114011 (711244), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Читанню у початкових класах належить провідна роль у художній, суспільно-історичній освіті, громадському, моральному, естетичному вихованні, у закладанні основ самовиховання, саморозвитку, духовності, національної свідомості.

Уміти читати - означає оволодіти технікою читання (якостями читання, засобами логіко-емоційної виразності читання, мати здоровий мовленнєвий апарат), усвідомлено сприймати те, що читаєш, орієнтуватися в художній науково-пізнавальній і довідковій літературі, рекомендованій для молодшого шкільного віку, а також у дитячій періодиці.

Уміння читати - це наявність інтересу до читання, до книг як джерела пізнання довкілля, громадського виховання, опанування літературної мови, розвиток духовного світу дитини, її почуттів.

При створенні відповідних умов на уроках читання формується людина нового суспільства, закладаються основи юного громадянина, його всебічного розвитку. Найкраще цьому сприяють тексти художньої літератури. Через це у зміст навчання читати вводяться від 80 до 90% саме художніх текстів. Водночас учень має бути готовим до вивчення таких навчальних предметів, які вимагають високого рівня розвитку логічного мислення (природознавство, біологія, математика та ін.). У зв’язку з цим на уроках читання опрацьовуються тексти науково-пізнавального характеру, де мають не лише відпрацьовуватися способи, види, якості читання, а й встановлюватися логічні, часові, просторові, причинні та інші зв’язки. Учень має бути обізнаний з науково-технічним розвитком суспільства, людиною - творцем цього процесу, її ставленням до навколишнього середовища. Читаючи тексти підручників з математики, ознайомлення з навколишнім, природознавства, граматики і правопису, слухаючи пояснення вчителя, учень має справу з об’єктивно існуючими або тими, що колись існували, фактами, явищами, подіями, процесами.

Читання ж текстів художньої літератури - це особливий вид пізнання дійсності. Тут учень сприймає предмети, об’єкти, явища, події не реального світу, а дійсність, створену фантазією, уявою художника (поета, прозаїка). Дізнаючись про явища, факти, людей з художнього твору, читач водночас має навчатися бачити і ставлення до всього описуваного самого письменника. А це вимагає посилення специфіки роботи над художніми текстами. Дитина поступово має осягнути те, що письменник з життя добирає для зображення ті явища, події, вчинки, які найбільше відповідають його естетичним ідеалам, поглядам, розумінню. Специфіка опрацювання текстів художньої літератури має будуватися так, щоб учні вчилися бачити в одному явищі, події різні аспекти, знаходити і розуміти причини ставлення автора до описуваного і висловлювати своє ставлення, своє розуміння, зіставляти його з авторським, знаходити спільне й відмінне.

Зміст і форма літературного тексту впливають на кожну особистість по-різному. В окремих випадках сприймання може бути неадекватне змістові художнього твору. Це пояснюється специфікою художньої літератури - різними шарами її змісту, особливостями художнього образу, психічним складом читача, рівнем його розвитку.

У молодшого школяра ще немає розуміння художнього образу як єдності конкретного і загального. Він інтуїтивно, часто примітивно, на основі різного роду асоціацій, постійного зближення, зіставлення свого життєвого досвіду, своїх уявлень, почуттів сприймає зображене у творі.

Як наголошує Л.С. Виготський, у процесі читання художніх текстів відбувається не просто засвоєння прочитаного, а усвідомлення свого ставлення до творів мистецтва або формування нових знань через своєрідний діалог між автором і читачем на основі тексту. Тому, опрацьовуючи будь-який жанр художнього тексту на уроці, вчитель, виходячи з рівня розвитку дітей класу, спонукає їх знаходити через форму слова позицію автора, формулювати етичні та естетичні оцінки дійових осіб, ставити себе на місце того чи іншого персонажа, уявно діяти за нього і передавати головний сенс його діяльності через творчу розповідь.

Такий методичний підхід дає змогу вносити корективи в опрацювання науково-пізнавального і художнього текстів. Якщо у першому переважає логічний аналіз, встановлення різноманітних зв’язків, то у художньому - вчитування (заглиблення) у зміст, тлумачення, інтерпретація тексту.

Результатом такої роботи є створення кожним учнем свого художнього образу, своєї читацької точки зору, доведення за допомогою тексту свого розуміння позиції автора.

