UkrDenRef (708167), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Крім того, основні сектори економіки обох країн виявилися достатньо інтегрованими в західноєвропейську економіку, внаслідок чого народне господарство не було повністю паралізоване ні воєнними діями, ні розривом зв'язків із республіками СФРЮ, передусім із Сербією та Чорногорією. Різноплановість зовнішньоекономічних зв'язків дала можливість Хорватії, й особливо Словенії, підтримувати позитивні платіжні баланси і поповнювати валютні резерви навіть за значного падіння обсягів виробництва.
Важливо й те, що центральний банк колишньої Югославії давно працював на федеративних засадах, і тому хорватський та словенський центральні банки були автономними емісійними центрами, проводили власну грошово-кредитну політику.
До того ж у колишній Югославії рівень життя був значно вищий, ніж у колишньому Союзі, водночас існував значний рівень відкритого безробіття. Тому це явище для населення не було зовсім новим і вже були вироблені механізми соціального захисту населення від безробіття. Усе це створило сприятливіші умови, ніж, наприклад, в Україні, для проведення ринкових, у тому числі й грошових, реформ.
Країни Балтії. Ці країни досить швидко усвідомили, що з уведенням національної валюти не треба затягувати і то для її введення необхідна широка, комплексна підготовка й сприятлива економічна ситуація, а точніше — зменшення інфляції та дефіциту державного бюджету, забезпечення розвитку експорту, позитивне сальдо платіжного балансу.
Одночасно має утвердитися дворівнева банківська система, повинні бути створені реальні авуары, реальні резервні фонди. Перетворенням у сфері грошей має сприяти становлення ринку цінних паперів, діяльність фондової біржі.
Попри глибоке розуміння процесів, що відбувалися, країни Балтії спочатку теж змушені були використати замінники грошей. Так, у Латвії було введено тимчасову квазівалюту, а її співвідношення з рублем становило 1:1. Це дало можливість конвертувати латвійську валюту в російський рубль. Наявність сурогату допомогла латвійським фахівцям здобути досвід у питаннях грошей та грошового обігу, а центральному банку — відновити свої функції у повному обсязі. Разом із тим готується здійснення заміни російських рублів на нову національну валюту на територіальній основі й у найкоротший термін.
Як відомо, у створенні грошової системи перед веде Естонія. I це не випадково. Адже підготовка до введення власної валюти почалася ще в перші місяці 1990 р. Було створено спеціальний комітет із проведення грошової реформи. Важливо те, що Естонія не пішла шляхом уведення сурогатів грошей. Але повністю уникнути "перехідних" форм не вдалося. В Естонії ще у 1991 р. було розроблено та широко використано чекові книжки для безготівкових розрахунків. Треба визнати, що це створило серйозні труднощі в галузі обробки й перевірки чеків, а електронної" системи ще не було. Але оскільки зарплата видавалася чековими книжками, то це полегшило перехід до національної" валюти, допомогло не допустити особливого напруження з готівковими грошима.
Естонське керівництво виходило і з того, що виготовити власні гроші та визначити порядок їх обміну на рублі — все це не першорядне. Головне полягало в тому, щоб проведення грошової реформи не порушило розрахунків банків, фірм з іншими державами і передусім із Росією. Для цього велися довготривалі переговори.
Естонія першою ще у липні 1992 р, здійснила грошову реформу, внаслідок якої було введено національну грошову одиницю — естонську крону. 20 червня 1992 р. набули чинності закони Естонської республіки: "Про гроші", "Про забезпечення естонської крони" та "Про іноземну валюту". Одночасно для крони було розраховано ринковий курс — 8 крон до і німецької марки. За цими законами банк Естонії не мав права девальвувати крону. А це означало, що було встановлено фіксований валютний курс, який діє й нині. Комерційні банки дотримуються цього курсу щодо всіх валют.
Естонське керівництво з самого початку виходило з того, що стабільна валюта є основою стабілізації і розвитку економіки. Обраний метод прив'язування естонської крони до німецької марки виявився дієвим, він забезпечив сталість валюти і валютного курсу, що дало можливість уникнути великої інфляції.
