MU (703916), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

за строками дії норми поділяють на довго- та корот­кострокові;

за напрямом впливу розрізняють норми впливу на колектив у цілому та на окремих працівників.

Норми і нормативи, що застосовуються в процесі управління, є необхідною, важливою умовою наукової організації управління, оскільки саме на них грунтуєть­ся виконання функцій менеджменту. Тому надзвичайно важливо постійно поліпшувати нормативну базу, розширювати коло нормативних показників, своєчасно пе­реглядати раніше прийняті норми і нормативи, щоб во­ни не стали перепоною на шляху оптимізації управління.

Інструктування - найбільш м'який спосіб ор­ганізаційного впливу і полягає в ознайомленні з умова­ми роботи чи обставинами дорученої" справи, з'ясуванні питань, можливих утруднень, пересторозі від можливим помилок, у порадах щодо виконання певних видів робіт! Інструктування завжди має форму методичної та ін­формаційної допомоги, спрямованої на успішне вико­нання роботи.

Інструктування може здійснюватися за допомогою радіо, телефону, відеопристроїв, особистими контакта­ми, індивідуально і колективно. Воно може мати наочну форму. До інструктування відносять оформлення при­міщень організаційною документацією про умови робо­ти. Це стенди з найменуваннями організаційних підроз­ділів, схеми розташування їх, порядок роботи, внутрішньоорганізаційні інструкції. Важливу роль при цьому відіграють лаконічність, простота, врахування психоло­гії сприйняття. Це все поліпшує організаційні умови ро­боти, сприяє успішному виконанню її.

Зазначені методи організаційного впливу рекоменду­ється застосовувати в комплексі.

Методи організаційного впливу спрямовані на фор­мування системи управління, визначення її функцій і структури, порядку і методів здійснення окремих функ­цій, організацію спільної праці, її нормування, методич­не інструктування і навчання працівників ефективним способам виконання покладених на них завдань. Важ­ливість цих цілей передбачає обов'язковість використан­ня і безперервного удосконалення методів організацій­ного впливу як особливих інструментів управління на всіх рівнях управління.

У практиці управління можуть виникнути такі проб­леми, які не вкладаються в установлені регламентацій-ними актами чи нормами межі. Інакше кажучи, нерідко виникає конкретна ситуація, не передбачена в регламентаційних актах або ж передбачена ними як розпорядча діяльність. Ситуаціями першого роду є відхилення від раніше прийнятих планів, зумовлені порушенням зв'язків між суб'єктом і об'єктом управління, недостатньою об­грунтованістю деяких управлінських рішень, зривами в постачанні товарами і сировиною підприємств, змінами в характері попиту на ринку та ін. Відхилення порушують планову програму розвитку господарської діяльнос­ті і потребують обов'язкового активного втручання уп­равлінських органів для термінового виправлення стано­вища, яке склалося.

Ситуаціями другого виду, тобто передбаченнями в організаційних нормах, але такими, що потребують кон­кретної розпорядчої діяльності в кожному випадку, є, наприклад, діяльність з добору і розстановки кадрів, оперативне керівництво виробничо-господарським про­цесом.

У всіх випадках застосовуються способи розпорядчо­го впливу.

Основою розпорядчого впливу є порядок управління, розроблений в результаті актів організаційного впливу. Саме на підтримання і поліпшення цього порядку спря­мований розпорядчий вплив. Він виходить від керівника, має обов'язковий характер і не підлягає обговоренню чи зміні. Всі акти розпорядчого впливу надходять суворо в одному напрямі: від вищих управлінських ланок до низових, від керівника до підлеглих.

Для розпорядчого впливу характерна нерегулярність його виникнення, оскільки відхилення в прийнятому по­рядку управління виникають раптово і їх складно перед­бачати наперед. У добре організованій системі ці від­хилення зведені до мінімуму, проте через різноманітні зовнішні і внутрішні причини інколи і в ній виникає потреба в застосуванні розпорядчого впливу.

Причинами таких відхилень у системі організації,-наприклад, торгової діяльності, можуть бути неритмічність завезення товарів у торгову мережу, незабезпече­ність працівниками необхідних категорій, порушення техніки безпеки та ін.; в технологічній системі — пору­шення технологічного процесу оптового та роздрібного продажу товарів, надходження від постачальників не­якісних товарів, недодержання регламентів та режимів роботи; в системі організації праці — порушення трудо­вої дисципліни, використання недосконалих систем ма­теріального стимулювання праці та ін.; в економічній системі — невідповідність фактичних витрат обороту запланованим, недосконалість діючих систем плануван­ня та економічного стимулювання.

