100838 (705592), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Крім ринкового моніторингу діяльності корпорації, обумовленого коливаннями котирувань на ринку фіктивного капіталу акцій, уваги заслуговують механізми, що дозволяють зробити прозорими схеми управління компанією з боку менеджменту з метою збільшення добробуту акціонерів, пріоритетного задоволення їх інтересів.

Історично режим адміністративного і правового регулювання в країнах цієї моделі розроблявся з урахуванням того, що акціонерний капітал компанії розпорошений серед великого числа інвесторів, що діють ізольовано один від одного і що потребують надійної і адекватної інформації для ухвалення правильних інвестиційних рішень. Тут розроблені детальні правила забезпечення інвесторів якнайповнішою інформацією і створення порівняно рівного положення інвесторів в частині доступу до неї, а також запобігання ситуації, коли окремі групи акціонерів обмінюються між собою і спільно використовують внутрішньокорпоративну інформацію, "відрізуючи" від неї решту інвесторів. Таким чином, аутсайдерська система може бути охарактеризована як заснована на розкритті інформації.

Отже, відмінними рисами аутсайдерської моделі є: 1) дисперсне володіння акціями; 2) визнання пріоритетності інтересів акціонерів в законодавстві про компанії; 3) особливий акцент на захисті міноритарних акціонерів в нормативних актах про компанії і про цінні папери; 4) порівняно жорсткі вимоги до розкриття компаніями своєї інформації.

Першою відмінною рисою інсайдерської моделі є концентрований характер власності. Групи інсайдерів зазвичай порівняно малі по складу, є певною комбінацією приватних осіб, зокрема працівників компаній, сімей, банків, інших фінансових інститутів, інших корпоративних власників, що діють через холдингові компанії або через механізм перехресного володіння акціями. Частка фізичних осіб трохи більше 20% (в основному із-за низького рівня дивідендів по акціях, який часто поступається розміру відсотків по банківських внесках). Фінансові інститути контролюють 60 - 70% акцій компаній. Акціонери добре знають один одного і підтримують з компанією відносини, що виходять за рамки фінансових інвестицій.

Банки є одночасно акціонерами, кредиторами суспільства і довіреними особами інших акціонерів, займаються розміщенням цінних паперів, що знов випускаються, наданням брокерських і консультаційних послуг при отриманні корпораціями небанківських, іноземних і урядових позик.

Це обумовлює активну участь банків у радах директорів компаній, що є у них, як окремої групи, можливості визначати склад рад (за винятком представництва службовців) і блокувати будь-які зміни в статутах і локальних правових актах, особливо у випадках розпиленості капіталу. У сукупності банки можуть концентрувати різними способами більше 75% всіх голосів на загальних зборах акціонерів.

В результаті відбувається взаємопроникнення груп головних дійових осіб в японо-німецькій моделі (банк, аффіліровані корпоративні акціонери, правління, наглядова рада). Міняється мотивація придбання акцій - на перше місце виходить участь в контролі. Одночасно це сприяє нівеляції залежності менеджменту від короткострокових результатів діяльності. Більш того, сама структура акціонерів орієнтує на стабільність і результативність діяльності організації, а не на частоту і рівень виплачуваних дивідендів.

Фінансування демонструє високу залежність компаній від банківського капіталу, кредитування і високий коефіцієнт заборгованості до власного капіталу. Звернення до позикового капіталу пов'язане з великим розвитком в Європі ринку облігацій, зокрема акціонерних суспільств, яким цей інструмент не властивий іманентно.

Як указувалося раніше, економіка в країнах цієї моделі є соціально орієнтованою, і, відповідно, японсько-німецька система заснована на уявленні про відносини, побудовані на співпраці, які можуть стати об'єктом контролю з використанням механізму внутрішніх зв'язків між сторонами.

Інсайдерські системи корпоративного контролю зазвичай формуються навколо головного банку, носять постійний характер. Фондовий ринок грає набагато меншу роль.

Головний конфлікт розгортається між контролюючими акціонерами (власниками контрольного пакету акцій) і слабкими міноритарними акціонерами.

В порівнянні з ринково орієнтованими системами корпоративного контролю, що жорстко вимагають публічного розкриття корпоративної інформації, інсайдерські системи схильні до вибіркового обміну інформацією між інвесторами.Цей конфіденційний обмін інформацією типовий для взаємодії банку з своїми позичальниками.

Законодавство встановлює досить м'які вимоги відносно надання компаніями інформації про свою діяльність. Так, японські банки не зобов'язані публікувати зведення про пакети, що належать ним, акцій, якщо такі не перевищують 25% сукупного капіталу корпорації. Право толерантне до груп акціонерів, які здійснюють сумісний контроль над компанією, часто ігноруючи при цьому інтереси дрібних інвесторів.

Отже, відмінними рисами інсайдерської моделі корпоративного управління є: 1) концентрація капіталу; 2) внутрішній контроль; 3) орієнтація на задоволення інтересів всіх учасників корпорації; 4) нейтралізація негативних наслідків інсайдерської діяльності.

Основні її недоліки пов'язані з банківською дією: банки прагнуть сформувати в акціонерному секторі систему, яка орієнтована більшою мірою на банки, чим на ринок; будучи кредиторами організації, вони частіше підтримують інвестиційні програми, в яких концепція безпеки капіталовкладень переважає над концепцією прибутковості. Нарешті, той факт, що менеджери можуть контролюватися порівняно малою групою інвесторів, необов'язково означає, що інсайдери можуть формулювати і реалізувати якнайкращу корпоративну політику. Необхідність примирення інтересів різних груп акціонерів може приводити до труднощів при виборі і постановці довгострокових цілей компанії або виливатися в постановку приватних, конфліктуючих між собою цілей.

Інсайдерська модель корпоративного управління поширена в Японії, Німеччині, Нідерландах, Франції, Скандинавських країнах, частково в Бельгії і Австрії. При цьому європейські країни займають проміжне положення між американською системою з її фетишизацією прибутку акціонерів і японською - з акцентом на внутрішньокорпоративне регулювання відносин, взаємопроникненням приватного і соціального права.

ВИСНОВКИ

Корпоративне управління – це врегульована нормами має рацію система організаційних і майнових відносин, за допомогою якої корпоративна організація реалізує, представляє і захищає інтереси своїх інвесторів, в першу чергу акціонерів.

Структура управління акціонерним суспільством в конкретній країні визначається законодавством, регулюючим має рацію і обов'язки всіх сторін, що беруть участь; історичним досвідом формування структур управління в даній країні; менталітетом; статутом кожного акціонерного суспільства.

У кожній країні структура управління акціонерними суспільствами має певні характеристики і елементи, що становлять, які відрізняють її від структур інших країн. На справжній момент дослідники виділяють три основні моделі корпоративного управління. Це англо-американська, західноєвропейська і японська моделі. Країни з перехідною економікою мають настільки своєрідні підходи і рішення, що вже можна говорити про моделі управління акціонерними суспільствами в країнах з перехідною економікою.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління: Навчальний посібник. Харків: Еспада, 2003. – 688 с.

2. И.А. Храброва Корпоративноеуправление: вопросы интеграции; М.: Издательский Дом «Альпина»: 2005. – 198 с.

3. Корпоративное управление в переходных экономиках Инсайдерский контроль и роль банков: Пер с англ./ Под ред. М. Аоки и Х. КиКима. – СПб: Лениздат, 1997.

4. www.management.com.ua

5. www.shram.kiev.ua

Характеристики

Список файлов реферата