103985 (706563), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Для уникнення типових помилок при моделюванні управлінської системи рекомендується дотримуватись певних принципів. Деякі з них наведені нижче.

Принцип необхідної пропорційності керованої й керуючої підсистем. Кожна система складається із двох самостійних, але взаємозалежних підсистем: керованої й керуючої. До керованої підсистеми належать елементи, що забезпечують безпосередній процес створення матеріальних і духовних благ або надання послуг, а до керуючої підсистеми − елементи, що забезпечують процес управління, тобто процес цілеспрямованого впливу на групи людей, зайнятих у керованій підсистемі. Принцип пропорційності керованої й керуючої підсистем будь-якої системи передбачає раціональну співвідносність усередині систем, а також між ними, з метою забезпечення найбільш ефективного функціонування цих підсистем, оскільки складність або однорідність керованої підсистеми повинна відповідати такій самій складності або однорідності підсистеми керуючої.

Принцип оптимального зіставлення централізації й децентралізації управління. Рівень централізації управління змінюється в процесі розвитку організації. Для кожного етапу розвитку має бути свій оптимальний рівень централізації (децентралізації). При цьому чим вищий рівень, на якому приймається рішення, і нижчий щабель, для якого воно призначене, тим, закономірно, вищий рівень централізації управління. Децентралізація й централізація, на думку українського дослідника Б. Краснікова, тісно пов'язані з ступеневістю системи управління (одно-, двох-, трьох- і чотирьохступеневою): посилення централізації супроводжується виникненням додаткових і проміжних рівнів управління, збільшенням бюрократичного апарату, монополізацією виробництва; основними ж характеристиками децентралізації є відсутність зайвих проміжних рівнів, скорочення бюрократичного апарату, демонополізація виробництва. При цьому обидва компоненти мають як позитивні, так і негативні властивості, тому система управління буде максимально ефективною лише у разі оптимальної реалізації всіх позитивних характеристик як централізованого, так і децентралізованого менеджменту.

Принцип участі працівників в управлінні. Участь працівників в управлінні забезпечує не тільки підвищення відповідальності державних працівників, а й підвищення ефективності управління. Про справжню ефективність управління можна говорити тоді, коли витрати на управління або скоротилися, а показники управління не змінилися, або витрати не змінилися, а якість управлінської діяльності покращилася; або коли витрати збільшилися, але значною мірою покращилися й показники якості управління.

Принцип делегування і відповідальності. Делегування означає передачу задач і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Воно являє собою засіб, за допомогою якого керівництво розподіляє серед співробітників численні завдання, які повинні бути виконані для досягнення цілей всієї організації. Якщо істотне завдання не делеговано іншій людині, керівник змушений буде виконувати його сам. Це, звичайно, у багатьох випадках просто неможливо, тому що час і здібності керівника обмежені. Більш важливим є те, що сутність управління полягає в умінні домогтися виконання роботи іншими. Тому в справжньому значенні слова, делегування являє собою акт, який перетворює людину на керівника.

У великих організаціях керівники вищої ланки рідко спілкуються з підлеглими на нижчих рівнях, які фактично виконують більшість конкретних завдань. Тим не менше. вони несуть відповідальність за справи фірми і своїх підлеглих. Якщо молодший інженер зробить помилку в проекті, то саме віце-президент, який відповідає за проектно-конструкторські роботи, повинен пояснювати президентові, чому так вийшло. Можливо, Президентові доведеться звітувати перед акціонерами, чому він допустив зниження доходів. Навіть якщо президент і цей маловідомий інженер ніколи не зустрічалися. Акціонери справедливо вважають президента відповідальним за все.

Відповідальність являє собою зобов'язання виконувати задачі і відповідати за їх задовільний дозвіл. Під зобов'язанням розуміється, що від індивіда очікується виконання конкретних робочих вимог, коли він займає певну посаду в організації. Фактично, індивід укладає контракт з організацією на виконання завдань цієї посади в обмін на отримання певної винагороди. Відповідальність означає, що працівник відповідає за результати виконання завдання перед тим, хто передає йому повноваження.

