97078 (703234), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Теоретичні аспекти роботи використовувались авторкою у навчальному процесі під час проведення занять з міжнародного публічного права, зокрема, за темами: „Захист прав людини в міжнародному праві” та „Міжнародне гуманітарне право”.

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дослідження висвітлені у восьми наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Структура дисертації складається зі вступу, двох розділів (які містять шість підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 234 сторінок, в тому числі список використаних джерел – 478 найменувань – на 53 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з’ясовано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, охарактеризовано методологічну основу; розкрито наукову новизну роботи, її практичне та теоретичне значення, подано інформацію про апробацію і публікації результатів дослідження, визначається його структура й обсяг.

Розділ 1 "Становлення та розвиток міжнародно-правового регулювання статусу біженців" складається з трьох підрозділів та висвітлює базові теоретико-методологічні засади міжнародно-правового статусу біженців у Європейському Союзі. Підрозділ 1.1 "Ступінь наукової розробленості теми" присвячено з’ясуванню ступеня вирішення проблеми статусу біженців у Європейському Союзі. У вітчизняній науковій літературі особливості регулювання статусу біженців у рамках ЄС та його державах-членах є малодослідженими. Залежно від мети та характеру наукового аналізу в межах кожної галузі знань сформувалися специфічні підходи до аналізу феномену біженців, зокрема, до його визначення, типології та методики дослідження. Загалом, проблеми забезпечення захисту прав біженців та реалізації їх міжнародно-правового статусу розглядаються дослідниками у тісному зв’язку із міжнародними міграційними процесами. Аналіз спеціальних літературних джерел дав можливість виділити коло питань, які потребують поглибленого вивчення:

1) основні недоліки сучасного міжнародного механізму захисту прав біженців (а саме, відсутність оновленого універсального визначення поняття „біженець” та відсутність механізму міжнародного контролю за виконанням державами їх зобов’язань у досліджуваній сфері регулювання);

2) характерні риси правового статусу біженців, які ставлять його у ранг особливого комплексного правового явища;

3) особливості прийнятих на регіональному рівні визначень поняття „біженець” (особливо тих, що спрямовані на розширене тлумачення поняття „біженець”, визначеного Конвенцією 1951 р., а також Протоколом 1967 р. до неї); аналіз правового статусу таких категорій, як „біженці”, „шукачі притулку”, „вимушені переселенці” тощо;

4) особливості становлення та функціонування інституту біженців у Європейському Союзі; історичний міжнародний досвід щодо регулювання забезпечення реалізації правового статусу біженців;

5) ступінь відповідності норм українського законодавства щодо регулювання правового статусу біженців нормам відповідних міжнародно-правових актів у досліджуваній сфері регулювання тощо.

Підрозділ 1.2 "Еволюція поняття „біженець” та специфіка міжнародно-правового статусу біженців" присвячено висвітленню еволюції поданого у міжнародно-правових актах поняття „біженець” щодо охоплюваних ним категорій осіб. Констатовано, що лише після Першої світової війни державами були здійснені перші спроби спільного надання допомоги особам, які шукали порятунку в інших країнах від загроз, що існували у державах їх громадянської приналежності або постійного місця проживання. З часом у міжнародно-правовій практиці критерії встановлення статусу біженців поступово розширювалися.

Для розгляду проблем еволюціонування поняття „біженець”, важливе значення має затвердження Статуту Міжнародної організації у справах біженців. Проте слід відзначити, що МОБ створювалася як тимчасова спеціалізована установа ООН, до компетенції якої було віднесено реєстрацію, визначення статусу, репатріацію, переселення, правовий та політичний захист біженців. Наступним кроком у становленні міжнародно-правових механізмів регулювання статусу біженців стало створення Генеральною Асамблеєю ООН у 1951 р., Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців. Аналіз чинних установчих документів цього органу привів до висновку про те, що Статут УВКБ ООН потребує нових доповнень, що стосуватимуться внесення у визначення поняття “біженець” змін, які легалізують нові напрями діяльності Управління у сучасних умовах.

