112674 (710893), страница 3
Текст из файла (страница 3)
В основу реалізації цих функцій керівництва покладено загальну ідею розвитку активності й самостійності учнів у процесі оволодіння знаннями, іншомовним матеріалом.
На підставі викладеного можна зробити такі висновки:
1. У науці існує три підходи щодо розуміння структури педагогічної діяльності: структурний, функціональний і рефлексивний.
2. У межах структурного підходу аналізуються психологічні складники педагогічної діяльності: мотив, мета, педагогічні дії, педагогічні вміння та навички.
3. Відповідно до функціонального підходу розглядають функції, які реалізує вчитель у професійно-педагогічній діяльності. До складу основних функціональних елементів діяльності вчителя відносять: організаційний, комунікативний, гностичний, проектувальний, конструктивний.
4. Особливістю рефлексивного підходу є розгляд педагогічної діяльності як діяльності спільної, що відбувається за законами спілкування. Вчитель та учень виступають як суб'єкти спілкування, в якому педагогові належить роль організатора й керівника. Тому педагогічна діяльність - це діяльність учителя, змістом якої є керівництво діяльністю учнів у навчально-виховному процесі, спрямоване на розвиток головних сфер його особистості.
5. Різноманітність індивідуальних особливостей учнів, які залучені до педагогічної взаємодії, та нестандартність педагогічних ситуацій, в межах яких відбувається взаємодія, визначають творчий характер педагогічної діяльності.
6. Вирізняють рефлексивне та нерефлексивне керівництво діяльністю учнів.
Рефлексивне керівництво ґрунтується на уявленні, за яким учень є центральною постаттю навчально-виховного процесу, його головним учасником. Завдання педагога — полегшувати учням процес розвитку, створювати для них умови та всіляко сприяти досягненню повного самовиявлення.
-
Якості вчителя іноземної мови для початковихкласів
Зупинимось на кількох аспектах. Передусім, учитель іноземної мови має бути підготовлений до нової професійної ролі. Звісно, він не може вже бути і в принципі не є (маю на увазі гарного вчителя) абсолютним носієм знань. Він не може бути наглядачем за учнем. Він повинен бути людиною, яка супроводжує процес самопізнання і саморозвитку дитини, скеровує й динамізує його відповідно до конкретних сутнісних задатків кожного школяра. У цій площині нової професійної ролі потрібно розглядати і готовність учителя до нових функцій навчального процесу. Сьогодні не можна звести навчальний процес лише до засвоєння учнем суми знань, а треба навчати його вчитися, застосовувати здобуті знання та інформацію. В епоху, коли зміна знань, технологій відбувається швидше, ніж зміна людського покоління, без ефективного виконання освітою цих функцій ми як країна не зможемо бути конкурентоспроможними.
Наступне, до чого повинен бути готовий учитель іноземної мови у початкових класах у площині нової професійної ролі, — це до переходу від суспільства індустріального до суспільства знань. Чим, скажімо, відрізняється роль знання та освіти, науки та освіти у XX та у XXI ст.? XX століття й особливо друга його половина, безумовно, засвідчили, що країна, яка не має розвинених освіти і науки, не може бути конкурентоспроможною і не здатна ефективно працювати як у виробничому, економічному секторі, так і в інших сферах. У XXI столітті буде доведено, що цього не досить. Потрібно, щоб освіта і наука, знання були стрижнем діяльності і конкретної людини, і суспільства в цілому. Тільки життєдіяльність суспільства, а отже, і конкретної особистості, побудована на сучасних знаннях, може бути ефективною і забезпечить конкурентоспроможність і країни, і людини. Безумовно, вчитель іноземної мови повинен бути здатним готувати саме таких людей.
Ще одна складова у новій професійній ролі вчителя іноземної мови – це готовність учителя до цілісного бачення дитини і готовність, викладаючи конкретний предмет, забезпечувати системний розвиток школяра, системне бачення світу, готовність органічно поєднувати навчальний і виховний процес. Ми повинні забути часи розподілу сфер навчання і виховання. Це єдина діяльність щодо сприяння формуванню особистості. І кожен учитель виховує, навіть незалежно від свого бажання. Виховує вже тим, як заходить до класу, як ставиться до учня. Виховує власним прикладом, може, значно більше, ніж розповідаючи, яким слід бути учневі, а наочно іноді демонструючи протилежний, власний тип поведінки.
