98322 (704317), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

3.Перспективність – при формуванні системи управління персоналом слід враховувати перспективи розвитку організації.

4.Комплексність – при формуванні системи управління персоналом необхідно враховувати всі фактори, як впливають на систему управління (договірні зв’язки, зв’язки з вищестоящими організаціями, стан об’єкту управління тощо) і охоплювати всі сфери роботи з персоналом.

5.Оперативність – своєчасне прийняття рішень по аналізу і удосконаленню системи управління персоналом, які б попереджували або оперативно усували відхилення.

6.Оптимальність – багатоваріантна обробка пропозицій щодо формування системи управління персоналом і вибір найбільш раціонального варіанту для конкретних умов виробництва.

7.Простота – чим простіше система управління персоналом, тим краще вона працює (але це виключає спрощення системи управління, до рівня, коли це наносить збитки виробництву)

8.Науковість – розробка заходів по формуванню системи управління персоналом повинна ґрунтуватись на досягненнях науки в галузі управління і з урахуванням змін законів розвитку суспільного виробництва в ринкових умовах.

9.Ієрархічність – в будь-яких вертикальних розрізах системи управління персоналом повинна забезпеченість ієрархічна взаємодія між ланками управління (структурними підрозділами або окремими керівниками), принциповою характеристикою якої є несиметрична передача інформації “донизу” і “доверху” по системі управління.

10.Автономність – в будь-яких горизонтальних і вертикальних розрізах системи управління персоналом повинна забезпечуватись раціональна автономність структурних підрозділів або окремих керівників.

11.Узгодженість – взаємодія між ієрархічними ланками по вертикалі, а також між відносно автономними ланками системи управління персоналом по горизонталі повинні бути в цілому узгоджені з основними цілями організації та синхронізовані в часі.

12.Стійкість – для забезпечення стійкою функціонування системі управління персоналом необхідно передбачати спеціальні “локальні регулятори”, які при відхиленні від заданої цілі організації ставлять того чи іншого робітника або підрозділ в невигідне становище і спонукають їх до регулювання системи управління персоналом.

13.Багатоспектність – управління персоналом, як по вертикалі, так і по горизонталі може здійснюватись по різним каналам; адміністративно-господарському, правовому, економічному тощо.

14.Плановість – початком всієї роботи є визначення на довготерміновий період напрямку, темпів і пропорцій розвитку виробництва і пов’язаних з цим змін в структурі персоналу.

15.Винагорода – базується на результатах індивідуальної праці і ефективності організації (групи).

16.Підбір і розстановка – для забезпечення і ефективності функціонування організації в ній повинна бути розроблена система підбору і розстановки кадрів. Розвиток, навчання, переміщення, просування робітників здійснюється у відповідності з результатами їх праці, здібностями, інтересами і потребами організації.

Б.Принципи організації роботи з персоналом.

1.Ротаціє-тимчасове вибуття окремих робітників не повинно переривати процес здійснення будь-яких функцій. Для цього кожний робітник системи управління персоналом повинен уміти виконувати функції вищестоящого, нижчестоящого співробітника і одного-двох робітників свого рівня.

2.Оптимальне співвідношення управлінських орієнтацій – диктує необхідність випереджену орієнтацію функцій управління персоналом на розвиток виробництва порівняно з функціями, направленими на забезпечення функціонування виробництва.

3.Концентрація – розглядається в двох напрямках: як концентрація зусиль працівників окремого підрозділу або всієї системи управління персоналом на рішення основних задач або як концентрація однорідних функцій в одному підрозділі системи управлінським персоналом, щоб уникнути дублювання.

4.Спеціалізація – розподіл праці в системі управління персоналом (виділяється праця керівників, спеціалістів і службовців). Формуються окремі підрозділи, які спеціалізуються на виконанні окремих груп функцій.

5.Паралельність – передбачає одночасне виконання окремих управлінських рішень, що підвищує оперативність управління персоналом.

6.Адаптивність (гнучкість) – означає пристосованість системи управлінським персоналом до змін в цілях об’єкта управління або в умовах його роботи.

7.Наступність – передбачає загальну методологічну основу проведення робіт по удосконаленню системи управлінським персоналом на різних її рівнях і різними спеціалістами, стандартне їх оформлення.

8.Безперервність – відсутність перерв в роботі працівників системи управлінським персоналом або підрозділів, зменшення часу “пролежування” документів, простоїв технічних засобів управління.