Значний науковий інтерес при дослідженні еволюції поняття “біженця” становить також аналіз основних понять та критеріїв, згідно яких статус біженця визначається за Конвенцією 1951 р.

З точки зору міжнародного права, зміст правового статусу біженців складають їх права, свободи та обов’язки, передбачені нормами загальних і спеціальних міжнародних угод і відтворені в національних законодавчих актах держав. Враховуючи наведене, в дисертації звертається увага на такі положення. По-перше, біженці нарівні з іншими категоріями населення, незалежно від того, законним чи незаконним є їх перебування на території держави, користуються основними правами людини, які носять універсальний характер. По-друге, біженці користуються притаманними лише їм правами та привілеями, передбаченими положеннями універсальних та регіональних міжнародних договорів, що безпосередньо регулюють їх правовий статус. По-третє, важливу роль у визначенні особливостей реалізації правового статусу біженців відіграють системоутворюючі керівні принципи визначення порядку та методів забезпечення реалізації правового статусу біженців. По-четверте, до моменту отримання рішення щодо надання особі статусу біженця чи відмови у такому наданні така особа ще не підпадає під поняття „біженець”, а є лише шукачем притулку, обсяг прав якого – набагато вужчий порівняно з правовим статусом біженців. По-п’яте, Конвенцією 1951 р. передбачається, що біженцем може бути і особа без визначеного громадянства, що дещо змінює її правовий статус, який визначатиметься також на основі положень Конвенції про статус апатридів 1954 р., і Конвенції про скорочення випадків без громадянства 1961 р. По-шосте, існують дві основні категорії біженців, правовий статус яких відрізняється з огляду на джерело надання їм допомоги, – „конвенційні” та „мандатні” біженці. По-сьоме, особливості міжнародно-правового статусу біженців тісно пов’язані зі специфікою визначеного національним законодавством статусу біженців у його порівнянні зі статусом іноземних громадян та осіб без громадянства, які перебувають на території певної держави.

У підрозділі 1.3 "Правове регулювання становлення та розвитку правового статусу біженців в межах Європейської системи" звертається увага, зокрема на те, що Міжнародне співробітництво держав у сфері захисту прав біженців здійснюється не лише на універсальному рівні, як у випадку з УВКБ ООН, але і на регіональному рівні також. На Європейському континенті система захисту прав біженців і забезпечення ефективної реалізації їх правового статусу формується у рамках загальної європейської системи захисту прав людини, основними складовими якої є: а) система Ради Європи; б) система діяльності Організації з безпеки та співробітництва в Європі; та в) система Європейського Союзу.

Початок формування європейської системи надання практичної допомоги біженцям було покладено у перші повоєнні роки, коли ООН, розробивши цілу низку спрямованих на захист прав людини документів, визначила право на притулок серед найважливіших прав людини. Ще до початку Другої світової війни проблема потоків біженців у Європі залишалася однією з найбільш складних із усього комплексу гуманітарних проблем. Після завершення Другої світової війни проблема вимушеної міграції стала настільки масштабною та загрозливою, що вимагала негайного вирішення. Спричинені значним зростанням кількості біженців обставини вимагали або докорінної зміни, або ж суттєвого покращення тогочасної міжнародно-правової системи захисту прав біженців у Європі.

Особливу увагу у роботі присвячено аналізу місця таких неурядових організацій та форумів у європейській системі захисту прав біженців: Європейська Рада у справах біженців та вигнанців, Європейська консультативна організація у справах біженців та висланих осіб, Європейська правова мережа з питань притулку.