Безперечно, вчитель має бути готовий до сучасної соціальної ролі — виховати людину, ефективну в національному і глобальному демократичному просторі. Звідси акцент на формування самодостатньої людини, на перехід від авторитарної до толерантної педагогіки, на надання всьому процесу взаємодії з учнем конструктивно-позитивного змісту; рішучий відхід від репресивної педагогіки, її домінування, і, певна річ, відхід від приниження особистості дитини. Бо як до неї будуть ставитись у школі, так у дорослому житті вона ставитиметься і до інших, в тому числі й до старших. Ми повинні через зміну парадигми у відносинах учителя і учня, і взагалі, у ставленні до людини в суспільстві, розірвати ланцюг неповаги до особистості. Ланцюг, який сковує Україну навіть не десятиліття, а століття.
Нова соціальна роль потребує готовності до патріотичного виховання громадянина України. Ми говоримо "патріотизм", але дуже часто, відстежуючи процеси патріотичного виховання, ловимо себе на думці, що певною мірою ці процеси мають абстрактний характер. Мабуть, тут є відповідне нерозуміння частини вчителів. Тому нам украй важливо швидше утвердити систему патріотичних цінностей — патріотизму саме до України. Адже процеси глобалізації не нівелюють, не зменшують, не перекреслюють значення патріотичного виховання, національного згуртування, а навпаки – посилюють. Глобалізація передбачає більшу орієнтованість і своєрідність національного розвитку кожного народу, кожної країни. І цього можна досягти, знову ж таки, шляхом патріотичного виховання. Тільки згуртована нація може бути відповідним чином представлена у міжнародному співтоваристві, і лише Із цьому випадку вона здатна усвідомити і захистити свої національні інтереси, а отже, забезпечити краще життя своїм громадянам.
Говорячи про нову соціальну роль учителя іноземної мови, треба сказати і про морально-етичне обличчя вчителя. Тут кілька зрізів проблеми. Передусім, ми повинні відновити значення моральних цінностей у нашому суспільстві, допомогти суспільству у вихованні школярів, щоб вони розуміли — ринок не означає аморальності і деморалізації. Ринок може бути довготривалим і справді ефективним тільки тоді, коли він моральний. Поєднати моральність і ринкову економіку, ринкові відносини – це надзвичайно важливе завдання, яке ми повинні реалізувати і через освіту. Треба поновити значення істинних моральних цінностей. Часто, не задумуючись, ми продовжуємо утверджувати моральні цінності не першорядної ваги. Ми повинні тут дискутувати, повинні реанімувати, а десь і утвердити істинні загальнолюдські цінності. Безумовно, вчитель має якнайглибше усвідомити значення власного морального вплину.
Крім того, вчитель має бути готовим до професійних технологій, до нових технологій навчальної діяльності. Тобто йдеться про технологічну підготовленість реалізовувати навчальний процес із використанням усіх можливостей сучасного впливу (інформатизації, комп'ютеризації).
Іноді лунають критичні зауваження щодо комп'ютеризації, протиставлення комп'ютера і підручника. Це йде від психології деструктивізму, яка значною мірою ще панує в нашому суспільстві. Кожен із засобів навчання має і обов'язково знайде властиву саме йому роль у навчальному процесі. І ми повинні орієнтуватись на це, не протиставляючи одні засоби іншим, а сприяючи, щоб кожен із них посів своє місце. Хочу сказати, що необхідність комп'ютеризації та інформатизації значною мірою зумовлена тим, що вони вводять людину в сучасний інформаційний простір, забезпечуючи її постійне перебування н цьому просторі. Лише шляхом традиційної передачі знань — через друковане слово, в умовах блискавичного поширення знань виконати цю функцію вже неможливо. Тому інформатизація та комп'ютеризація, здатність учителя, а потім і учня, бути ефективним у цьому виді взаємозв'язку відіграє надзвичайно велику роль.
Упровадження там, де це можливо, профільної старшої школи має бути стратегічною лінією в освітянській політиці. Але перехід до профільної школи ставить цілу низку нових вимог також і до вчителя. Тут він повинен бути готовий варіювати зміст освіти, вимоги, підходи, готовий ефективніше працювати і в умовах профільності предмета, і в умовах непрофільності.
Безумовно, можна визначити ще багато вимог до сучасного вчителя. Це й сповідування ним дитино центризму як типу поведінки, і широка загальна культура вчителя: вона необхідна не тільки для того, аби вчитель був особистістю, а й для того, щоб його постійні відносини з учнем не були затьмарені аморальним, некультурним, неефективним спілкуванням, щоб кожне слово, кожний вчинок педагога демонстрували багатство його внутрішнього світу й позитивно впливали на учня. Сучасний учитель має сповідувати нову демократичну освітню ідеологію.
Щоб реалізувати ці та інші вимоги, треба змінити і підготовку, і підвищення кваліфікації вчителя.
