113410 (711079), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Вчитель молодших школярів. Перед тим, як сформувати принципи, вимоги до сучасного навчально-виховного процесу в початкових класах, необхідно з’ясувати, яким повинен бути вчитель дітей цієї вікової групи. На моє переконання, методи, принципи, форми роботи з учнями самі по собі не можуть бути хорошими й ефективними, якщо вчитель, у діяльності якого вони оживають, не проводить через них своє доброзичливе, зацікавлене ставлення до учнів, не встановлює в дитячому колективі настрій оптимізму, співробітництва й товариськості, не вселяє в кожного школяра віру в свої сили.
Професія вчителя не терпить шаблону, відставання від вимог часу. Людина, яка присвятила їй життя, повинна мати всі ті якості, що їх вона хоче виплескати в своїх вихованцях. Нова людина може бути вихована тільки новою людиною. Вчитель у нашому суспільстві - це людина з майбутнього, яка прийшла до дітей для того, щоб запалити їх мрією про майбутнє, навчити їх утверджувати сьогодні ідеали майбутнього. Гадаю, не помилюсь, якщо стверджуватиму: вчитель сам повинен бути особистістю, бо особистість може бути вихована тільки особистістю; він сам має бути високогуманним, тому що гуманність можна прищепити дитині лише добротою душі; він обов’язково повинен бути широко освіченою і творчою людиною, бо жадобу до знань здатен запалити лише той, хто сам охоплений нею; вчитель повинен бути патріотом й інтернаціоналістом, тому що любов до батьківщини може пробудити тільки той, хто любить вітчизну. Вчитель не повинен допускати, щоб у його спілкуванні з дітьми лунали фальшиві, нещирі тони, грубість, нетерпимість, злість. Педагог, який часто підвищує голос і втрачає самовладання, не може навчити дітей бути ввічливими й добрими.
У молодшому шкільному віці найвищий авторитет для дітей - учитель. Молодші школярі вірять у свого педагога, в його знання, в справедливість у вирішенні спірних питань, оцінюванні поведінки й успіхів кожного. Надзвичайно важливо. Щоб учитель, по-перше, беріг і зміцнював свій авторитет серед дітей, по-друге використовував його для добродійного впливу на формування особистості кожного школяра. Чи потрібно, щоб діти любили свого вчителя? Звичайно ж, потрібно. Це необхідна умова, щоб виховний вплив давав добрі сходи. Тому вчителю слід думати про те, як поводити себе, щоб діти побачили в ньому друга, наставника, ватажка, відкрили йому свій світ. Молодший школяр будь-які знання сприймає через учителя. Учіння і вчитель для нього нероздільні. Якщо дитина любить учителя, отже, любить учитися, любить школу, уроки; не любить учителя, боїться його, отже, учіння переживає як мучення, хвилюється, без бажання йде до школи. Думки, оцінки улюбленого вчителя стають для учня еталоном у ставленні до людей, їхніх вчинків, явищ дійсності. Улюблений учитель - кришталево-прозоре, чисте скло, через яке учень дивиться на життя. Але якщо вчитель нелюбимий, якщо дитина боїться його, то вікно в дійсність перетворюється на криве дзеркало, в якому дитині буде неможливо важко щось побачити й взагалі дивитися в нього.
Що ж повинні відкрити в своєму вчителі діти, щоб полюбити його, повірити йому і піти слідом за ним? По-перше, уміння розуміти їх, усіх і кожного. Школярі повинні відчути, як цікаво й радісно спілкуватися з учителем, який завжди прийде на допомогу, зрадіє їхнім успіхам, підбадьорить у разі невдачі.
По-друге, виключну великодушність, доброту, чуйність, сердечність. Учитель має бути вимогливим, щоб дитина в його присутності намагалася стримувати свою імпульсивність, недобрі поривання, егоїстичні бажання. Молодші школярі, особливо шестирічні, часто можуть помилятися, відволікатися, їм буває важко зрозуміти завдання. На кожному кроці вчителю надається привід, щоб зробити зауваження, висловити невдоволення, звернутися за допомогою до батьків. Однак суть педагогічного терпіння полягає в тому, щоб доброзичливо й тактовно допомогти учню подолати труднощі, гуманно вирішити конфліктну ситуацію, підтримати почуття власної гідності. По-перше, здатність радіти, що кожна дитина росте, дорослішає, вдосконалюється. Тільки тоді дитина зможе побачити своє просування вперед, повірити в себе і в свої сили. Його поважають, йому вірять, до нього прислухаються, він потрібен в колективі, він цікавий для вчителя, вони довіряють один одному - вся ця гама благотворних переживань не повинна полишати молодшого школяра.