Розділ 2 "Правовий механізм забезпечення статусу біженців у Європейському Союзі" складається з трьох підрозділів та присвячується розв’язанню проблем безпосереднього застосування норм міжнародного права у вирішенні завдань забезпечення статусу біженців у країнах Європейського Союзу. У підрозділі 2.1 "Правова природа актів, що визначають статус біженців у Європейському Союзі" зазначається, що хоча на початку останнього десятиліття XX-го століття держави-члени ЄС відмовилися передати частину своїх суверенних повноважень щодо регулювання міграції на користь ЄС, тим не менше вони визнали, що скасування контролю на внутрішніх кордонах держав у рамках ЄС робить практично неможливим здійснення їх національної юрисдикції стосовно контролю за міграційними потоками, оскільки після того, як певна особа вже потрапляла на спільну територію ЄС, навряд чи можна було б повторно перевіряти її пересування. Саме тому уряди європейських держав погодилися шукати шляхи спільного вирішення проблем, пов’язаних із регулюванням в’їзду іноземців на територію географічного простору ЄС.

В дисертації стверджується, що станом на першу половину 90-х років XX-го століття, європейська система притулку перебувала в кризі, оскільки основні зусилля європейських держав у сфері регулювання міграційних процесів на національному та регіональному (у рамках ЄС) рівнях зосереджувалися на боротьбі з нелегальною імміграцією та посиленні контролю за в’їздом іноземців-мігрантів, а не на забезпеченні захисту прав біженців та шукачів притулку.

На нашу думку, найефективнішим способом аналізу правового регулювання у даній сфері є дослідження основних етапів поступового розвитку права ЄС у сфері визначення та забезпечення реалізації правового статусу біженців. Зокрема, в роботі виділяються такі етапи:

1) 1985 р. – 1992 р. (від створення Шенгенської системи та укладення Дублінської конвенції 1990 р. до підписання Маастрихтського Договору 1992 р) – становлення та розвиток права Європейського Співтовариства у сфері надання притулку та захисту прав біженців характеризувався винятковим зростанням кількості шукачів притулку на території держав-членів ЄС, а також спробами європейських держав зосередити зусилля на регулюванні міграційних процесів у Європі.

2) 1992 р. – 1999 р. (від Маастрихтського Договору 1992 р. до підписання Амстердамського Договору 1997 р. і набуття ним чинності 1999 р) – розвиток права ЄС у сфері захисту прав біженців, а також визначення та забезпечення реалізації їх правового статусу відзначався активізацією спроб гармонізації політики держав-членів ЄС у сфері надання притулку та захисту прав біженців, а також їх доволі симптоматичні спроби зменшити кількість біженців у Західній Європі шляхом ускладнення окремих елементів процедури визначення статусу біженців.

3) 1999 р. – 2004 р. (становлення та формування Загальної Європейської Системи Притулку та розвиток права Європейського Співтовариства у сфері надання притулку та захисту прав біженців відповідно до положень Амстердамського Договору 1997 р) – характеризувався прийняттям значної кількості правових актів, спрямованих на забезпечення становлення та формування Загальної Європейської Системи Притулку, а також на імплементацію положень ст.63 Договору про заснування Європейського Співтовариства.

4) сучасний етап (після 2004 р) – характеризується розробкою та прийняттям у рамках ЄС правових актів, спрямованих на посилення практичного співробітництва держав-членів ЄС, на підвищення якості процесу прийняття рішень у досліджуваній нами сфері регулювання, на розробку регіональних програм управління міграційними потоками та спеціальних регіональних програм захисту мігрантів, біженців, шукачів притулку.

У підрозділі 2.2 "Юридичний механізм забезпечення норм, що визначають правовий статус біженців в ЄС" визначаються основні напрями діяльності держав-членів ЄС щодо імплементації норм правових актів з питань забезпечення реалізації правового статусу біженців у рамках ЄС. У цій частині роботи проаналізовані сучасні механізми забезпечення норм, що визначають правовий статус біженців в країнах ЄС щодо:

забезпечення державами-членами ЄС мінімальних стандартів щодо прийняття шукачів притулку, а також забезпечення реалізації їх правового статусу;

забезпечення надання особам, які користуються міжнародним захистом, необхідного захисту та допомоги стосовно поселення, працевлаштування, соціального забезпечення та місцевої інтеграції у суспільство країни притулку;

забезпечення реалізації права біженців на возз’єднання сім’ї.

Характеристики

Список файлов реферата