97316 (703321), страница 3
Текст из файла (страница 3)
- оптимальне використання всіх можливостей для розширення та диверсифікації співпраці.
Для України обумовленість програм МВФ була і залишається широкою. Незважаючи на те, що Україна стала членом МВФ 3 вересня 1992 року, активна співпраця з цією організацією розпочалася лише в жовтні 1994 після розробки українським урядом разом з експертами МВФ програми макроекономічної стабілізації та реформування економіки. Реальне співробітництво почалося з використання спеціальних механізмів отримання ресурсів (програма системної трансформаційної позики), коли було отримано два транші на суму 498,65 млн. СПЗ (13% від загальної суми, наданої МВФ за цією програмою). Показово, що за абсолютним розміром системної трансформаційної позики Україна посіла друге місце після Російської Федерації, яка отримала за цією програмою кредитів на 2156,55 млн. СПЗ. Наступним етапом взаємодії України з МВФ можна вважати використання ресурсів МВФ за програмою “Стенд-бай”. Першу програму на суму 997,30 млн. СПЗ було затверджено 7 квітня 1995 року, другу на суму 598,2 млн. СПЗ - 10 травня 1996 року, а третю на суму 398,92 млн. СПЗ - 25 серпня 1997 року (з закінченням терміну дії 24 серпня 1998 року). Сучасний етап взаємовідносин України з МВФ розпочався з впровадження трирічної програми розширеного фінансування. Програму було затверджено 4 вересня 1998 року спочатку в сумі 1646,0 млн. СПЗ, з наступним збільшенням до 1920,0 млн. СПЗ. Рішення про збільшення загального фінансування в рамках програми було пов’язане зі збільшенням квоти України в МВФ та необхідністю пом’якшення негативних наслідків у сфері зовнішньої торгівлі, викликаних світовою фінансовою кризою.[9,c.22]
Досвід України показує, що МВФ йшов на цілий ряд поступок, вирішуючи непрості дилеми, зокрема, замінюючи одні види обумовленості іншими. Зобов’язання Уряду щодо проведення реформ часто супроводжувалися затримками, відходом від досягнутих домовленостей, нерідкими випадками опору з боку українського парламенту. Незважаючи на це, МВФ продовжував співробітництво з Україною для того, щоб продемонструвати свою підтримку структурних реформ та реформаторів.
Висновки
Прискорення розвитку міжнародних економічних відносин наприкінці ХХ ст., взаємозалежними учасниками яких стали всі країни світу, привели до утворення численних міждержавних об'єднань, котрі сприяли появі нових форм як співпраці, так і протистояння. На сучасному етапі одним з основних процесів, що характеризуються розвиток міжнародних відносин, поруч із інтернаціоналізацією та глобалізацією, є інтеграція. Але й досі тривають суперечки щодо тлумачення терміну "економічна інтеграція" та щодо місця інтеграційного процесу у сучасній системі міжнародних економічних відносин.
Економічна інтеграція є якісно новим рівнем інтернаціоналізації виробництва та капіталу, застерігаючи при цьому від вузького визначення інтеграції як процесу, що веде до все більшої відкритості національних кордонів і найвищим ступенем розвитку інтернаціоналізації вглиб, у той час як глобалізація – це гранично можливий ступінь розвитку інтернаціоналізації вшир.
На нашу думку, взаємозв'язок економічної інтеграції з процесами інтернаціоналізації господарського життя та глобалізації світової економіки.
Економічна інтеграція набула низку характерних властивостей, котрі відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн:
1) лібералізація руху товарів, а потім і факторів виробництва;
2) поглиблення взаємозв'язків національних процесів виробництва внаслідок міжнародної спеціалізації та кооперації та структурні зміни в економіці країн, що інтегруються;
3) гармонізація законодавства та економічної політики, що усуває перешкоди інтеграції на мікрорівні;
4) цілеспрямоване регулювання інтеграційного процесу за допомогою створення міждержавних та наддержавних органів управління.