Утвердження в дитячому колективі атмосфери взаєморозуміння, дружби, взаємодопомоги й чуйності цілком залежить від учителя, від гуманності його спілкування зі школярами. Лише на такому фоні засвоювані дітьми знання справлятимуть той виховний та розвиваючий вплив, який передбачено програмами й підручниками.
Також, відомо, що батьки, як правило, намагаються влаштувати своїх дітей до хорошого вчителя, розуміючи під цим якісно відмінний характер педагогічного процесу, який він організовує. А саме такий, у якому учні розкриваються повніше і різнобічніше, виявляють більші можливості, досягають кращих результатів у навчанні й вихованні, ніж у інших учителів.
Таким чином, якщо ми прагнемо дати певну спрямованість становленню особистості дитини, педагогічний процес за характером, умовами й організацією повинен відповідати своїй меті. Так, націленість процесу навчання на загальний розвиток молодших школярів дозволила їм засвоювати програму чотирирічного курсу за три роки, що й спричинило реорганізацію чотирирічної початкової школи в трирічну.
V. То яким вимогам повинен відповідати педагогічний процес
V. То яким вимогам повинен відповідати педагогічний процес, найсприятливіший для формування спрямованості особистості молодшого школяра і його всебічного розвитку?
По-перше, зміст, атмосфера спілкування, стиль взаємин повинні допомагати дитині вчитися, засвоювати все справді загальнолюдське, пізнавати себе як людину, плекати почуття власної гідності, самоповаги, усвідомлення, що з нею рахуються, вона потрібна, її помічають, цінують.
По-друге, педагогічний процес повинен сприяти формуванню соціально значущих мотивів учіння, духовному піднесенню, моральному становленню, спонукати до співпереживання, взаємодопомоги, об’єднувати дитячий колектив на основі однієї мети, єдиних принципів, взаємостосунків.
По-третє, в педагогічному процесі повинно бути надано простір для творчості, кмітливості, самостійності, пізнавальної та громадської активності дітей, характер спілкування в дитячому колективі повинен допомагати кожній дитині розвивати свою справжню людську природу. Крім того, педагогічний процес необхідно моделювати, враховуючи психологічні особливості дітей тої або іншої вікової групи. Я вже зазначала, що шестирічним бракує соціально-морального досвіду, у них переважає актуальна потреба, імпульсивна активність, тенденція до ігрової діяльності; це вік руху і розвитку функціональних сил, а одна з провідних рис дитинства - прагнення дитини стати дорослою. Якщо на ці психологічні особливості не звертати уваги й будувати педагогічний процес з імперативних позицій, умов для повноцінного й всебічного розкриття та розвитку задатків і потенційних можливостей дітей не буде створено. Дитина ніби замикається в собі, переходить до самозахисту: її функціональні тенденції, які прагнуть до розвитку, під впливом примусу уповільнюють темп свого руху, а небажання вчитися виникає як реакція на ущемлення її гідності. І навпаки, послідовна реалізація особистісно-гуманного підходу до учнів, урахування їхніх провідних психологічних особливостей можуть зробити обставини людяними й дадуть змогу кожній дитині усвідомити себе як людину.
Які ж педагогічні висновки можна зробити, виходячи з названих вище психологічних особливостей, провідних з точки зору розвитку особистості дитини?
1. У педагогічному процесі дитину постійно має супроводжувати почуття вільного вибору.
Одразу ж уточнимо: це зовсім не означає свободи дій, і відповідно, дезорганізованого, стихійного розвитку. Адже нам відомо, що діти не можуть зрозуміти свого майбутнього, не можуть орієнтувати на нього свою діяльність, вони перебувають у полоні своїх актуальних потреб, і їм важко звільнитися від них. Йти на повідку у їхніх бажань - означає приректи їх на недорозвинення, нерозкриття в повній мірі багатьох потенційних можливостей.
