113430 (711088), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Висновки й основні положення дисертації були використані в процесі проведення практичних занять та організації спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи з фізичного виховання в Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка (довідка про впровадження № 306-н від 27.12.2007 р.), Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини (довідка про впровадження № 1528/01 від 28.11.1007 р.) та Криворізькому державному педагогічному університеті (довідка про впровадження № 06-405 від 12.11.2007 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення знайшли відображення в 13 публікаціях, з них 10 одноосібних; 6 опубліковано в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, з яких 4 – одноосібні.
Особистий внесок здобувача. У статті “Використання біологічних ритмів, активного відпочинку, раціонального харчування для поліпшення здоров’я та розумової працездатності студентів”, опублікованій у співавторстві з М.М. Баланом, дисертантці належить дослідження “малих форм” активного відпочинку в зміцненні здоров’я й підвищенні навчальної діяльності студентів.
У статті “Мотиваційні фактори стресу у спортивній діяльності”, опублікованій у співавторстві з Г.А. Лещенком, дисертантці належить визначення ролі позитивного тренувального середовища, а також продуктивної орієнтації на помилки й невдачі у фізкультурно-спортивній діяльності.
У навчально-методичному посібнику “Фізкультурно-оздоровча робота з студентами спеціального навчального відділення у вищій школі”, опублікованому в співавторстві з Г.А. Лещенком, дисертантці належить обґрунтування методів і засобів фізичного виховання студентів з ослабленим здоров’ям; дослідження специфіки фізичного навантаження жінок у “критичні дні” й під час вагітності; впровадження новітніх оздоровчо-фізкультурних систем в процес фізичного виховання студентів вищої школи.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаної літератури (222 найменування). Робота містить 19 таблиць, 8 рисунків, 8 додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 221 сторінку, з яких 179 сторінок основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідної роботи, наукову новизну, теоретичну і практичну значущість результатів дисертаційного дослідження.
У першому розділі – “Теоретичні передумови та проблеми стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності” – проаналізовано літературні джерела з досліджуваної проблеми, сформульовано сутність поняття “стимулювання активності до фізкультурної діяльності”, розкрито роль стимулів у фізкультурній активності особистості, висвітлено емпіричний досвід роботи кафедр фізичного виховання щодо впровадження запропонованих нами педагогічних умов у педагогічних університетах. Визначено критерії, компоненти та рівні сформованості активності до фізкультурної діяльності студентів вищих педагогічних навчальних закладів.
У дослідженні підкреслено, що сучасні уявлення про фізичну культуру особистості не обмежені поняттями здоров’я, розвитку фізичних якостей, функціональними можливостями організму та руховими навичками. Найважливішими складовими формування і розвитку фізичної культури в персоніфікованій формі є світогляд, система цінностей, потреби, мотиваційна сфера особистості, ґрунтовність, глибина знань, здатність реалізовувати в професійній діяльності цінності фізичної культури.
Аналіз праць В.О. Бєляєвої, В.Я. Віленського, О.І. Смакули та ін. свідчить, що мотиваційно-ціннісні орієнтації й прагнення досягнути фізичної досконалості є внутрішніми, прихованими мотивами, які сприяють формуванню фізичної культури майбутнього вчителя. Основу ж змісту фізичної культури визначає практична, діяльна сторона, специфічним ядром якої є відносини, що складаються в процесі фізкультурної діяльності. Активність учителя в цій царині виявляється в характері занять фізичними вправами, спортом і туризмом, в організаторській, пропагандистській, педагогічній, пізнавальній, суддівській діяльності, у самовдосконаленні. Для активності вчителя в будь-якому з вищевказаних видів діяльності характерне прагнення найбільш повно реалізувати свої творчі здібності, зацікавленість у високій якості роботи, ініціативність і відповідальність за її результат.
Аналіз праць В.Г. Асєєва, М.І. Жаворонкової, Є.П. Ільїна, С.О. Сичова та ін. доводить, що особливого значення на сучасному етапі має проблема формування механізмів, що забезпечують пролонговану активність студентів у фізичному вихованні й самовихованні. Серед таких механізмів важливе місце займають стимулювання, мотивування та формування потреб студентів до самостійної фізкультурної діяльності як засобу особистісного розвитку та важливої складової загальної культури особистості.
