101307 (705787), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Роль венчурного бізнесу в розвитку інноваційної діяльності

Рівень економічного розвитку визначається сьогодні не стільки масштабами виробництва, скільки його інноваційною спрямованістю та гнучкістю управління.

Американська практика організації пошукових досліджень і впровадження результатів у виробництво породила своєрідну форму підприємництва - венчурну діяльність.

Венчурна інноваційна діяльність - інноваційна діяльність, пов'язана з великим комерційним ризиком і, як правило, довгостроковими фінансовими вкладеннями. Венчурне підприємництво виступає в різних формах і охоплює велику сукупність економічних відносин, пов'язаних з підготовкою до виробництва, випробуваннями й промисловим освоєнням відкриттів і винаходів інноваційними фірмами.

Венчурні фірми працюють на етапах росту й насичення винахідницької активності.

Як правило, венчурні фірми неприбуткові, тому що не займаються організацією виробництва продукції, а передають свої розробки іншим фірмам - експлерентам, патієнтам, комутантам -

Венчурні фірми можуть бути дочірніми фірмами.

Функції інноваційного менеджера виконуються або традиційним менеджером, або фахівцем з консалтингової фірми.

Створення венчурних фірм припускає наявність наступних компонентів:

- ідеї інновації - нового виробу, технології;

- суспільної потреби та підприємця, готового на основі запропонованої ідеї організувати нову фірму;

- ризикового капіталу для фінансування. Венчурне фінансування здійснюється у двох основних формах: шляхом придбання акцій нових фірм або наданням кредиту різного виду, звичайно із правом конверсії в акції.

Венчурний капітал являє собою вкладення коштів не тільки великих компаній, але й банків, держави, страхових, пенсійних і інших фондів у сфери з підвищеним ступенем ризику, у новий бізнес, що розширюється або зазнає різкі зміни.

На відміну від інших форм інвестування ця форма володіє рядом специфічних рис:

- пайова участь інвестора в капіталі компанії в прямій або опосередкованій формі;

- надання коштів на тривалий строк;

- активна роль інвестора в керуванні фінансованою фірмою.

У США - країні з високим рівнем розвитку ризикового капіталу, його основними сферами застосування є початкові етапи розвитку бізнесу (підготовчий і стартовий періоди), на які доводиться 39,2% венчурних інвестицій.

Венчурні підприємства можуть бути двох видів:

- власне ризиковий бізнес;

- внутрішні ризикові проекти великих корпорацій.

У свою чергу власне ризиковий бізнес представлений двома основними видами

господарюючих суб'єктів:

- незалежні малі інноваційні фірми;

- фінансові установи, які дають їм капітал.

Специфіка ризикового підприємництва укладається, насамперед, у тім, що кошти надаються на безповоротній, безпроцентній основі, не потрібно й звичайного при кредитуванні забезпечення. Передані в розпорядження венчурній фірмі ресурси не підлягають вилученню протягом усього терміну дії договору.

Величина прибутку визначається різницею між курсовою вартістю частки акцій фірми-новатора, яка належить ризиковому інвесторові та сумою вкладених їм у проект коштів. Ця частка обговорюється в укладеному контракті й може доходити до 80%. По суті фінансова установа стає співвласником фірми-новатора, а надані кошти — внеском у статутний фонд підприємства, частиною власних коштів останнього.

Фірми, що спеціалізуються на створенні нових або радикальних перетворень старих сегментів ринку, називаються експлерентами. Вони займаються просуванням нововведень на ринок.

Для зменшення ризику розробляються типові схеми фінансування на певний строк. За цей строк фірма-експлерент повинна досягти успіху, якщо йому призначено бути. Капіталовкладення діляться на п'ять тимчасових відрізків з урахуванням двох правил:

- кожне нове вкладення здійснюється тільки в тому випадку, якщо попереднє себе виправдало. Це означає, що експлерент істотно просунувся в створенні або комерціалізації продукту;

- кожне нове вкладення більше попереднього й здійснюється на більш вигідних для експлерента умовах.

На Заході інноваційні фірми звичайно очолюють інженер - автор технічної сторони проекту та менеджер, що має організаційний і комерційний досвід. Такий союз часто формується через скептичне відношення великих компаній до ризикованих проектів. Не одержавши можливості реалізувати нововведення на своєму підприємстві, менеджер, захоплений новою ідеєю, залишає колишнє місце роботи. Потім він намагається реалізувати ці ідеї як незалежний підприємець.

Література

1. Гунин В.Н., Баранчеев В.П. и др. Управление инновациями. – М., 2000

2. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі: новаторство і підприємництво. – К., 2004

3. Инновационный менеджмент. / Под. ред. С.Д. Ильенковой. – М., 2000

4. Инновационный менеджмент. В кн. Менеджмент организации: Учеб. Пособие. / Под ред. З.П.Румянцевой, Н.А. Саломатина. – М., 1995

5. Основы инновационного менеджмента. Теория и практика. / Под. ред. П.Н.Завалина, А.К.Казанцева, Л.Э. Миндели. – М., 2006

Характеристики

Список файлов реферата