113186 (711027), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Педагогічна методологія персоналізму зорієнтована на пробудження особистісного начала в людині – того, що існує “по тій бік слів та систем”. Більшість напрямків сучасного персоналізму в свої філософсько-антропологічні та соціально-педагогічні концепції включають ідею Бога. "...Особистість є первісною творчою реальністю і вищою духовною цінністю, а весь світ є виявленням творчої активності верховної особистості – бога" [7, 489].

Засновник цієї течії Ф.Шлейермахер (Германія, 1799). Течія має десятки послідовників в різних странах на протязі 19 і 20 століть: Н.А. Бердяєв, Л. Шестов, Н.О. Лосский (Россія); М. Шелер (Германія); Б.П. Боун, Дж. Ройс, Дж. Хаунсон, Р.Т. Флюеллінг ( США); П. Ландсберг, П. Рікьор, Е. Муньє, Ж. Лакруа (Франція). Для всіх варіантів персоналист ських концепцій є характерним ствердження рівної природної та соціальної цінності кожної окремої особистості, її волі, свідомості, інтенцій самовиявлення. Будь – яка система педагогічних теорій та реальної діяльності повинна бути орієнтованою на усвідомлювання людиною цього принципу. Персоналізм протистоїть жорсткому детермінізму, вченню про фатальну об’єктивну необхідність, яке є властивим механістичному матеріалізму та сцієнтизму.

Соцієнтична ( від лат. scientia – наука) методологія вищої освіти характерна для тих її напрямків, які орієнтовані на вищі шари суспільства, які прагнуть до елітарної освіти, що є однією з гарантій соціальної успішності та забезпечення привілейованого положення в соціальній ієрархії. Прихильники цієї концепції ( Дж.Гелбрейт, Д.Белл, США) стверджують, що навчання є перш за все засвоєння наукових знань та оволодіння технікою наукового мислення та наукового дослідження всесвіту. Орієнтованими на сцієнтичні цінності є течії технократичної філософії та неопозитивізму. Наука і техніка за їх поглядами концентрують в себе вищі цінності сучасного суспільства.

Когнітивизм - методологічна течія в вивченні та навчанні людини, яка виникла в 40-х роках 20-го століття (У.Найссер, А.Г.Рейнольдс, П.В.Флагг, Н.Хомський та ін.). Основу її теорії складає вимога вивчати особистість з погляду організації пізнавальних структур, якими вона володіє та користується в своїй практичної діяльності. Один із теоретиків когнітивизму Дж Келлі (США, 1905 – 1966) є засновником теорії “особистісних конструктів”. За його ствердженням, головним є те, якими засобами володіє і користується людина в процесі дослідження світу і прогнозування майбутніх подій. Образ світу створюється на базі індивідуальних понятійних шкал, за допомогою яких оцінюється подібність та відмінність між окремими речами (добрий – злий). Шкали індивідуумів є конструктами, на яких будуються гіпотези про устрій світу. Зрозуміло, що сутність навчання та виховання людини уявляється як процес постійного оволодіння все новими і новими конструктами різноманітних форм людської діяльності. І навчання, і виховання, таким чином, здійснюються на протязі всього життя.

1. Творчий синтез ідей в сучасній гуманістичній методології педагогіки вищої школи

Суперечки несумісних методологічних концепцій, яки існували на протязі 20 століття, породили закономірну реакцію. У суспільній свідомості сформувалася чітка тенденція висловлювання таких концепцій, які би існували поза межами застарілих ідеологічних спорів, примиряли їх чи синтезували протилежні підходи. Саме тому у останні десятиліття в розвинутих державах Заходу розповсюджуються так звані новий гуманізм та новий раціоналізм. Це, по суті, одна і та ж концепція, що існує та обґрунтовується в різних варіантах.

Вітчизняні методологічні підходи до навчання та виховання людини історично були орієнтовані на концепції марксизму. Але реально на протязі десятиліть здійснювалась фальсифікація марксизму, внаслідок чого він репрезентувався на рівні масової пропаганди та офіційних ідеологічних документів в спрощеному, вульгаризованому варіанті. Найбільш цікаві концепції К.Маркса щодо дослідження сутності людини та її формування остались не використаними. Крім того, у радянську добу послідовно заборонялись найбільш продуктивні західні напрямки людинознавчих наукових досліджень: психоаналіз (1928 р.), педологія ( ), кібернетика ( 1948 ), системній підхід (1960).

І за таких жорстоких умов ідеологічного контролю у вітчизнянім людинознавстві сформувався діяльнісний підхід, який не суперечив марксизму і в той же час давав можливість продуктивного розвитку психологічних, педагогічних та філософсько-антропологічних досліджень.

Саме діяльнісний підхід головним чином і використається й по сьогодні у вітчизняній педагогіці посттрансформаційної доби. Також за існуючою традицією у методологічних визначеннях завжди підкреслюється орієнтація на діалектичні методи. ( При цьому звичайно не розясніється, у чиїй інтерпретації вони використаються - Г.Гегеля чи К Маркса.).

Але на наш погляд педагогічна методологія не повинна буди в ніякому разі консервативною, застійною. Вона як і раніше має можливість черпати свої ідеї із швидко прогресуючої філософської методології. Тому ідеї діяльнісного підходу до вивчення та навчання людини необхідно повинні синтезуватися з концепціями загальної теорії систем та синергетики. За такими синтезуючими поглядами людина уявляється як діяльнісна, системна, синергетична істота, тобто особистість, що сама є багаторівневою постаттю в виявленні своїй діяльності, й створює системи, впорядковує світ навколо себе, доповнюючи тим самим світоустрій.

Такий підхід, крім своїх теоретико-методологічних потенцій, ще й прекрасно поєднується з найбільш продуктивними ідеями неогуманізму та неораціоналізму, екзистенціалізму, психоаналізу та ін.

Література

1. Грехем Л.Р. Естествознание, философия и науки о человеческом поведении в Советским Союзе: Пер. с англ. - М.: Политиздат, 1991. – 480 с.

2. Константинов Н.А., Мединский Е.Н., Шабаева М.Ф. История педагогики.- Учебник для студентов пед. ин-тов - - 5-е изд. – М.: Просвещение, 1982. – 447 с.

3. Морозов А.В., Чернилевский Д.В. Креативная педагогика и психология: Учеб. пособие. - М..: Академический проект, 2004. – 2-е изд. – 560 с.

4. Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах / За ред. М.Ф.Тарасенка. – Навч. Посібник. – К.: Либідь, 1977. - 327 с.

5. Очерки истории школи и педагогической мысли народов СССР. Конец XIX - начало XX в. / Под ред. Э.Д.Днепрова, С.Ф.Егорова, Ф.Г.Панчина, Б.К.Тебиева. – М.: Педагогика, 1991.- 448 с.

6. Современная западная философия. Словарь. - М.: Политиздат, 1991. – 414 с.

7. Философский энциклопедический словарь/ Гл. редакция: Л.Ф.Ильичев, П.Н.Федосеев, С.М.Ковалев, В.Г.Панов. – М.: Советская энциклопедия, 1987. - 840 с.

8. Чернилевский Д.В. Дидактические технологии в высшей школе: Учеб. Пособие для вузов.- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 437 с.

9. Шварцман К.А. Философия и воспитание. Критический анализ немарксистских концепций. – М.: Политиздат, 1989. - 208 с.

Характеристики

Список файлов реферата