Положення про надання дитині вільного вибору в педагогічному процесі означає ось що. Дитина самостійно вибирає гру, яка модифікує і направляє її функціональну тенденцію, вільно в неї включається і так само вільно з неї виходить, без примусу дорослого. Граючись, малюк пізнає предмети і явища, опановує способи різнобічної діяльності, засвоює норми спілкування, поведінки. Все, що стосується процесу гри і становить її умови, засвоюється дитиною немов би само по собі, збагачує її новими знаннями, досвідом, розвиває необхідні уміння і навички. Можна сказати, що гра - це метод пізнання дійсності, що спрямовується внутрішніми силами і дає дитині змогу в короткі строки опанувати початкові, проте досить обширні основи людської культури. Зрозуміло, що зміст і обсяг засвоєного обумовлені як індивідуальними можливостями, так і мікросоціальним та предметним середовищем, яке формує і виховує дитину.
2. Педагогічний процес повинен характеризуватися яскраво вираженою розвиваючою тенденцією. Тут діє ряд факторів: сила інерції, відсутність необхідних посібників, нетворчий підхід до проектування педагогічного процесу, обмежене розуміння суті розвитку. Цікавими в цьому відношенні є думки К.Д. Ушинського. Він писав: “Під час бесід з учнями належить мати на увазі постійно дві мети і не захоплюватись жодною з них настільки, щоб забути про іншу. Перша мета, формальна, полягає в розвитку розумових здібностей учня, його спостережливості, пам’яті, уяви, фантазії й розуму. Належить постійно пам’ятати, що слід передати учневі не тільки те або інше пізнання, але й... дати... засіб добувати корисні знання не лише з книжок, але й з предметів, що його оточують, з подій життя, з історії власної його душі. Володіючи такою розумовою силою, що добуває звідусіль корисний поживок, людина буде вчитися все життя, що, звичайно, і становить одне з найголовніших завдань будь-якого шкільного навчання." Друга мета шкільного навчання - матеріальна, тобто зміст. Без змісту “розум - мильна бульбашка”. Формальна і моральна грані освіти повинні становити одне ціле, і, щоб досягти другої мети разом з першою, “насамперед потрібен розумний вибір предметів для спостережень, уявлень і міркувань".
Педагогічний процес - це співробітництво педагога з дитиною коли вчитель допомагає учневі у подоланні труднощів.
Педагог допомагає тільки тоді, коли він пояснює, показує, нагадує, натякає, підводить, об’єктивує, радить, радиться, запобігає, співпереживає, заохочує, стимулює, вселяє впевненість, зацікавлює, задає мотиви, надихає, виявляє любов, повагу, заохочуючу вимогливість, сприяє задоволенню потреби дорослішання, вільного вибору, втішає учня спілкуванням, зміцнює його авторитет серед однолітків, близьких людей. Суть і основа цих взаємопов’язаних і цілеспрямованих дій - прагнення до створення оптимістично-гуманної атмосфери для радісного, змістовного, духовно збагаченого життя кожної дитини в дитячому колективі. У таких педагогічних умовах, у атмосфері такої педагогічної допомоги і такого духовного життя дитячого колективу кожна дитина стає здатною і готовою долати труднощі значно підвищеного рівня, максимально виявляти й розкривати свої задатки. Ось чому питання про те, що може дитина в тому або іншому віковому періоді, передбачає, з одного боку, з’ясування її справжніх можливостей, а з іншого, встановлення спрямованості й характеру організації навчального процесу, в якому розкриваються її задатки.
Труднощі, таким чином, необхідна умова і джерело розвитку. Однак деякі вчителі, та й методисти, часом пов’язують ці труднощі з об’єктивними складностями навчання і змісту навчального матеріалу. При цьому часто посилаються на думку К.Д. Ушинського: “Відшукувати труднощі учіння заради самої трудності було б вкрай безглуздо. Трудність, щоправда, буває іноді корисна, але корисна тільки відносно, як засіб зосередження уваги”.