Не менш важливе й те, що Естонії вдалося швидко збалансувати державний бюджет завдяки забороні фінансування центральним банком бюджетного дефіциту.
У проведенні грошової реформи значну участь брав МВФ. Він визначив ліміт кредиту для стабілізації естонських грошей і платіжного балансу. Важливо відзначити, що Естонія не використала навіть першої частини цього кредиту, а від наступної частини відмовилася.
Річ у тім, що з допомогою спеціалістів МВФ центральний банк Естонії за всіма міжнародними правилами склав платіжний баланс. Виявилося, що країна має позитивне сальдо близько 1,5 млрд. естонських крон.
Естонія досить вдало вийшла з ситуації, коли Росія підвищила ціни на енергоносії. Не менш важливо й те, що Естонії вдалося швидко змінити спрямованість зовнішньоекономічних зв'язків. Якщо у 1990 р. основна частина експорту йшла в Росло, Білорусію та Україну, то вже на 1993 р. Їхня частка істотно зменшилась і першою щодо експорту стала Фінляндія. Водночас дедалі більше зростає в експорті частка Швеції, Голландії, Німеччини та
інших країн. Натомість прискорюється імпорт із Фінляндії, Швеції, Голландії та Німеччини.
Зовнішньоекономічну діяльність було лібералізовано — не ліцензується ні експорт, ні імпорт. Причому держава не регулює цін. Вони погоджуються тільки на електроенергію та сланці.
Як і Естонія, Латвія і Литва одними з перших на території колишнього СРСР створили свої національні грошові системи. До речі, головний принцип їхніх грошових реформ однаковий. Вони побудовані на ясному прив'язуванні своєї валюти до однієї з іноземних. Якщо Естонія прив'язала крону до німецької марки, то Латвія свій лат — до валюти МВФ — СДР, а литва лит — до долара США. Це забезпечило сталий, фіксований валютний курс водночас помірну інфляцію. До того ж держави Балтії використали старий інструмент, який хоч порівняно рідко, але застосовувався у цілому ряді країн світу — вони створили валютне управління або комітет, які регулювали фінанси країни з допомогою валютного резерву. Це означає, що всі валюти — лити, лати ї крони — забезпечувалися золотовалютними запасами центральних банків.
Країни СНД. Спираючись на досягнення макроекономічної стабілізації керівництво Грузії напередодні президентських і парламентських виборів вирішило провести грошову реформу. В ході цієї реформи введено нову грошову одиницю — ларі. Реформа була цілком еквівалентною — обмін здійснювався за курсом 1000000 купонів = і ларі. Додатково уряд і національний банк організували обмін доларів США, німецьких марок та російських рублів на нову валюту. Стимулом була та обставина, що найближчими днями очікувалося дальше зміцнення нової національної валюти, що й сталося. 3 1,30 ларі спочатку до 1,25 ларі, а потім і до 1,20 ларі зменшився курс долара. Внаслідок цієї операції населення продало нацбанку значні суми доларів, марок і рублів. Тим самим зросли валютні резерви країни, підвищився попит на національну валюту та зміцнився її курс.
Грошова реформа увінчалася повним економічним і політичним успіхом. До того ж посилилась жорстка грошова та бюджетна політика. Грузія й далі плідно співпрацювала з МВФ, одержала слідом за кредитом СТФ кредит Standby. Велися переговори про надання МВФ трирічного кредиту ЕСАФ. Скасовано практично всі дотації для народного господарства. Лібералізовано як внутрішній ринок, так і зовнішню торгівлю. Прийнято новий закон, який гарантує автономію національного банку. Швидкими темпами триває ваучерна приватизація, дуже схожа на російський зразок. Практично вся земля перебуває у приватному користуванні. Завершується підготовка закону про приватну власність — одного з найрадикальніших у країнах СНД. Ведеться активна законодавча робота щодо створення регульованого ринку цінних паперів.