Методи розпорядчого впливу дають змогу запобігти відхиленням від планової програми господарювання, здійснити перехід системи до стану рівноваги, наприк­лад, впровадженням більш досконалого порядку організації праці, планування, стимулювання та ін. Розпо­рядчий вплив здійснюється на основі розробки управ­лінських рішень щодо способів подолання відхилень, які виникли, або підвищенням ефективності організаційної системи, спрямовуючи ці рішення конкретним виконав­цям для реалізації. Формою вироблення розпорядчого-впливу є усні та письмові розпорядження. До їх складу входять директиви, постанови, накази, вказівки, розпо­рядження, резолюції. Все це види розпорядчої діяль­ності, розпорядчого впливу, а не документи. Документи з аналогічними назвами — лише зовнішній прояв роз­порядчого впливу. Сам же розпорядчий вплив може бути за формою усним чи документально оформленим. Кож­на з цих форм має свої переваги. Усна форма більш оперативна. Документальна форма сприяє кращому об­ліку і контролю виконання розпоряджень. Поєднання форм розпорядчої діяльності становить важливу складо­ву сторону діяльності керівника.

Постанови — це розпорядчі акти, які приймаються колегіальними органами управління (з'їздами, конфе­ренціями, зборами, комісіями, правлінням) і містять шляхи вирішення важливих питань, що стосуються всі­єї організації чи системи в цілому.

Основною формою розпорядчого впливу на підпри­ємствах, якими керують керівники на засадах єдиноначальства, є накази. Наказ — це письмове вирішення пев­ного завдання з переліком конкретних шляхів, строків, порядку, відповідальних осіб і форм контролю. Вико­нання наказу обов'язкове, оскільки він виражає волю лінійного керівника, який має право одноособового прий­няття рішень. Сам наказ обов'язково повинен відповідати нормам адміністративного права, інакше він юридично може бути неправомірним.

Різновидом розпорядчого впливу є розпорядження, що деталізує конкретні шляхи і способи вирішення ок­ремих завдань у масштабах окремо взятих служб та підрозділів. Розпорядження може бути видане лінійним чи функціональним керівником у межах його повнова­жень.

Специфічною формою розпорядчого впливу є дирек­тива,, що являє собою рішення про цілі перспективного розвитку окремих структурних підрозділів, підприємств, організацій, господарських систем та галузей. Директи­ви визначають загальну мету господарювання, розрахо­вану на тривалий період і яка потребує якісної зміни способів і методів роботи. Реалізація директив пов'яза­на з виданням наказів, розпоряджень, постанов і вка­зівок для вирішення проміжних завдань.

В управлінні також широко застосовується резолю­ція, яка являє собою конкретну вказівку виконавцю що­до здійснення тих чи інших дій, передбачених відповідним документом. Резолюція накладається керівником у ліво­му верхньому куті документа під кутом до його тексту.

Таким чином, розпорядчий вплив реалізується в різ­номанітних формах. Різноманітність цих форм дає змогу успішно підтримувати стійкість системи управління від­повідно до характеру проблем, що виникають, і усувати відхилення від заданої програми в організаційній сис­темі підприємств та організацій.

Одним з найважливіших практичних питань управ­ління є ефективність використання розпорядчих методів управління. Визначити її можна, зіставляючи те, що бу­ло передбачено наказами, постановами, розпоряджен­нями та іншими формами розпорядчого впливу, з тим, що було фактично досягнуто при реалізації їх. Ефектив­ність письмових розпоряджень (наказів) зумовлюється їх кількістю, ступенем обгрунтованості, проявом твор­чості та ініціативи з боку виконавців, рівнем виконав­чої дисципліни.

Практикою управління соціально-економічними сис­темами виявлена така залежність: чим вище рівень (якість) організації праці, виробництва та управління, тим менше видається письмових розпоряджень. Велика кількість розпоряджень послаблює їхній вплив, перетво­рюючи у формальні акти, збільшує обсяг роботи управ­лінського апарату.

Слід зазначити, що чим більше письмових вказівок видається, тим більша вірогідність появи непогоджених заходів, строків, порушень принципу матеріальної та часової забезпеченості розпоряджень.