Вивчення праць Г.І. Круковського, М.Я. Віленського, Р.П. Сафіна та ін. свідчить, що в сучасній системі вищої освіти недостатньо уваги приділяється професійно-прикладній фізичній підготовці, яка є важливим напрямом системи фізичного виховання у вищому навчальному закладі. Відомо, що професійно важливі якості людини в процесі трудової діяльності певною мірою вдосконалюються самі собою. Але ефективність даного процесу значною мірою можна підвищити, якщо необхідні якості розвивати цілеспрямовано, використовуючи для цього методи і засоби фізичного виховання підготовки під час навчання у вищому навчальному закладі. Крім того, варто сформувати у студентів розуміння необхідності та навички виконання зумовлених особливостями їхньої професії фізичних вправ перед початком, у процесі й після трудового дня, що забезпечує поступове входження людини в робочий ритм і підтримку необхідної працездатності під час роботи, а після її закінчення – зняття фізичної втоми та емоційної напруги.
У роботі досліджуються дві концепції активності та їхнє співвідношення з діяльністю. Перший напрям передбачає, що на рівні аналізу людини не взагалі, а особистості як суб’єкта конкретної діяльності, поняття “активність” не тотожне поняттю “діяльність” і є самостійною окремою категорією, що відображає кількісно-якісний бік діяльності особистості. Другий напрям у визначені понять “активність” і “діяльність” полягає в тому, що два поняття ототожнюються, тобто активність визначається як діяльність. Загальним вихідним положенням тут є розуміння їхньої неподільності. Водночас характер співвідношення активності й діяльності різний, що зумовлено різними концептуальними позиціями дослідників.
На нашу думку, незалежно від різних поглядів на співвідношення діяльності й активності – чи містить діяльність активність, чи ці поняття є синонімами, чи діяльність є тільки формою активності – вона складає провідну утворюючу активності особистості.
У ході дослідження визначено, що стимуляцією певної діяльності людини є актуалізація однієї або кількох значущих для даної особи потреб, а також задоволення останніх необхідністю виконання (тим, кого стимулюють) дій, бажаних для того, хто стимулює. Установлено, що формування стійких звичок поведінки, діяльності, у кінцевому підсумку, потреб – це поступовий процес, що вимагає певного часу. Тому й стимули людської діяльності повинні використовуватися послідовно, “заслужено”, адекватно ситуації в повній відповідності з діями та вчинками особистості згідно з відомою формулою “від простого до складного” чи “від менш значущого до більш значущого”.
Важливими чинниками технології стимулювання є його періодичність та оптимальна насиченість стимулами різних рівнів і видів певних стимулювальних ситуацій. Дотримання принципу оптимальності в стимулюванні на практиці означає, наприклад, відсутність як захвалювання за успіхи, так і надмірного критиканства за недоліки в діяльності, а також перенасичення стимулювальних ситуацій надмірним контролем, який викликає в стимульованих почуття педантичної опіки, не сприяє формуванню умінь і потреби самостійно приймати рішення. Тому цілком закономірно серед важливих для індивідів стимулів виокремлено стимулювання довір’ям і делегуванням повноважень. При недостатній періодичності стимулювання ефективність діяльності знижується.
Одним з головних завдань процесу стимулювання є активізація фізкультурного інтересу, оскільки без цього психологічного механізму не може здійснюватися розвиток мотиваційної та емоційної сфер людини у фізкультурній діяльності. Розв’язання даної проблеми поєднано з двома головними завданнями при підготовці студентів до професійної діяльності та організації самостійного життя: по-перше, сприяти найбільш повноцінному відображенню й розкриттю у свідомості студентів значення фізкультурної діяльності для майбутнього професійного та особистісного становлення; по-друге, на цій основі спонукати та підтримувати відповідне ставлення до всіх структурних компонентів фізкультурної діяльності, яке було б наповнене готовністю самостійно здобувати інформацію, вільно оперувати набутими фізкультурними знаннями, реалізовувати уміння та навички у практичній діяльності. Розв’язання цих завдань у значній мірі забезпечує поєднання розвитку й навчання, показником та однією з форм відображення якого є фізкультурний інтерес.
У другому розділі – “Організаційно-педагогічне забезпечення стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності” – розв’язувались такі завдання: вивчався стан прояву фізкультурної активності студентів у навчальній та позааудиторній діяльності; досліджувалися фактори, що впливають на рівень активності студентів до фізкультурної діяльності; визначалися критерії та рівні активності студентів до фізкультурної діяльності.