Важливо усвідомити, що делегування реалізовується тільки у разі прийняття повноважень, і власне відповідальність не може бути делегована. Керівник не може розмивати відповідальність, передаючи її підлеглому, хоча особа, на яку покладено відповідальність за рішення якої-небудь задачі, не зобов'язана виконувати її особисто. Воно залишається відповідальним за задовільне завершення роботи. Наприклад, якщо торговий агент не виконає своїх планових завдань на рік і в результаті відділ збуту також не виконає свій план, керівник відділу збуту, а не торговий агент, повинен відповідати перед комерційним директором.

Принцип точного визначення меж повноважень. Відповідно до визначення, повноваження є обмеженим правом використовувати ресурси і командувати людьми. Всередині організації ці межі зазвичай визначаються політикою, процедурами, правилами і посадовими інструкціями, викладеними в письмовому вигляді, або передаються підлеглому усно. Особи, що виходять за ці межі, перевищують свої повноваження навіть, коли це необхідно для виконання делегованих завдань. Наприклад, робітник, уповноважений працювати тільки на певному верстаті, перевищив би свої повноваження, перейшовши за верстат іншого робітника, якщо його власний зламався

У загальному межі повноважень розширюючись у напрямку більш високих рівнів управління організації. Але навіть повноваження вищого керівництва обмежені. Голова ради директорів президент великої відкритої акціонерної компанії повинні відповідати перед акціонерам якщо затримка спочатку перевищують загальний бюджет. Не можуть також вищі чиновники фірми підвищувати собі зарплату, використовувати ресурси організації без схвалення ради директорів.

Більша частина повноважень керівника визначається традиціями, звичаями, культурними стереотипами та звичаями суспільства, в якому організація функціонує. Люди підкоряються наказам начальника частково через те, що це соціально прийнятну поведінку. Ці фактори, з одного боку, обмежують повноваження, а з іншого, підтримують їх. Керівники не можуть делегувати повноваження, які суперечать законам або культурним цінностям, принаймні, на довгий термін. Це означає, звичайно, що вони не можуть делегувати обов'язки, які потребують таких повноважень, і чекати їх виконання. Іноді ці обмеження стикаються з планами організації. Однак обмеження, що накладаються на повноваження, часто широко порушуються на практиці.

ВИСНОВКИ

Управління являє собою сукупність скоординованих заходів, спрямованих на досягнення окреслених в рамках організації цілей. Процес управління має місце там, де здійснюється організована діяльність людей з метою досягнення певних результатів.

Система управління володіє наступними ознаками: складається з безлічі елементів, розташованих ієрархічно; елементи систем взаємопов'язані за допомогою прямих і зворотних зв'язків; система − це єдине і нерозривне ціле, що є цілісною системою для нижчестоящих ієрархічних рівнів, є фіксовані зв'язку системи із зовнішнім середовищем.

В даний час можна виділити, принаймні, п'ять типів системних уявлень: мікроскопічне, функціональне, макроскопічне, ієрархічне і процесуальне.

Виділяють наступні елементи управлінської системи: функції управління; інформація; технічні засоби управління, управлінські кадри, технологія управління, методи організації управління, організаційна структура управління, управлінські рішення.

Для уникнення типових помилок при моделюванні управлінської системи рекомендується дотримуватись таких принципів як принцип необхідної пропорційності керованої й керуючої підсистем, принцип оптимального зіставлення централізації й децентралізації управління, принцип участі працівників в управлінні, принцип відповідальності за делегування, принцип точного визначення меж повноважень та інші.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Диагностика и изменение организационной культуры. / К. Камерон, Р. Куинн − СПб: Питер, 2001. − 320 с.

2. Кочеткова А.И. Введение в организационное поведение и организационное моделирование: Учеб. пособ. − М.: Дело, 2003. − 944 с.

3. Мильнер Б.З. Теория организаций: Курс лекций. − М.: ИНФРА-М, 1998. – 335 с.

4. Теория организации: Учебное пособие / А.Н. Кусков, А.П. Чумаченко − М.: МГИУ, 1999 г. − 196 с.

5. Организационный менеджмент. / А. Н. Мардас, О. А. Мардас − СПб: Питер, 2003. – 336 с.

6. Сурмин Ю.П. Теория систем и системный анализ. – К.: МАУП, 2003, −

368 с.

Характеристики

Список файлов реферата