114471 (711357), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Шкільна дсципліна – дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обовязків, підкорення громадському обовязку.
Розуміння учнями необхідності дотримання шкільної дисципліни не тільки в школі, а й у громадських місцях, в особистій поведінці; готовність і потреба у виконанні загальноприйнятих норм і правил дисципліни в школі та за її межами, саме це є показниками високого рівня дисиципліни. [15, с.283-284]
Зовнішній контроль певною мірою є примусом до позитивної поведінки. Водночас діє внутрішній контроль, коли певні норми поведінки настільки засвоєні, що стали внутрішніми переконаннями людини, і вона виконує їх, часто навіть не замислюючись над тим, чому чинять так, а не інакше. Якщо від виконання вимог шкільного режиму можна ухилитися, контролю з боку педагогів чи колективу учнів можна уникнути, то від власної совісті важко сховатися. Як стверджував А.Макаренко, у вихованні слід домагатися розумного поєднання зовнішнього і внутрішнього контролю за поведінкою вихованців, навчити їх „робити правильно, коли ніхто не чує, не бачить і ніхто не дізнається”.
У вихованні взагалі й у зміцненні дисципліни зокрема особливе значення має правильний тон і стильдіяльності учнівського колективу. Якщо панує життєрадісний тон, в основі якого свідома дисципліна, єдність і дружба, почуття власної гідності кожного члена колективу, виховання учнів дається легше. [ 16, с.286-287 ]
Доволі цікавим є принцип паралельної дії,використовуваний А.Макаренком, згідно з яким вихованцеві пред’являють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування. А також цей принцип дуже впливає на згуртованість колективу. Цю методику можна застосовувати вже на другій стадії розвитку колективу. Такій же меті підпорядкована організація колективної діяльності. Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згуртовує і первинні колективи, і загальношкільний. Об’єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгоджених дій кожного. Якщо учні, наприклад, самостійно розпочали певну діяльність, вони розподілять обов’язки між собою, охоче займатимуться конкретною роботою, переживатимуть радість від досягнутих успіхів. [15, с.376]
На згуртованості учнівського колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог до нього. А.Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог насамперед дбає про згуртованність загальношкільного колективу, відтак – про справи свого класу й лише потім – про власний успіх.
А.С.Макаренко виходив з того, що сім’я є природним людським колективом. Виховання – це процес соціальний, у якому беруть участь люди, речі, явища, але перш за все і більше всього, люди. Із них на першому місці, як підкреслював Макаренко, батьки і педагоги.
А.С.Макаренко розглядав питання сімейного виховання з державної точки зору. Кожна сім’я повинна виховувати дітей відповідно до державних завдань. Батьки повинні добре знати і розуміти, що вони виховують дитину не тільки для своїх радощів. У сім’ї під їх керівництвом росте людина, яка повинна стати гідним громадянином своєї Батьківщини.[8, с.226]
Обєктом для наукових узагальнень А.С.Макаренка була жива практика виховання дітей у трудових сім’ях, яку він вивчав через власні спостереження, розмови, листування. Завдяки цьому в його творах змальовано цілу галерею різних сімей, на прикладі яких яскраво і переконливо розкриваються різні сторони народної педагогіки.[ 8, с.222 ]
Відчутним є виховний вплив домашнього середовища, тобто сімейного оточення, а також оточення дитини поза школою (двору, вулиці), сусідів. Підтримуючи з ними добрі стосунки, батьки вводять дітей у громадське життя, навчаючи їх жити з людьми і для людей. [15, с.49]
Родинна педагогіка вчить дітей вибудовувати розумні взаємини з однолітками у дворі. Тут дитина шліфує свій характер, позбувається недоліків, що не можливо за перебування її тільки в оточенні дорослих. Щоправда, на вулиці збираються не лише ідеальні діти. Тому в цій справі необхідно виявляти обережність. Однак надмірна обережність може зашкодити, оскільки взаємодія з однолітками сприяє фізичному, розумовому, духовному розвитку дитини і далеко не завжди псує її.
Водночас спеціальної виховної роботи потребує профілактика таких патологічних явищ суспільного життя, як пияцтво, наркоманія, куріння, хабарництво, злодійство, рекет, проституція.
