101344 (705794), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Багато досліджень підкреслюють матріархальний характер української родини, де ефективна влада належить матері, яка несе на собі відносно велике функціональне навантаження — в усіх аспектах сімейного життя. Родина, отже, ідентифікується з образом матері, успадковуючи відповідний стереотип свідомості з характерними «жіночими» атрибутами поведінки, моралі, життєвих настанов. Цей архетип сприяє формуванню емоційно-чуттєвого компонента українського менталітету, «провокує» прагнення «типового» українця на перехід від більшої спільноти до затишної атмосфери маленької групи. Із цим феноменом добре узгоджується відомий український індивідуалізм, відносна байдужість до загальнодержавних інтересів, недостатність зовніпшьоекспансивної скстравертованої поведінки.

Раціональність в українській ментальності яскраво виражена в тяжінні до повільних, еволюційних шляхів розвитку. Емоційність же як риса соціальної психіки є скоріше проявом культурно-ціннісних настанов соціуму, ніж логіко-нормативних. Сенсорність пов'язана з конкретним, предметним сприйняттям дійсності на відміну від інтуїтивності, для якої більш характерним є абстрактно-образний спосіб мислення. Щодо шкали екстернальності-інтер-нальності, то слід зазначити, що більшість якостей, що відображають характер українського етносу, зміщені в бік екстерпальності.

Ідентифікація українського менталітету дає можливість підійти до вирішення проблеми соціального управління, спираючись на дві детермінанти — національну ідею та лідерство як ЇЇ виразника. Національна ідея має бути адекватною ментальним особливостям української нації. Така ідея може містити в собі раціональне начало, визначаючи конкретні цілі й реальний механізм їх досягнення.

У житті українця з його чутливо-емоційно-чуттєвим характером біосфера завжди стояла попереду техносфери. Остання £ більш адекватною раціонально-логічному менталітету північно-західних етносів. Характерною рисою українського соціуму є те, що міцність внутрішніх колективних зв'язків у ньому великою мірою залежить від особистісних характеристик взаємодіючих суб'єктів, тобто визначальну роль відіграють морально-етичні фактори. Інтелект, високий професіоналізм не «володіютьї> такою силою й авторитетом для колективної свідомості, як уміння емоційно впливати на оточення, використовуючи механізм симпатії. Превалювання в соціальній психіці українського соціуму емоційного фактора створює в організаційній структурі суспільства дисбаланс у співвідношенні між формальною й неформальною організаціями на користь останньої. Такий дисбаланс підсилює тенденцію до підбору кадрів в організаційних структурах за принципом довіри.

«Всесвітня чутливість», про яку говорили кращі представники української культури, — не просто елегантна формула. Це спосіб існування слов'янської душі: відібрати краще — прийняти — увібрати — пережити — переосмислити — трансформувати.

Україна засвоїла й переплавила у своїй суспільній свідомості, у своїй ментальності ряд рис та особливостей європейських та азіатських культур. Ці риси лише посилили своєрідність української ментальності, але не змогли кардинально вплинути на неї, а тим більше — змінити її.

1. Прогноз майбутнього управлінських культур

Спробуємо спрогнозувати майбутнє управлінських культур.

Незважаючи на істотні відмінності між управлінськими культурами, в умовах інтернаціоналізації всіх сфер життя ця проблема поступово починає втрачати свою актуальність. Більше того, на думку багатьох авторів, поява в науковому обігу декількох різновидів управлінських культур була зумовлена необхідністю дати зрозумілі пояснення «економічного дива» японського, скандинавського, корейського зразків.

Сьогодні кожен із нас існує не тільки в національному духовному просторі, а й, загалом, у культурно-інформаційному полі людства. Ми відкрили для себе моделі існування інших народів. Це зумовило прискорення процесу конвергенції різних управлінських культур і становлення принципово нової управлінської культури. Між керівниками, які представляють різні управлінські моделі, відбувається взаємний обмін новими Ідеями, найбільш продуктивними методами управління, сучасними органІзаційно-тех-нічними формами й засобами управління.

Попри всі труднощі цього суперечливого процесу, важливо уникнути двох крайнощів. По-перше, замикання в рамках націо-нальпо-етнічних підходів щодо вирішення актуальних проблем, абсолютизації явних переваг нашого менталітету, обожнювання й схиляння перед колишньою радянською управлінською культурою, підживлюваних гаслом, яке відомий поет виразив словами: «У советских — собственная гордость..ж

По-друге, орієнтація винятково на зарубіжний управлінський досвід, що звеличується як джерело мудрості па всі випадки життя. Життя показує безперспективність сліпого перенесення та пристосування управлінських рецептів, придатних для однієї країни, для однієї ситуації, до потреб і запитів іншої країни, іншої ситуації.

Важливо пам'ятати, що в кожного народу — своя особлива цінність. В американців — це успіх і запал молодої нації, у європейців — усталеність, стабільність життя, у японців — вірність традиціям, «японському духу». Наша надцінність — емоційне сприйняття навколишнього світу, всесвітньовідома «слов'янська душа» з її протиріччями й моральними шуканнями, життєва філософічність.

Актуальним завданням сучасної психології управління е доцільний відбір усього позитивного з радянської і зарубіжних управлінських культур. Надалі постає завдання поступово сформувати на цій основі власну управлінську культуру. Зробити це буде дуже непросто, оскільки елементи культури (у тому числі й управлінської) неможливо ввести, використовуючи закони, декрети, накази. Щоб утвердилося нове — спочатку в головах керівників, а потім і в їхніх щоденних вчинках — потрібен досить тривалий період.

Література

1. Аминов И.И. Психология делового общения // И.И. Аминов.-М.: Омега – Л.;2006. - 304 с.

2. Большой толковый психологический словарь (Ребер Артур). В 2 –х т.: Пер. с англ. - М.: Вече, АСТ, 2000. - 592 с.

3. Бурега В.В. Управленческая деятельность: теория и практика профессиографического исследования. – Донецк: НЭП НАН Украины, 2000. – 96 с.

4. Бурега В.В., Любчук О.К. Економічна психологія в схемах і таблицях: Навч.-метод. посібник. – Донецьк: ДонДУУ; АПЕКС, 2003. – 63 с.

5. Вересов Н.Н. Психология управления: Учебное пособие. – М.: Моск. психол.-соц.
   ин-т; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2001. – 224 с.

6. Гертер Гите. Работа в команде: практические рекомендации для успеха в группе / Г. Гертер, К. Оттл: пер. с нем.-Харьков: Гуманитарный Центр, 2006. – 192 с.

7. Карамушка Л.М. Психологія освітнього менеджменту: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2004.

8. Карамушка Л.М. Психологія управління закладами середньої освіти. – К.: Ніка-Центр, 2000. – 331 с.

Характеристики

Список файлов реферата