3. Педагогічний процес має приносити дитині радість життя. Загальновідомо, що дитина не тільки готується до життя, вона вже живе. Незважаючи на істинність цієї думки, незважаючи на тек, що вся класична педагогіка постійно закликала так організовувати педагогічний процес, щоб дитина знаходила в ньому свій життєвий сенс, практика мало рахувалася з інтересами школяра. Таке положення існує й до сьогодні. Ставлячи в основу педагогічного процесу озброєння школярів знаннями основ наук, формування необхідних умінь і навичок, учителі й вихователі часом забувають, що у кожного учня свій внутрішній світ, свої потреби, цінності. Ставлення, думки, бажання, прагнення, свої радощі і прикрощі, своє індивідуальне життя. Багато хто з педагогів вважає, що це життя дитина повинна залишати за порогом школи, і, заходячи до класу, повністю зосереджуватись тільки на навчанні. Проте, так не відбувається, дитина ніколи не розстанеться з тим, що її хвилює, приносить прикрощі або радість, з тим, до чого вона прагне. Та й до школи вона приходить не тільки для того, щоб учитися, а ще для того, щоб зустрітися з товаришами, гратися разом з ними, обмінюватись новинами, новими іграшками. Не було б цього педагогічно незапланованого спілкування, дітям, можливо, дуже швидко набридло б саме учіння.
Чи означає це, що дитина повинна сама, усвідомивши важливість освіти для свого майбутнього життя, зробити навчання часткою свого сьогоднішнього, справжнього життя, ставитись до нього як до життєво важливої, особистісно значущої для себе справи, причому незалежно від того, чи радість несе йому навчання, школа, чи болісні переживання? Ні, не означає, бо дитина не в змозі так чинити, і не можна вимагати цього від неї. Стане, чи не стане навчання значущим для неї, часткою й життя, залежатиме від того чи увійде навчання в коло актуальних потреб дитини, чи стане воно продовженням її сьогоднішнього життя.
Не слід боятися того, що, дбаючи про надання дитині радості життя, ми можемо зруйнувати урок, підмінити навчальну роботу розважливістю, а тому забути про досягнення навчальної мети. Навпаки, саме ці “відступи", тимчасове перенесення уваги на події, які хвилюють кого-небудь з дітей, наповнюють їхню наступну діяльність на уроці важливим для них самих змістом. Скажімо, у дитини день народження, вчитель вітає її, діти висловлюють добрі побажання, а потім вирішують присвятити імениннику весь урок. Чи потрібно говорити, що тепер вони будуть особливо активно працювати, прагнучи порадувати товариша хорошою роботою? Урок повинен збагатитися всією гамою інтересів дітей. Потрібно знайти хвилини, щоб поговорити про вчорашню дитячу телепередачу, обмінятися думками (“Як смішно було! ” або “Як було цікаво, правда ж! ”), а потім приступити до математики; підбадьорити дитину, в якої захворіла мама (“Вона скоро одужає, чи не так, діти? ”), перед тим, як починати письмову роботу; погодити з дітьми план уроку читання; порадитися про те, яким вони хочуть зробити урок або ж про те, яким він вийшов - що їм сподобалось, не сподобалось у ньому, чому. Загалом, суть цих хвилин полягає в тому, щоб створити невимушену обстановку, настроїти на урок, допомогти дітям відчути себе його хазяями, дати їм позитивний емоційний заряд, звільнити від негативних емоцій, з якими вони могли прийти до класу.
Дитина - цілісна особистість, і насамперед потрібно, щоб педагогічний процес захоплював її повністю, з усіма її життєвими прагненнями і потребами. У цьому процесі дитина повинна зазнати почуття постійного збагачення життя, задоволення своїх пізнавальних і духовних потреб, які постійно зростають, стають різноманітнішими. Учіння стає сенсом життя для дитини, якщо ним керувати з її ж позицій, реалізуючи внутрішню готовність до розвитку, самостійності, самоствердження, морального становлення.
VІ. Граматичний аспект формування мовленнєвих умінь
У період реформування початкової школи і оновлення змісту освіти відповідно до Закону України “Про загальну середню освіту” відбувається переорієнтація процесу навчання української мови на розвиток мовної особистості молодшого школяра, формування його комунікативної компетентності.
У системі початкової мовної освіти школярів важливою є лінгвістична змістова лінія, спрямована на засвоєння учнями знань про мову, формування мовних умінь.
Оволодівши граматичною будовою мови - означає навчитися правильно вживати відмінкові закінчення іменників і прикметників, дієслівні форми та їх видозміни, суфікси, префікси, правильно будувати речення, дотримуючись відповідного порядку слів у ньому, будувати різні види і типи речень.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