9.Ритмічність – виконання однакового обсягу робіт в рівні проміжки часу і регулярність повторення функцій управління персоналом.

10.Технологічна єдність – система управлінським персоналом повинна мати концептуальну єдність, містити єдину доступну термінологію, діяльність всіх підрозділів і керівників повинна будуватися на єдиних підрозділах (етапах, фазах, функціях) для різних по економічному змісту процесів управління персоналом.

11.Комфортність – система управлінським персоналом повинна забезпечувати максимум зручності для творчих процесів обґрунтування, виробітку, прийняття і реалізації рішень людиною.

12.Колегіальність управління – професіонали-менеджери працюють в тісному контакті і пов’язані в співробітництві, взаємозалежності, утворюють управлінський апарат (штат).

Для кожного стану між особистих відносин, досягнуто рівня самоорганізації, достовірності оцінки суспільно-корисного ефекту існує оптимальний рівень самоорганізації або прав самоуправління, при наявності яких підприємство отримує максимальний суспільно корисний ефект.

Система управління персоналом включає в себе такі напрямки діяльності:

• планування ресурсів – розробка плану задоволення потреб в людських ресурсах і необхідність для цього витрат;

• набір персоналу – створення резервів потенціальних кандидатів на всі посади;

• відбір – оцінка кандидатів на робочі місця і відбір кращих з резерву, створеною в ході набору;

• визначення заробітної плати і компенсацій (доплат) – розробка структурні ФЗПі пільг з метою залучення, найму і зберігання персоналу;

• профорієнтація і адаптація – введення найнятих робітників в організацію її підрозділи, розвиток у працівників розуміння того, чого від них чекає організація і яка праця в ній отримує заслужену оцінку;

• навчання – розробка програм навчання персоналу з метою ефективного виконання роботи і його просування;

• оцінка трудової діяльності – розробка методик оцінки трудової діяльності і доведення її до працівників;

• підвищення, пониження, перевід, звільнення – розробка методів переміщення працівників на посади з більшою або меншою відповідальністю, розвиток їх професійного досвіду шляхом переміщення на інші посади або дільниці роботи, а також процедур припинення трудових угод;

• підготовка керівних кадрів, управління просуванням по службі – розробка програм, направлених на розвиток здібностей і підвищення ефективності праці керівних кадрів;

• трудові відносини – здійснення переговорів по укладанню колективних угод;

• зайнятість – розробка програм забезпечення рівних можливостей зайнятості.

Формування персоналу організації – особлива стадія, в процесі якої закладаються основи його інноваційного потенціалу і перспектив подальшого порушування. Від своєчасного і повного рішення соціально-економічних і організаційних задач на цій стадії багато в чому залежить його ефективна робота. Відхилення чисельності персоналу від науково-обґрунтованих норм (потреб) підприємства в ній, як в меншу, так і в більшу сторону впливає на рівень трудового потенціалу. Це означає, що як дефіцит, так і надлишок персоналу однаково негативно впливають на трудовий потенціал. Так, не хватка персоналу приводить до недовикористання виробничого потенціалу і надмірного навантаження на працівників; утримання надлишкової чисельності веде до недовикористання їх індивідуального потенціалу і зниження продуктивності системи в цілому.

Таким чином, мета формування персоналу – звести до мінімуму резерв нереалізованих можливостей, який обумовлений неспівпаданням потенцій по сформованих в процесі навчання здібностей до праці і особистих якостей з можливостями їх використання при виконанні конкретних видів робіт, потенційної і фактичної зайнятості в кількісному і якісному відношенні.

Стадія формування персоналу покликана вирішувати такі задачі:

• встановлення співвідношення чисельності працівників з різними професійно-кваліфікаційними і соціально-демографічними характеристиками для досягнення максимальної відповідності між структурами робіт, робочих місць і персоналом;

• забезпечення оптимального ступеня завантаження робітників з метою повною використання їх трудового потенціалу і підвищення ефективності їх праці;

• оптимізацію структури працівників з різним функціональним змістом праці.

В основу рішення цих задач можуть бути покладені основні принципи використання персоналу в організації:

• відповідність чисельності працівників обсягу виконуваних робіт;

• узгодженість кваліфікації працівника з рівнем складності його трудових функцій;

• обумовленість структури персоналу підприємства об’єктивними чинниками виробництва;

• максимальна ефективність використання робочого часу;

• створення умов для постійного підвищення кваліфікації і розширення виробничого світогляду працівників.