Певний позитивний виховний вплив на розвиток особистості мають і засоби масової інформації (телебачення, радіо, преса) як один з компонентів соціального оточення. Повідомляючи про соціально значущі факти, явища, події, процеси, вони виховують у підростаючого покоління певне ставлення до них, сприяють певному його духовному збагаченню, соціальному зростанню, виробленню правильного ставлення до життя, активної житєвої позиції. Все це позначається на позитивному ставленні до навчальної праці як основного виду діяльності учня. [15, с.50 ]
А.С.Макаренко вважав, що хороших людей можуть виховати лише щасливі батьки. Якщо до шести років дитина виховувалася правильно і в ній виховані певні звички активності і гальмування, то на таку дитину ніхто не вплине погано. Дуже шкідливо впливають на дітей сварки і роздратованість у сім’ї – ознака розпущеності, відсутності дисципліни, недоліків у світогляді. Повинна бути не лише чітка мета виховання, а й продумана деталізована програма виховання.
Педагогам і батькам слід мати на увазі, що окремі телепередачі, статті у газетах негативно впливають на розвиток неповнолітніх. Найчастіше школяр обирає сам, який телефільм дивитися, проте йому не завжди легко розібратися в побаченому на екрані, зробити правильні висновки. Тому не рідко він схвально сприймає те, що заслуговує осуду, намагається наслідувати „телегероя”.
У період статевого дозрівання підліткам, на думку А.Макаренка, особливо потрібен душевний контакт з батьками. Неприпустиме „шпигування” за дітьми, підозріле ставлення до дружби дітей різної статті. Це робить їх потайними, замкненими, позбавляє дорослих можливості благотворно впливати на їхню психіку і поведінку.[16, с.283]
Отже, у процесі соціалізації головне місце займає вміння особи контактувати і співпрацювати з іншими. Саме тому колективне виховання є основою правильного виховання, адже особа засвоює норми і правила колективу, суспільний досвід, вчиться регулювати свою поведінку тощо. Людина в колективі – це людина в супільстві. Знання теорії та практики колективного виховання є особливо важливим для педагогів у здійсненні їхньої діяльності. Вмінні допомагати і бути провідником у процесі соціалізації.
Аналізуючи усе напрошується висновок, що уся історія вітчизняної педагогіки, починаючи з 40-х роеів, у своєму поступальному русі відчуває благотворний вплив педагогічних поглядів А.С.Макаренка – яскравого представника педагогічнох науки.
Список використаних джерел:
1.Бойко А.М., Бардінова В.Д.
Персоналії в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги: Підручник. Під заг. ред. А.М.Бойко – К.: ВД „Професіонал”, 2004. – 576 с.
2. Вишневський О.І.
Теоретичні основи сучасної української педагогіки. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Дрогобич: Коло, 2003. – 528 с.
3.Гончаренко Семен
Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, 1997. – 376 с.
4.Кузьмінський А.І., Омеляненко В.П.
Педагогіка у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник. – К.:Знання, 2006. – 311 с.
5.Максимюк С.П.
Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 667 с.
6. Мойсеюк Н.Є.
Педагогіка. Навчальний посібник. 2-ге вид., 1999 р. – 350 с.
7. Мойсеюк Н.Є
Педагогіка: Навчальний посібник. 4-е видання,доповнене, 2003. – 615 с.
8.Мосіяшенко В.А., Курок О.І., Задорожна Л.В.
Історія педагогіки України в особах: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2005. – 266 с.
9.М’ясоїд П.А
Загальна психологія: Навчальний посібник. – К.:Вища школа, 2000.- 479 с.
10. Освітні технології: Навч-метод. посіб./ О.М.Пєхота, А.З.Кіктенко, О.М.Любарська та ін.; За заг. ред. О.М.Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. – 256 с.
11.Пальчевський С.С.
Соціальна педагогіка: Навчальний посібник – К.:Кондор, 2005. – 560 с.
12.Семенова А.В., Гурін Р.С., Осипова Т.Ю.
Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2006. – 319 с.
13.Сисоєва С.О., Соколова І.В.
Нариси з історії розвитку педагогічної думки: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 308 с.
14.Трофімов Ю.Л., Рибалка В.В., Гончарук П.А. та ін.
Психологія: Підручник. За ред. Ю.Л. Трофімова. – К.:Либідь, 1999. – 558 с.
15.Фіцула М.М.
Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2000. – 544 с. (Альма-матер)
16.Фіцула М.М.
Педагогіка: Навчальний посібник. Виданння 2-ге, виправлене, доповнене. – К.: „Академвидав”, 2005. – 560 с. (Альма-матер)
17.Щербань П.М.
Навчально-педагогічні ігри у вищих навчальних закладах: Навчальний посібник. – К.:Вища шк., 2004. – 207 с.
7
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
