112080 (710746), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Значні відмінності існують в системах оцінювання якості знань. Так, у Франції та в Португалії діє 20-бальна шкала від 1 мінімального до 20 максимальних балів, в Німеччині – 5-ти бальна від 5 мінімальних до 1 максимального, в Іспанії і Нідерландах – 10-ти бальна від 1 до 10.

Після прийняття Сорбоннської декларації відбулися гарячі дискусії з проблем сумісності та гармонізації у вищій освіті. Було багато збентежених відгуків з приводу прийняття системи вищої освіти, що передбачає 3-, 5- і 8річні терміни навчання, хоча формально Декларація цього не рекомендувала. Також висловлювались занепокоєння щодо намагань нав'язати єдину модель, яка загрожуватиме різноманіттю вищої освіти Європи. Ситуація з відмінностями національних систем освіти настільки складна, що може кваліфікуватися як хаос. Неспівпадіння ступенів, інституцій і систем є єдиною найбільшою перепоною мобільності європейської вищої освіти. Не існує 3-, 5- і 8-річної моделі вищої освіти. Багато країн мають одно-, дворічні програми, перші ступені (традиційні або нововведені), що передбачають навчання протягом 3-4 років.

Деякі країни проводять взаємно погоджені реформи вищої освіти. Вони віддають перевагу коротшим навчальним циклам (скорочення тривалості занять, впровадження перших ступенів у системи, де цього не було), двоступеневим структурам (впровадження навчальних циклів на здобуття ступеня "бакалавр" і "магістр" замість довготривалих навчальних циклів, що передбачають здобуття кваліфікації тільки після 5, 6 або навіть 7 років навчання), розвитку системи заліків, зовнішньому оцінюванню, більшій автономії у поєднанні з більшою підзвітністю. Іншою тенденцією є розмивання кордонів між університетом і неуніверситетським сектором (надання деяким інституціям університетських прав, установлення тісніших зв'язків між двома секторами).

Не існуєє стандартної 8-річної моделі навчання для здобуття ступеня "доктор наук". Але дуже поширений 5-річний цикл навчання для одержання ступеня "магістру". Також не існує готової для запозичення зовнішньої моделі здобуття вищої освіти. Як наслідок, Європі слід створювати свою власну модель, яка відповідатиме її культурним та освітнім потребам.

3. Основні історичні етапи "Болонського процесу"

Хронологію Болонського процесу прийнято вести від 1997 року, коли під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання переліку кваліфікацій, які присвоюються на території Європи в системі вищій освіти при закінченні навчального закладу. Ця конвенція була підписана 43 країнами (Україною в тому числі).

25 травня 1998 р. в Парижі міністри освіти 4-х країн (Франції, Італії, Великої Британії і Німеччини) підписали так звану Сорбонську декларацію. Європа "повинна стати також в Європою знань", - стверджувалося в цьому документі. Людство неухильно йде "до періоду істотних змін в освіті й умовах праці, до розмаїтості шляхів становлення фахової карєри з очевидною необхідністю навчання й підготовки протягом усього життя. Ми заборгували нашим учням (і нашому суспільству в цілому) систему вищої освіти, у якій їм давалися б кращі можливості шукати й знаходити галузі, в котрих вони мали б перевагу перед іншими людьми". ("Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти"). В декларації були визначені таке завдання для спільноти вищих навчальних закладів:

- створення відкритого європейського простору вищої освіти, якій має стати більш конкурентноспроможнім на світовому ринку освітніх послуг;

- створення системи вищій освіти, в котрій для міжнародного порівняння і еквівалентності повинні існувати два основних цикли: доступеневий і післяступеневий;

- досягнення новизни і гнучкості системи через використання семестрів і кредитів аналогічно схемі ECTS. Це забезпечує перевірку правильності отриманих кредитів для тих, хто вибирає початкову освіту або продовження навчання в університетах, і тих, хто хотів би одержати ступінь у будь-який зручний для себе час протягом життя;

- студенти доступеневого циклу мусять мати доступ до диверсифіковних програм, що сприяють можливості отримання міждисциплінових занять, розвитку знання іноземних мов і використання нових інформаційних технологій. Перший цикл відповідає сумірному рівневі кваліфікації;

- у післяступеневому циклі мусить бути вибір між більш короткою за тривалістю програмою отримання ступеня магістра і більш тривалою програмою одержання докторського ступеня з можливістю переходу від однієї програми до іншої;

- студенти обох циклів мають заохочуватися до навчання принаймні на протязі одного семестру в університетах поза межами своєї власної країни;

- водночас усе більша кількість викладацького і дослідницького персоналу повинна працювати в європейських країнах, відмінних від своєї власної;

- прогресивна гармонізація всіх ступенів і циклів навчання досягається через зміцнення вже існуючого досвіду, спільні дипломи, експериментальні ініціативи і діалог із усіма зацікавленими особами;

- всі європейські університети закликаються обєднатися для підсилення становища Європи у світі через плавно регульоване поліпшення й модифікацію освіти для своїх громадян.