Методика навчання на уроках читання і його зміст повинні бути підпорядковані розв’язанню завдань, визначених шкільною програмою: пізнавальних (засвоєння інформації, що міститься в творах); виховних, у тому числі і завдань розвивального навчання (морально-естетичне, трудове; розвиток мовлення, спостережливості, пам’яті, культури слухання, аналітико-синтетичних умінь - зіставлення, порівняння, узагальнення, доведення, проведення аналогії, стійкої уваги, витримки, терпіння, самостійності, творчих здібностей, навичок самоконтролю і т. ін); спеціально-навчальних: удосконалення техніки читання (розширення поля читання, кореляція темпу, удосконалення правильних прийомів читання, навичок виразного читання, розвиток мовленнєвого апарату і промовляння, вміння інтонувати речення і т. ін.); розвиток навичок зв’язного мовлення у зв’язку з прочитаним текстом (відповіді на запитання; репродуктивний, вибірковий, стислий і творчий перекази і т. ін.).

Варто звернути увагу на емоційно-вольову сферу діяльності дітей на уроці читання, оскільки завдання уроків читання полягають не лише в тому, щоб вчити дитину читати, розвивати її мислення, а в тому, щоб розбудити її душу і серце, тобто викликати певний комплекс почуттів при читанні й аналізові тексту.

Цьому сприятимуть способи і порядок роботи з текстом як на уроках класного, так і позакласного читання. Найбільш ефективними є:

самостійне прочитування та осмислення дітьми ключових для розуміння тексту слів і словосполучень, виділених учителем; оволодіння їх читанням з дошки;

передбачення змісту тексту або його частини з опорою на заголовок, ілюстрацію і ключову групу слів;

самостійне читання дітьми тексту або його частини вголос (ланцюжком або за викликом);

відтворення тексту за допомогою ілюстрацій або аплікацій на дошці, інших дидактичних ілюстративних засобів, заучування напам’ять цікавих словосполучень, виразів, римованих рядків за бажанням учнів;

бесіда-дискусія за проблемним запитанням, яке ставить учитель або пізніше - діти;

творчі роботи різноманітного характеру.

Така організація дітей до роботи з текстом на всіх уроках читання є продуктивною, суттєво допомагає при навчанні молодших школярів читанню.

Формуючи у дітей уміння читати, необхідно дотримуватися головної умови - постійно тренувати учнів у читанні та цілеспрямовано удосконалювати їх читацькі вміння по роботі з текстом. Виховні можливості уроків читання, як правило, визначаються виховним потенціалом художнього твору, який діти читають. К.Д. Ушинський з цього приводу писав: "На моральне почуття повинен впливати безпосередньо сам літературний твір, і цей вплив літературних творів на моральність дуже великий: той літературний твір моральний, який спонукає дитину полюбити моральний вчинок, моральне почуття, моральну думку, що виражені в цьому творі". Водночас урок читання не може бути ізольований від загальної системи шкільного виховання. Він повинен взаємодіяти з іншими навчальними предметами - українською мовою, природознавством, музикою, образотворчим мистецтвом, позакласними заходами. Урок читання, як і будь-який урок рідної мови, в першу чергу повинен задавати високий рівень мовленнєвої культури і забезпечувати дитині мовленнєве середовище. В його структурі обов’язково передбачається робота з розвитку мовлення дітей, причому всіх видів - слухання, говоріння, читання і письма.

Безпосередня читацька діяльність дітей з текстом повинна становити орієнтовно 2/3 уроку. Використання різноманітних методичних прийомів на уроках читання не повинно ставати самоціллю, а повинно узгоджуватися з етапами роботи над твором, його літературними особливостями, з навчально-пізнавальними та розвивальними завданнями. Тоді робота з текстом художнього або науково-пізнавального твору сприятиме активізації розумової діяльності дітей: вчитиме спостерігати за фактами та подіями твору, зіставляти їх, узагальнювати, тобто виконувати аналітичні та синтетичні операції. Звідси, завданнями сучасного уроку читання є:

Удосконалення навички читання: цілеспрямована робота над правильністю, швидкістю, свідомістю і виразністю читання.

Формування читацьких умінь по роботі з текстом; активізація "вдумливого читача", тобто уміння думати над твором до читання, під час читання і після завершення читання.

Проведення літературознавчої пропедевтики і формування літературознавчих знань.

Забезпечення морального і естетичного виховання дітей.

Формування у дітей сучасного світосприйняття, яке не протирічить науковим досягненням у різних сферах знань.