Між цілями і функціями існують певні відмінності. Мета – це стан, якого прагнуть досягти, а функція – це фактична дія.

Цілі організації характеризуються трьома ознаками:

1. вони відображають бажаний стан в майбутньому;

2. вони визначають цей стан конкретно;

3. їх офіційно затверджують, а керівництво підприємства з ними погоджується.

Цілі виконують три функції:

1. управління;

2. координації;

3. контролю.

Цілі – це стимул для поведінки, тому вони керують поведінкою. Вони дозволяють і стимулюють взаємоузгоджену поведінку і в цьому розумінні виконують координуючу функцію. Цілі визначають критерії для контролю.

Управління персоналом здійснюється в процесі виконання певних цілеспрямованих дій і передбачає: визначення цілей і основних напрямків роботи з персоналом; визначення засобів, форм і методів досягнення поставлених цілей; організацію роботи по виконанню прийнятих рішень; координацію і контроль виконання запланованих заходів; постійне удосконалення системи роботи з персоналом.

Коли загальна стратегія організації визначена, з’являється можливість встановити індивідуальні, конкретні функції управління персоналом, які будуть узгоджуватись з цією стратегією найкращим чином.

В практичному розрізі можна виділити такі основні функції управління персоналом:

• чітке розуміння і реалізація стратегічних і тактичних цілей своєї фірми;

• прогнозування ситуації на ринку праці і у власному колективі для прийняття упереджуючих заходів;

• аналіз кадрового потенціалу і планування його розвитку з урахуванням перспектив;

• мотивація персоналу: оцінка і навчання кадрів, сприяння адаптації працівників до нововведень, створення соціально комфортних умов в колективі, рішення особистих питань психологічної сумісності працівників тощо.

При цьому зберігаються і традиційні задачі по адміністративній роботі з кадрами.

Функції управління персоналом дуже тісно пов’язані між собою і утворюють в сукупності певну систему роботи з персоналом, де зміни, які відбуваються в кожній з функцій, викликають необхідність коригування всіх інших функціональних задач і обов”язків. Так, наприклад, широке розповсюдження в світовій практиці контрактної форми найму персоналу привело до значної зміни функціональних обов”язків. За таких умов найму, природно, підвищується значення функціональних обов”язків, пов’язаних з забезпеченням трудових відносин, рішення соціальних питань, розширюється коло обов”язків в межах функцій найму, працевлаштування, матеріального винагородження.

В теорії управління зазвичай виділялось вісім основних функцій: планування потреб, відбір і найом, розвиток і орієнтація, просування по службі, оцінка і винагорода.

На підприємствах України до останнього часу функції управління персоналом були розподілені між відділами: кадрів, підготовки і технічного навчання, організації праці і зарплати. До них ще можна додати юридичний відділ, відділ головного технолога, плановий відділ, відділ охорони праці і техніки безпеки, відділ соціального розвитку та соціологічну службу.

Щоб ефективно керувати, необхідно знати механізм функціонування процесу, що вивчається, всю систему факторів, що впливають на його зміну, а також засобів впливу на ці фактори. Тобто можна говорити про певний механізм функціонування системи управління персоналом і про використання різноманітних інструментів впливу на робітника, тобто про певну технологію роботи з кадрами.

В самому загальному вигляді технологія являє собою прийом, навички або послуги, які використовуються щоб здійснити певні зміни в будь-якому матеріалі. Соціолог Чарльз Перрод описує технологію як засіб перетворення сировини – будь то ягоди, інформація або фізичні матеріали – в продукти або послуги. Льюїс Дейвіс дає більш широке визначення технології: “Технологія – це поєднання кваліфікованих навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів і, відповідно, технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень в матеріалі, інформації або людях”.

Розрізняють декілька видів технологій:

• багато ланцюгові, під якими розуміють серію взаємопов’язаних задач, виконуваних послідовно;

• посередницькі – надання послуг одними групами людей іншим в вирішенні конкретних завдань;

• індивідуальні – з конкретизацією прийомів, навичок і послуг по кожному окремому працівнику.

Прикладом реалізації багато ланцюгових технологій в управлінні персоналом є прийняття управлінських рішень на кожному етапі трудового життя працівника на підприємстві (найом, підготовка, адаптація, безпосередня трудова діяльність і т.д.) з притаманними їм специфікою, відповідними задачами і методами керівною впливу.

Характеристики

Список файлов реферата