Наслідки грошових реформ
Словенія і Хорватія. Як і слід було чекати, набагато сприятливіші умови дали змогу Словенії швидше здійснити реформи економіки, в тому числі й грошову, і досить впевнено піти вперед. Сьогодні вона належить до п'ятірки "нових східноєвропейських індустріальних тигрів", які останніми роками не лише подолали спад виробництва, а й забезпечили досить стійкі темпи економічного зростання. Словенія, як і Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина, здійснює істотні макроекономічні зрушення, структурні зміни, спрямовані на швидке зростання споживчого попиту, приватного споживання. За оцінками журналу "Central European Economic Review'" (січень 1996 р.), щодо показників економічного зростання (за десятибальною системою) максимальний бал серед країн із перехідною економікою має Польща ~ 8,8 бала, а Словенія йде відразу ж за нею — 7,3—7,6 бала, тобто вона наближається до показників докризових 1988—1989 рр.
Узагальнюючим показником економічної динаміки є темпи зростання обсягу ВВП на душу населення. На кінець 1995 р. він становив у Словенії 8739 доларів на рік. Це удвічі більше, ніж у Чехії, у 2,5 раза більше, ніж в Угорщині, і більш як утричі, ніж у Польщі.
Дуже важливо й те, що економічне зростання, досягнуте за останні три роки, забезпечило формування надійних передумов для стійких темпів розвитку в перспективі. Нині норма нагромадження у "нових тигрів" досягла рівня, близького до рівня розвинутих країн. Це в середньому 20% ВВП і вище. Коли врахувати ті обставини, що східноєвропейські країни мають високий рівень кваліфікації робочої сили, величезний запас невикористовуваних виробничих потужностей, то в комплексі з іншими позитивними факторами це може забезпечити подальше стійке економічне зростання.
Цьому сприятимуть і потоки капіталу, які дедалі більше спрямовуються у розвиток експортного сектора економіки. Нині Словенія, як і Польща та Словаччина, належить до країн Європи, що мають найвищі темпи зростання експорту. Цьому допомагають конкурентоспроможність виробництва, перехід до вільної конвертованості валют.
Макроекономічна стабілізація, яка була порівняно швидко досягнута, означала суттєве зниження інфляції (у 1993 р. в Словенії вона становила 32,3% на рік), що створило умови для економічного зростання.
Розв'язанню завдань антиінфляційної політики сприяло проведення жорсткої політики бюджетної стабілізації. Нині у Словенії та Чехії дефіцит бюджету повністю ліквідовано.
Політика прискореної приватизації дала можливість значно збільшити приватний сектор економіки. Сьогодні у п'яти "східноєвропейських тигрів" він становить 50–70%. Усе це в умовах макроекономічної стабілізації сприяє важливим засобом санації економіки стала реструктуризація безробіття його трансформація із прихованих у відкриті форми. Причому дуже чітко проявилася така закономірність: найвищий рівень безробіття спостерігався в країнах, де найактівніше йшли ринкові перетворення. У Словаччині наприкінці 1993 р питома вага безробітних становила 15,4%, але в 1994 р почалося зменшення рівня безробіття. У Словенії він становив хоч і не набагато, але менше ~ 14,2%. Вважається, що наявність високого рівня безробіття є визначальним фактором дієвості внутрішньої конкуренції — основного стимулу порівняно швидкого виходу економіки з кризи.
Економічне зростання — визначальний фактор збільшення реальних грошових доходів населення. Очевидним лідером є Словенія, в якій наприкінці 1995 р середньомісячна заробітна плата досягла 611 доларів США. Це найвищий показник серед країн із перехідною економікою. У середині 1995 р зарплата становила в Угорщині — 328 доларів, у Польщі — 308, Чехії — 303, у Словаччині — 253 долари на місяць. Усе це переконливо свідчить, що ці країни обрали правильний шлях, він забезпечує їм усебічний прогрес, відкриває добрі перспективи.
Країни Балтії. Естонська крона, латвійський лат та литовський лит мають значку відмінність у валютних курсах.
У цих країнах відмінна і банківська система. Якщо в Естонії та Литві приблизно по півтора десятка комерційних банків, то у Латвії їх 38, тобто більше ніж у 2,5 раза.
Істотно відрізняються купівельна спроможність грошей та ціни на товар. Найдешевше життя у Литві, найдорожче — у Латвії. Зате у Латвії найвищий рівень мінімальної заробітної плати, що компенсує втрати сімейного бюджету. Так, у переведенні на лити рівень мінімальної зарплати становить 216 литів на місяць, в Естонії — 157, у Литві — понад 158 литів. Що стосується середньої заробітної плати, то тут на першому місці Естонія (майже 220 доларів), далі йде Латвія — понад 190 доларів, у Литві майже 150 доларів.