Обгрунтованість розпоряджень і вказівок потрібно насамперед розглядати юридичне: тобто під кутом зору відповідності змісту їх правовим нормам. Разом з пра­вовою обгрунтованістю вказівок розрізняють ресурсну обгрунтованість їх, тобто наявність чи надання матері­альних, трудових, фінансових та часових ресурсів для виконання цих вказівок і розпоряджень. Використовуючи розпорядчі методи управління, су­часний менеджер повинен чітко і грамотно ставити зав­дання, компетентне аналізувати та ефективно контро­лювати хід реалізації їх, проводити інструктивну та роз'яс­нювальну роботу, налагоджувати та підтримувати вико­навчу дисципліну.

Під виконавчою дисципліною розуміють вміле вико­нання наказів, розпоряджень, вказівок керівника, яке забезпечується кваліфікацією, досвідом, творчістю та ініціативою виконавців.

Для налагодження високої виконавчої дисципліни потрібні:

чітко встановлені строки виконання завдань та захо­дів, що містяться в постановах, розпорядженнях, нака­зах, і сувора перевірка додержання їх;

персональна відповідальність виконавців за виконан­ня завдань та заходів;

встановлення заохочень виконавцям за своєчасне та дострокове виконання завдань та проведення заходів.

Фахівці вважають, що в разі недодержання зазначе­них умов, відсутності дієвого контролю за виконанням розпоряджень, своєчасно виконуються лише 50—55 % загальної кількості їх.

Розглянуті вище особливості розпорядчої діяльності менеджера стосуються письмової форми розпоряджень. Разом з нею, як уже було зазначено, широко використо­вуються усні розпорядження як своєрідний засіб кому­нікації в системі управління, відносин «керівник — під­леглий».

Відносно використання усних розпоряджень наведе­мо деякі рекомендації, перевірені практикою:

віддавати усне розпорядження потрібно ясною, зро­зумілою мовою, щоб не ставити виконавця у скрутне ста­новище: або він виконає розпорядження так, як зрозу­мів, або прийде до керівника за уточненнями;

корисно перевірити, чи правильно зрозумів розпоря­дження виконавець;

перед тим, як віддати усне розпорядження, потріб­но переконатися, що воно не суперечитиме раніше відда­ним;

усне розпорядження також повинне фіксуватися ке­рівником. Формою. фіксації таких розпоряджень може бути діловий блокнот керівника чи спеціальний журнал.

У розпорядчій діяльності керівника виявляється його мистецтво управління. Вміле використання різних розпо­рядчих методів, поєднання їх з організаційно-стабілізуючими методами упорядковує управлінський вплив на об'єкт управління, підвищує ефективність управлінської діяльності, забезпечує ритмічну роботу всієї соціально-економічної системи.

Розглянуті вище економічні та організаційно-розпо­рядчі методи управління спрямовані в основному на ви­робничо-господарську діяльність організацій і підпри­ємств. Однак, як уже підкреслювалося, організація чи підприємство виступає в суспільстві не тільки як вироб­ничо-економічна ланка, а й як соціальний фактор. У зв'я­зку з цим менеджер повинен володіти соціальними методами управління.

Під соціальними методами управління розуміють систему засобів і .важелів впливу на соціально-психоло­гічний клімат у колективі, на трудову і соціальну актив­ність колективу і його окремих працівників. Методи со­ціального управління спрямовані на гармонізацію соці­альних відносин у колективі задоволенням соціальних потреб працівників — розвитку особистості, соціального захисту та ін.

До методів соціального управління належать соці­альне прогнозування, соціальне нормування, соціальне регулювання та соціальне планування.

Соціальне прогнозування використовується для ство­рення інформаційної бази розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу у конкретному трудовому колективі. Параметри соці­ального прогнозу включають такі показники: вікові і ста­теві зміни в колективі; зміни загальноосвітнього та квалі­фікаційного рівня працівників; зміни в матеріальному забезпеченні та в побутових умовах працівників; дина­міку-співвідношення фізичної і розумової праці та ін.

Соціальне нормування як метод управління полягає у наявності таких соціальних норм, які встановлюють по­рядок поведінки окремих осіб і їхніх груп у колективі. Під нормою звичайно розуміють певний, .визнаний обо­в'язковим, порядок, правило. Відповідно до цього соці­альні норми регулюють різні сторони господарського. і соціального життя колективу і підпорядковують їх єдиним цілям та завданням, які визначені характером виробничих відносин та призначенням системи.

Характеристики

Список файлов реферата