Загальні висновки
Опрацювавши дану проблему, ми зробили такі висновки, що не можна вимагати від учителя іноземної мови виконувати нові функції в навчальному процесі, лише розповівши про них в інституті. Потрібно на основі цих функцій здійснювати його навчання. Не можна підготувати педагога до нової соціальної ролі, не плекаючи особистість майбутнього вчителя у вищому навчальному закладі. На жаль, наш студент, майбутній учитель, абсолютно підпорядкований викладачеві. Вони не стали партнерами в навчальному процесі. Тож як цей студент зможе у майбутньому стати партнером учня? Якщо двоє дорослих людей — професор чи доцент і студент – перебувають на різних полюсах навчальних взаємин, як зможе цей студент, провівши так п'ять років, інакше ставитися до учня? Тому має бути ефективним студентське самоврядування, та й просто людське ставлення до кожного студента.
Учителя іноземної мови не можна підготувати до сучасних технологій, не використовуючи їх у педагогічному вищому навчальному закладі. До підсумкових іспитів у педагогічних університетах слід додати обов'язкове випробування за підсумками всього навчання щодо вміння працювати з комп'ютером й орієнтуватися у нових інформаційних технологіях.
Актуальним також є поліпшення психолого-педагогічної підготовки. Треба доповнити формування уміння працювати в соціумі, у колективі умінням працювати на особистісному рівні, перебороти зневагу до особистості в суспільстві і навчальному процесі. Ми повинні закласти в арсенал майбутнього вчителя знання і досвід зарубіжної педагогіки, освітніх систем. Це необхідно, тому що майбутнє залежатиме не тільки від того, наскільки ми розвиватимемо власні педагогічні системи, а й від того, як перейматимемо кращий досвід інших країн. Ми маємо поліпшити володіння державною мовою, а також іноземними мовами; посилити практичну спрямованість: здатність практично здійснювати педагогічний процес. У цьому плані велику роль відіграє ефективна організація практики майбутніх педагогів. Слід більше запозичувати досвід кращих педагогів України. Академія педагогічних наук у цьому напрямі проводить певну роботу, але треба ще активніше сприяти виявленню кращого досвіду, його узагальненню, щоб він став відомим усьому вчительству країни і майбутнім педагогам. Адже педагогічний процес — це значною мірою мистецтво. І як мистецтво, воно має індивідуальний характер. Виробити в кожного молодого педагога здатність оволодіти мистецтвом педагогіки можна лише на основі знань про педагогічну діяльність його старших колег.
Отже, ці вимоги ставлять завдання змінити всю систему підготовки майбутнього вчителя іноземної мови, починаючи з відбору до педагогічних вищих навчальних закладів. За звичкою, що вкоренилася протягом десятиліть, ми перевіряємо під час вступних іспитів тільки рівень підготовленості абітурієнтів з того чи іншого навчального предмета. Це потрібно, але цього недостатньо. Необхідно при прийомі до педагогічних вищих навчальних закладів найголовнішу увагу приділяти тому, наскільки молода людина має комунікативні нахили до педагогічної взаємодії з дітьми. Якщо студент протягом кількох років навчання недостатньо опанував якусь тему, то він у майбутньому зможе це легко надолужити, але якщо він органічно не здатний до роботи з дітьми, то це виправленню не підлягає, і ми п'ять років даремно витрачаємо державні кошти, навчаючи людину, яка ніколи не стане педагогом. Тому слід запровадити спеціальний відбір на педагогічні спеціальності у вигляді творчого конкурсу. Передусім, це має стосуватись абітурієнтів, які вступатимуть за цільовим направленням.
Ми не зможемо досягти визначеної мети, якщо не працюватимемо над підвищенням соціального статусу педагогів. Останнім часом у черговий раз було підвищено оклади педагогічних працівників. Хоча рівень заробітної платні навіть після цього підвищення не є таким, що може задовольнити вчителя. Проте ми повинні й далі працювати над тим, щоб суспільство усвідомило абсолютну пріоритетність освітянської, наукової діяльності, і тоді буде легше домагатися подальшого підвищення оплати праці працівників освіти і науки. Це сприятиме тому, щоб випускники педагогічних вищих навчальних закладів залишалися в освітянській сфері.
Україна має досить розвинену систему підготовки педагогів. Потенціал педагогічної освіти сьогодні із 108 вищих навчальних закладів, у тому числі 22 педагогічних і 26 класичних і гуманітарних університетів, 27 закладів післядипломної педагогічної освіти. Але маємо комплекс проблем, які не сприяють тому, щоб випускник педагогічних вищих навчальних закладів усе-таки прийшов у школу.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