В березні 1999 р. в м. Веймар (Німеччина) відбулась зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації і оцінки у вищий школі.

В травні 1999 р. опубліковано звіт "Тенденції у вищій освіті – 1", підготовлений Конфедерацією Рад ректорів країн, які входять в Євросоюз (EU), при фінансовій підтримці EU.

18 - 19 червня 1999 р. в м. Болонья (Італія) відбулася Перша зустріч європейських міністрів, які відповідають за вищу освіту, було прийнято спільну декларацію. В цій декларації підтверджено необхідність підтримувати рішення, які було зазначено в Сорбонської декларації, та поглиблювати координацію спільної діяльності. Для створення Зони європейської вищої освіти визначено такі цілі:

• затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян і міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти;

• запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. Доступ до другого циклу навчання потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати щонайменше три роки. Учений ступінь, що присвоюється після завершення першого циклу, на європейському ринку праці сприйматиметься як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу має бути вчений ступінь магістра та/або кандидата наук, як у багатьох європейських країнах;

• створення системи кредитів на зразок Європейської системи трансферу оцінок (ЕСТS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. Кредити можуть бути отримані також поза межами вищих навчальних закладів, включаючи постійне навчання, за умови їхнього визнання з боку відповідного університету-отримувача;

• сприяння мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою: забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних послуг;

• забезпечення визнання та зарахування часу, який учитель, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, досліджуючи, викладаючи та виконуючи відповідну своєму фахові роботу, зі збереженням їхніх законних прав;

• сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв і методологій;

• просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, схем мобільності й інтегрованих навчальних, дослідних і виховних програм.

19 –20 вересня в Берліні відбулася 3-я Конференція міністрів вищої освіти. Були визначені завдання:

• розвиток ефективних систем забезпечення якості навчання ( в т.ч. оцінювання рівню роботи окремих вузів, навчальних програм; розробка механізму внутрішньої і зовнішньої оцінки, де була би можлива участь студентів; створення системи акредитації, атестації, набору погоджених стандартів, процедур, принципів управління та керівництва, орієнтованих на збільшення сумісності і сумірності освіти);

• просування ефективного використання системи, заснованої на 2-х циклах навчання;

• удосконалення системи визнання ступенів і періодів навчання, прийняття системи чітких і сумірних ступенів.

Після циклу зустріч і семінарів 29 –30 березня 2001 р. в м.Саламанка (Іспанія) (див. додаток 1 "Хронологія подій Болонського процесу") відбулася Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, на якій прийнято спільний документ.

Таким чином, Болонський процес завдяки істотним досягненням на протязі 4-х років сиає дедалі відчутнішою реалією для всієї Європи та її громадян.

Станом на 2003 рік до Болонської співдружності входять такі країни:

• Країни, які підписали Болонську декларацію (Болонья, 1999 р.), засновниці Болонського процесу: Австрія, Литва, Чехія, Нідерланди, Фінляндія, Португалія, Греція, Словенія, Ірландія, Швейцарія, Ліхтенштейн, Болгарія, Мальта, Естонія, Польща, Німеччина, Словакія, Ісландія, Швеція, Латвія, Бельгія, Люксембург, Данія, Норвегія, Франція, Румунія, Угорщина, Іспанія, Італія, Великобританія;

• Країни, що приєдналися до Болонського процесу на Празькому саміті (2001 р.): Хорватія, . Кіпр, Туреччина;

• Країни, що приєдналися до Болонського процесу на Берлінському саміті (2003 р.): Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Росія, Сербія та Чорногорія, Македонія.

4. Концептуальні положення Болонського процесу

Центральними теоретичнимі поняттями, які опрацьовуються в документах Болонського процесу, є поняття європейського простору вищої освіти та навчання протягом усього життя.

Заключне комюніке зборів спостерігачів за Болонським процесом у Празі 2001 року підкреслило, що "навчання протягом усього життя" є важливішою метою, для досягнення якої і створюється "європейський простір вищої освіти". Навчання протягом усього життя складається із послідовних вікових фаз навчання, починаючи з дошкільного і до після пенсійного. Навчання протягом усього життя включаєть в себе усі існуючи види формального та неформального навчання. Цей задум виконується завдяки поєднанню загальної та професійної освіти.. Структура навчання протягом усього життя має бути розвиненою так, щоб будь-хто міг вибирати навчальне середовище, роботу, регіон та країну як для вдосконалення своїх знань, умінь та компетенцій, так і для наступного працевлаштування.

