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з вадами інтелекту.
У 1960 р. вийшла постанова про строки навчання у спеціальних школах, яка передбачала збільшення строків навчання в допоміжних школах з метою забезпечення якісної трудової підготовки випускників. Згідно неї розгорнулась діяльність щодо розширення мережі спеціальних шкіл, здійснення диференційованого навчання учнів з урахуванням характеру дефекту. Але разом з тим, існуюча кількість закладів була недостатньою. Було розширене будівництво навчальних шкіл, розширення існуючих дитячих будинків та малокомплексних масових шкіл-інтернатів.
Згідно постанови Ради Міністрів УРСР, міністром освіти Р. Пінчуком №9 від 22 лютого 1950 р. встановлювалися такі типи закладів для дітей з обмеженими розумовими можливостями:
Допоміжні школи-інтернати для дітей з вадами інтелекту
Допоміжні школи-інтернати для переростків з вадами інтелекту. [3].
Постановою передбачалося відкриття у 1950-1951 навчальному році 17 шкіл для дітей з особливими вадами інтелекту. Дані заходи сприяли тому, що на початку 50-х років розширилась мережа і контингент у школах для дітей з особливими вадами інтелекту, зміцнення матеріально-технічної бази, оснащення спеціальних шкіл. Навчально-виховний процес здійснювався за спеціальними навчальними планами і програмами, підручниками. [3]
Початок 60-х років був дуже сприятливим для розширення мережі спеціальних шкіл, організацій дошкільного виховання, створення диференційованої мережі спеціальних закладів для дітей з різними порушеннями розвитку. До 1960 року мережа спеціальних шкіл-інтернатів розширилась на 62 одиниці, а контингент учнів – на 9,6 тисяч осіб. У 3 рази зросла мережа дошкільних груп при ЗОШ і спеціальних закладах. До 1970 року мережа спеціальних шкіл-інтернатів збільшилась ще на 124 одиниці, а кількість учнів у них на 30 тисяч осіб.
У 70-80-х роках відбулися зміни у структурі спеціальних шкіл. Вони перейшли на нові навчальні плани і програми, збільшення обсягу загальноосвітніх, загально трудових знань, практичних умінь, створення умов для підготовки учнів до самостійного життя. Значно розширилися психологічні дослідження, пов’язані з вивченням та удосконаленням принципів і методів відбору учнів. Вони сприяли своєчасному і правильному комплектуванню дошкільних і шкільних закладів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