Розвиток мовлення, образного і логічного мислення, творчої уяви дітей.

Тут слід зазначити, що для виконання всіх цих завдань вчителю потрібно використовувати різноманітні засоби і форми навчання, від заздалегідь розроблених та напрацьованих впродовж років, до нових, використання яких ще недостатньо вивчено на теоретичному рівні, або не застосованих в практиці.

Уроки читання класифікують за такими параметрами:

за навчальною метою;

за провідною діяльністю учнів;

за типом навчального матеріалу.

Сучасний урок читання, з одного боку, повинен мати обов’язкові компоненти, оскільки базується на конкретному навчальному матеріалі, втілює конкретний задум учителя, враховує психологічні особливості дітей, з іншого - йому притаманні гнучкість структурних елементів, тому що він пронизується імпровізацією вчителя, який миттєво реагує на читацькі враження дітей.

2.2 Розвиток уяви на уроках мистецького спрямування

2.2.1 Розвиток уяви в процесі вивчення предметів "Трудове навчання" та "Образотворче мистецтво"

Предмети "Трудове навчання" та "Образотворче мистецтво" мають неабиякі можливості для розвитку уяви дітей молодшого шкільного віку. Тому слід звернути увагу на методичну систему цих предметів, засоби, що забезпечують якнайкраще сприймання навчального матеріалу.

Спільними для всіх видів мистецтв є естетичне відображення в художніх образах закономірностей людського буття, що зумовлює єдину тематичну структуру програм предметів художньо-естетичного циклу, логіку об’єднання навчального матеріалу в цілісні блоки. Ставлення особистості до себе, та до інших людей, до світу природи та культури - провідні цінності, які стають базовими у моделюванні змісту загальної початкової мистецької освіти.

Ефективному опануванню специфіки художньо-образної мови кожного з видів мистецтва і розумінню його цілісності сприяє також інтеграція елементів змісту на основі єдності універсальних художньо-естетичних понять.

Обсяг і особливості споріднених тематичних і художньо-мовних елементів змісту зумовлюють; процес застосування інтегративних художньо-педагогічних технологій.

Таким чином, інтеграція мистецьких знань та уявлень учнів здійснюватиметься на таких рівнях:

духовно-світоглядному (через спільний тематизм, що відбиває фундаментальний зв’язок усіх видів мистецтва з життям);

естетико-мистецтвознавчому (через спільність або спорідненість мистецьких понять; універсальність естетичних категорій);

психолого-педагогічному (через технології інтегрованих уроків різного типу).

Зміст програм мистецького циклу включає такі умовно виділені наскрізні компоненти:

1) сприймання; аналіз-інтерпретація та оцінювання творів мистецтва;

2) практична художньо-творча діяльність учнів;

3) естетико-мистецтвознавча пропедевтика (засвоєння понять і термінів).

Коротка характеристика методичної системи показує загальні дидактичні підходи та специфіку навчальних предметів мистецького циклу, їх зміст і методику викладання спрямовано на формування комплексу базових компетентностей, які умовно можна поділити на такі основні групи:

1) особистісні: загальнокультурні (світоглядні уявлення, ціннісні орієнтації) та спеціальні (мистецький тезаурус, медальний естетичний досвід, художньо-творчі здібності, художньо-образне мислення);

2) соціальні: комунікативні (здатність до спілкування, взаєморозуміння) та соціально-практичні (здатність до співпраці, роботи в команді);

3) функціональні: предметні знання та вміння (музичні, образотворчі, театральні тощо); міжпредметні, галузеві; загально навчальні; інформаційно-пізнавальні (здатність до пошуку та оперування інформацією) тощо.

Методична система, що забезпечує реалізацію закладених у змісті програм ідей, спрямовується на розвиток таких якостей учнів як активність, самостійність, креативність, критичність. Для цього застосовуються ігрові, інтерактивні, проблемно-евристичні технології.

Важливого значення набувають методи й прийоми стимулювання асоціативно-образного мислення, спрямовані на розвиток уяви та фантазії учнів початкових класів.

2.2.2 Розвиток уяви в процесі вивчення музики

Програма з музики ґрунтується на таких принципах музичної педагогіки:

• орієнтації на духовний розвиток особистості засобами музичного мистецтва;

• зв’язку музики з життям;

• опори на три типи музики - пісню, танець, марш;

Характеристики

Список файлов реферата