114649 (711414), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Народна культура - культура, яка твориться самим народом, органічно постає з його природи. Вона засвоюється і передається від покоління до покоління природно - через наслідування, імітацію, практику щоденного спілкування. Саме тому народна культура - вседоступна. Фольклор є частиною цього виду національної культури.
Професійна культура - культура, що твориться професіоналами, носіями професійних знань та умінь: вчителями, лікарями, інженерами, вченими, художниками, письменниками. Щоб опанувати цим видом національної культури, треба докладати спеціальних зусиль: виділяти час, читати відповідну літературу, відвідувати лекції тощо. Саме тому професійна культура елітарна, доступна меншому числу людей, ніж народна. Хоча в сучасному суспільстві всі його члени змалку мають можливість прилучитися до професійної культури через школу (головним чином), та мережу будинків школяра, театри, бібліотеки та ін. Авторська література, яка приходить до дитини пізніше, ніж фольклор (десь Із кінця другого -початку третього року життя, є складовою професійної культури. Найвищі досягнення цієї літератури та інших видів мистецтва називають ще класичною спадщиною. Таким чином, класичне мистецтво є в кожній національній культурі, зокрема і в українській. Інша справа; що для його розвитку в колоніальне залежній Україні не було сприятливих умов, а те що й створювалося, всіляко паплюжилося, дискредитувалося, замовчувалось, ізолювалося від народу, а нерідко й привласнювалося культурою політичне пануючої нації (в Росії- російською, в Австро-Угорщині - німецькою, в Польщі - польською). Звужений погляд на українську культуру лише як на народну, навіть після шести років державності, досі дуже поширений серед самих українців та краян інших національностей. Такий підхід -одна з причин стійкого комплексу меншовартості і щодо себе - українців, і щодо української культури загалом як відсталої, архаїчної. Він дається взнаки на кожному кроці: в русифікованих іменах дітей типу Альона (так навіть записували у свідоцтва і паспорти!), розмовного Лена, Діма (замість лагідного Оленка, Дмитрик і т.д.), у назвах магазинів, кав'ярень на зразок "Янтра", "Серго", у свідомому перекрученні українських слів, у неприйнятті самої думки читати російську літературу в українських перекладах (десять років тому такий само спротив був до перекладів Гете, Лорки, Ремарка, Хеменгуея). Стереотип малороса, чітко відпрацьований у радянські часи, продовжує жити у мистецтві та псевдомистецтві (прикладом останнього може служити телешоу Вєрки Сердючки).
Національне виховання кожної людини (дитини) чи то на рідній землі, чи на чужій, має починатися з фольклору (усної народної творчості), народних звичаїв, обрядів, свят і тому подібне, проте аж ніяк не може цим обмежуватися.
ЛІТЕРАТУРА
5. Кудикіна Н. Загадки як традиційні українські фолькльорні ігри. "Рідні джерела" №4, 1998р
6. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: у 3-х кн., 6т. - Факс вид - Київ АТ "Обереги", 1994. - Кн .1 ТІ Зимовий цикл. - С. 159.
7. Українське народознавство. Навчальний посібник /За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф. Кирчіва, - Львів: Фенікс, 1994 -С. 100.
8. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава: Ред. Газ. "Полтавський вісник", 1994-с. 102
15
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