Важливою умовою реалізації навчання протягом усього життя є розвиток заликової системи кредитів, яка дозволяє оцінювати та впізнавати дипломи та сертифікати, отримані у школі, університеті та в інших структурах навчання. У цьому випадку взаємозалік кваліфікацій між школами, університетами та роботою може бути забезпечений. Із продовженням навчання та подальшим тренуванням, звичайно, збільшується бажання змагатися та використовувати нові технології, які є основними досягненнями стратегічних цілей Європи. Як наслідок, європейські країни матимуть суспільство з конкурентноздатною системрою вищ освіти і будуть спроможні змагатися за лідерство (Рада Європи, Ліссабон, березень 2000 року). У жовтні 2000 року Європейська комісія присвятила цьому питанню окремитй меморандум та роком пізніше опублікувала звернення двох членів комісії - Вів'єн Редінг (освіта та культура) та Анни Діамантопоулоу (соціальні зв'язки).

Всі основні організаційні та управлінськи завдання Болонського процесу є органічно звязаними з вихідною теоретичною концепцією. Це:

- прийняття зручніх та зрозуміліх градацій дипломів, ступенів і кваліфікацій;

- введення двоступеневої структури вищої освіти;

- використання єдиної систему кредитних одиниць (систему ECTS - European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів;

- напрацьовання, підтримка і розвиток європейськіх стандартів якості із застосуванням порівнянних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки;

- усування існуючіх перепонів для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.

На всіх етапах Болонського процесу підтверджувалось, що цей процес є добровільним, полісуб'єктним, таким, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; є багатоваріантним, гнучким, відкритим, поступовим.

Але не слід ідеалізувати Болонський процес. Він нерівномірний, суперечливий, складний. Його цілі ще дуже гіпотетичні. Як приєднання до цього процесу, так і неприєднання мають свої переваги та ризики. Втім з урахуванням усіх і для країн, які ставлять за мету економічний і суспільний розвиток і, зрештою, вступ до Європейського Союзу (ЄС), альтернативи Болонському процесові немає.

5. Болонський процес" в Україні. Правові, організаційні та методичні проблеми його розгортання в вітчизняних умовах

Україна намагається ввійти як активнимй субєкт в науковий і оссвітній простір Європи. Тому формулюються концепції щодо модернізації освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Засобоми масової інформації повідомлено, що під час Четвертого саміту Болонського процесу, який заплановано провести 19-20 травня 2005 року в Бергені (Норвегія), Україною також буде підписано акт о вступі до Болонського процесу.

Надання високої оцінки національній системі освіти не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування. Висока якість навчання - це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління. Нині можна з жалем констатувати, що незважаючи на природні досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система, в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів (особливо нових) не конкурентоспроможна на Європейському ринку праці. Це зобов'язує менше говорити про власні досягнення, а все більше аналізувати світові та європейські тенденції реформування освіти і відповідно до цього напружено і послідовно вдосконалювати нашу професійну сферу діяльності.

Водночас участь системи вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі..

Модернізація системи вищої освіти в Україні (Закон "Про вищу освіту" та ряд нормативних актів Міністерства освіти і науки) має деякі спільні ознаки з Болонським процесом (уведення ступеневої системи освіти), але за більшістю напрямів вона йому не відповідає. Це пов'язано з тим, що вихідні концепції такої модернізації не були зорієнтовані на інтегрування національної системи освіти в Європейський простір. Вони більшою мірою мали "внутрішній" характер і переважно зводилися до "прилаштування" системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій.

Тому очікується ще один цикл перебудови діяльності вищої школи. Потрібен аналіз і оцінка:

• освітньо-професійних програм та державних стандартів освіти щодо їх узгодження із євростандартами; а також можливостями застосування ECTS;

• питань співставлення ступенів, спеціальностей, назв навчальних дисциплін, залікових одиниць, систем контролю і оцінки знань тощо;

• питань створення уніфікованої термінології, в семантичном полі якої працює вища школа та здійснюється управління нею;

• систем управління, забезпечення і гарантування якості освіти;

• питання "наповнення" кваліфікацій, тобто визначення того, що саме повінна знати та вміти людина з кваліфікацією бакалавра, магістра чи доктора. До сих пир обгговарювалась тільки їх кредитна відповідність.

В цілому ж, як вважає міність освіти та науки В.Кремінь, законодавче порле української вищої школи сприяє приєднанню до Болонського процеса. На правовому рівні сформовані положення про: вибірність ректороа і керівників структурних підрозділів, самоуправління вищіх навчальніх закладів, вплив на процеси управління вузами студентства і громадськості, створення пільгових умов щодо фінансування вищіх навчальніх закладів. Ці кроки сприяють зростанню демократизма та автономності украйнських вузів. Крім того, пропонуються зміни до закону "Про вищу освіту" відносно документів, які отримують студенти після закінчення навчання у вузі, підвищення статусу гнаглядових Рад, прозорості процесів управління. Закони України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Національна доктрина розвитку освіти" пройшли експертизу Ради Європи, комісії експертів безпосередньо в українських університетах і коледжах знайомились із практикою впровадження задекларованих законодавчих норм.

Характеристики

Список файлов реферата