Інтеграційні процеси відбуваються як у регіональному, так і у глобальному масштабах. Проте характерною рисою сучасної економічної інтеграції є саме її регіональність. А в ході глобалізації формується така система економічних відносин, котра охоплює всі без винятку сторони господарського життя усіх країн світу.
Таким чином, економічна інтеграція є усвідомленим та цілеспрямованим процесом зближення, взаємопристосування та зрощування національних господарських систем шляхом зміцнення взаємовигідного економічного співробітництва на засадах укладених міждержавних угод, вільного руху товарів та факторів виробництва і координації політики.
Реформування української економіки здійснюється за підтримки з боку міжнародних фінансових організацій, зокрема, Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ) та Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).
Взаємодія України з МФО повинна витікати з об’єктивних умов економічного розвитку, враховувати внутрішні та зовнішні фактори впливу і глобальну перспективу, базуватись на попередніх комплексних оцінках можливих позитивних і негативних наслідків. Для обґрунтування такої політики необхідна інтенсифікація наукових досліджень і практична реалізація їх результатів.
Список літератури
-
Андре Я. Економічна інтеграція у суспільний європейський ринок: порівняльна характеристика зовнішньої торгівлі Польщі, Румунії та України // Журнал європейської економіки (укр.).- 2006.- № 2.- C.143-149
-
Бакуменко В., Безносенко Д., Криворучко С.В., Шевченко О. Виявлення комплексу проблем державного управління процесами європейської та євроатлантичної інтеграції України // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України (укр.).- 2006.- № 1.- C.128-142
-
Балакірєва О.М., Бабак О.В., Дмитрук Д.А., Левін Р.Я. Проблеми інтеграції в Єдиний економічний простір: погляд населення і лідерів формування громадської думки // Економіка і прогнозування (укр.).- 2006.- № 3.- C.9-25
-
Виходцев О. Монетарна модель МВФ в сучасних умовах // Зб. наук. праць вчених. Вип.29. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАНУ. - 2001. - С.107-114.
-
Гладський О. Основні умови та фактори здійснення євроінтеграційного вибору України // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України (укр.).- 2005.- № 3.- C.94-101
-
Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн.пособие. – 2-е изд. – М:Дело, 2002. – 280с.
-
Губський Б.В. Європейський вектор інтеграційної політики України // Економіка України (укр.).- 2003.- № 5.- C.19-28
-
Лаазер К., Шрадер К. Інтеграція Польщі в аспекті розподілу праці в ЄС: приклад для України? // Журнал європейської економіки (укр.).- 2006.- № 3.- C.267-286
-
Лютий І.О., Міщенко В.І. Проблеми розвитку сучасного міжнародного фінансового ринку та інтеграційний курс України // Фінанси України (укр.).- 2006.- № 5. - C.21-32
-
Максимова М.М., Свободова-Клусакова З., Соукулова Д. и др. Западноевропейская интеграция и мировая экономика. – М.: Высшая школа, 1979. – 258 с.
-
Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. - К.: " Наукова думка", 1994.
-
Михасюк І., А.Мельник, М.Крупка, З.Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім.Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.
-
Перспективи майбутньої інтеграції української економіки в ЄС // Журнал європейської економіки (укр.).- 2006.- № 2.- C.135-138
-
Рибак С.О. Розвиток інтеграційної стратегії України // Фінанси України (укр.).- 2004.- № 4.- C.30-34
-
Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.
-
Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. – К.:МАУП,2000.-176с.
-
Стровский Л.Е., Серегин Э.В. Интеграция как высшая форма развития международных экономических отношений // Экономические науки. – 2005. - №2. – с. 35-39.
-
Тарасевич В.М., Лебедєва В. Про цивілізаційні передумови інтеграційної політики України // Економіка України (укр.).- 2006.- № 3.- C.47-55
-
Шишков Ю.В. Интеграционные процессы на пороге ХХІ века. Почему не интегрируются страны СНГ. – М.: ІІІ тысячелетие, 2001. – 112 с.
-
http://www.mfa.gov.ua/
-
http://www.ieac.org.ua/
-
http://www.europexxi.kiev.ua/
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