I все ж при досить істотній відмінності лит, лат і крону об’єднує принципово важлива якість — вони стабільні і мають довіру. Про це переконливо свідчить рівень інфляції. У 1995 р. вона дорівнювала 35% у Литві, 29% — в Естонії та трохи більш як 20% — у Латвії.
Зупинимося на характеристиці кожної з валют.
Крона. Хоч естонська крона має найнижчий валютний курс (1 дол. понад 11 крон), а отже, й найнижчу купівельну спроможність, але саме фахівці вважають найавторитетнішою. Адже це Естонія першою вийшла із рубльової зони, рішуче створила валютний комітет і ввела власну валюту. Естонське керівництво зробило все, щоб довести людям зрозумілі й чіткі правила створення грошової системи, забезпечити глибоку довіру до національної валюти та її стійкість. Тому, хоч минуло майже 4 роки після введення нових грошей, курс крони до німецької марки практично не змінився: у середньому одну марку міняють на 7,97 крони.
Стійкість крони сприяла міцності естонських комерційних банків. До того ж їм дали одразу зрозуміти, що вони мають отримувати прибуток не за рахунок гри на курсах валют, а за рахунок широкого залучення інвестицій та розширення банківських послуг. Саме тому банківська криза обмежилася банкротством одного банку та об’єднанням двох інших. Після цього пішов швидкий процес об'єднання банківського капіталу: із 50 банків у країні залишилося 16. Але естонські банкіри вважають, що й цього забагато. Процес злиття комерційних банків триватиме. Цьому сприяє і настанова збільшити капітал до 2000 року до 5 млн. екю, тобто до 75 млн. крон. Такі процеси допомагають зміцненню крони. За даними естонського банку, крона подорожчала щодо американського долара на 75% і японської єни на 10,4%.
Лат. Латвійський лат дорівнює 2 доларам. Якщо крону ввели без будь-яких етапів, то у Латвії ще в травні 1992 р. ввели латвійський рубль, який діяв паралельно з російським рублем у співвідношенні 1:1. Через 5 місяців російський рубль було вилучено і залишився латвійський рубль. Але й він довго не втримався. Наприкінці 1993 р. плаваючий курс лата щодо долара закрився на позначці 0,595 за 1 долар, виникла ідея прив'язати національну валюту не до долара чи німецької марки, а до розрахункової одиниці МВФ — СДР. По суті, Латвія повторила естонський варіант. Стабільності лату додав золотовалютний запас, який у середині 1995 р становив 405 млн. доларів. Лат утримався і в умовах великої й гострої банківської кризи, коли збанкрутував фінансовий гігант "Балтіяс банка". Кількість латвійських банків скоротилася з 60 до 38, хоч і це для порівняно невеликої Латвії забагато. Але навіть вимога до збільшення капіталу кожного банку до і млн. латів не забезпечила процесу об’єднання банків, злиття їхнього капіталу. Очевидно, це пояснюється й тим, що банки Латвії мають і висококваліфікованих службовців, і сучасне устаткування
Лит. Литва пройшла найскладніший шлях створення грошової системи. Причому країна довго не наважувалася вводити лит. Понад півроку діяли так звані тимчасові гроші — талони. Частина литів, віддрукована за кордоном, виявилася неякісною. Довелося переробляти гроші, застосовувати додаткові засоби захисту. Наштампували велика кількість монет номіналом і, 2, 5 литів, що призвело до сплутування їх із центами такого ж номіналу. Тоді виготовили дрібні купюри. В результаті за рік вільного обігу лит зазнав великих злетів і падінь, що викликало відчутні струси всієї литовської економіки.
Комерційні банки спекулювали на змінах курсу валюти. Центральний банк не міг упоратися з великими коливаннями валютного курсу. До того ж маніпуляції банків довели курс до 2,9 лита за долар, а потім він різко впав. Життя вимагало рішучих дій. Литовці скористалися досвідом Естонії.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