Під час констатувального експерименту з’ясовувався рівень усвідомлення студентами значення активності у фізкультурній діяльності для професійного й особистісного становлення та визначалася значущість для них позааудиторних форм фізкультурної діяльності. Крім педагогічних спостережень, індивідуальних і групових бесід, для студентів були розроблені окремі анкети. Аналіз відповідей на них дає підстави стверджувати, що у структурі вільного часу студентів все більшої популярності набувають комп’ютерні ігри, перегляд телепередач, інші форми пасивного дозвілля; збільшується інтенсивність навчання, знижуються реальні можливості залучення молоді до фізичної культури та спорту через доступні раніше спортивні секції, гуртки, туризм; у студентів відсутнє чітке розуміння поняття “фізкультурна діяльність”, що свідчить, про їхню недостатню поінформованість стосовно даного питання; визнання студентами значущості фізичної культури в житті особистості не завжди підкріплено реальним позитивним ставленням до відповідного навчального предмету; значна частина студентів (приблизно третина опитаних) відчувають на заняттях певний дискомфорт; незважаючи на позитивні відповіді студентів стосовно важливості фізкультурної діяльності для майбутньої професії, практично жоден з опитуваних не дав розгорнутої відповіді на питання про конкретний вплив занять фізичною культурою вчителя на його професійну діяльність; найбільш значущими для студентів є форми позааудиторної фізкультурної діяльності, які безпосередньо пов’язані зі спортом, забезпечують їм високий статус серед ровесників, сприяють фізичному вдосконаленню, спонукають до прояву творчості, підвищують емоційний фон тощо.
Факторами, що визначають потреби, інтереси й мотиви включення студентів у фізкультурну діяльність, є: стан матеріальної спортивної бази, спрямованість навчального процесу і зміст занять, рівень вимог навчальної програми, особистість викладача, власний стан здоров’я, частота проведення занять, їхня тривалість та емоційне забарвлення тощо.
Програма дослідження передбачала вивчення мотивів занять фізичною культурою і спортом студентів. Враховуючи, що поняття “спорт” і ”фізична культура” мають багато спільного, методологічну базу було розширено за допомогою методик, що використовуються в психології спорту, з певною адаптацією. За основу вивчення мотивів було взято методику “Мотиви занять спортом” А.В. Шаболтаса. Дана методика дає можливість дослідити мотиви включення особистості у фізкультурно-спортивну діяльність.
За результатами дослідження, найбільш значущими для даного контингенту студентів є мотиви емоційного задоволення, фізичного та соціального самоствердження. Найменш сформованими є спортивно-пізнавальні та громадсько-патріотичні мотиви. Різниця між найбільш і найменш значущими групами мотивів є достатньо суттєвою і становить 32%. Не можна не відзначити той факт, що мотив підготовки до професійної діяльності займає в структурі мотивації до занять фізичною культурою і спортом тільки 7 рангове місце. Дослідження, проведене за обраною методикою, дає підстави стверджувати, що в цілому мотивація занять фізичною культурою та спортом у значної кількості опитаних студентів знаходиться на низькому рівні, оскільки студенти не сприймають заняття фізичною культурою та спортом як засіб особистісного розвитку, самовдосконалення й підготовки до майбутньої професійної діяльності.
Виходячи з аналізу теоретичного матеріалу і результатів констатувального експерименту, основним завданням формувального етапу дослідження була розробка такого організаційно-методичного забезпечення дисципліни “Фізичне виховання”, що сприяє усвідомленню студентами різнобічного впливу фізкультурної діяльності на особистісний розвиток та професійне становлення. Із цією метою теоретично розроблені та практично обґрунтовані умови формування активності студентів до фізкультурної діяльності.
Схематично взаємозв’язок і взаємозумовленість компонентів системи заходів: мети, обов’язкових занять та позааудиторних форм діяльності, педагогічних умов стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності та результату – зображено на рис. 1.
Зважаючи на складність процесу формування активності студентів до фізкультурної діяльності, його залежність від багатьох чинників, у дослідженні запропоновані такі педагогічні умови, поєднані сутнісними зв’язками:
1. Впровадження в практику викладання методів і засобів активізації студентів до фізичної культури та спорту.
2. Розширення сфери фізкультурної діяльності студентів за рахунок позааудиторних форм роботи.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
